Життєвий шлях митрополита Йосифа Вельямина Рутського

На основі попередніх публікацій про Йосифа Вельямина Рутського можна зро­зуміти наскільки непростий був у митропо­лита життєвий шлях. Коротко пригадаємо основні події з його життя. Майбутній ми­трополит походив із сім’ї кальвіністського шляхтича, але у віці 18-ти років прийняв католицизм та продовжив навчання у Ні­меччині та в Грецькій Колегії Св. Атанасія в Римі. Після закінчення навчання Йосиф Вельямин Рутський працював над поши­ренням Берестейської Унії на території Бі­лорусі.

Пригадаємо досить цікавий факт із жит­тя отця Рутського. Майбутній митрополит мав намір стати римо-католицьким мона­хом, але одного разу, будучи на Службі Бо­жій у віленському єзуїтському костелі, піс­ля казання почув слова отця-єзуїта Вален­тина Фабриція, який виголосив, що через тиждень Іван Рутський вступить до Чину Св. Василія. Рутський був найдзвичайно здивований такими словами та вирішив з’ясувати чому о. Фабрицій так сказав, але отець-єзуїт під присягою запевнив, що він нічого подібного не говорив. В такому див­ному випадку майбутній митрополит поба­чив Божественну волю щодо його життєвої місії.

Отже, 7 вересня 1607 року отець Рут­ський вступив до монастиря Пресвятої Тройці у Вільно, а 1 січня 1608 року зло­жив чернечі обіти. У монастирі разом із Св. Йосафатом провадили аскетичне життя та відновлювали монастир. З 1614 року, після смерті митрополита Іпатія Потія, його на­ступником стає Йосиф Вельямин Рутський (перед тим був єпископом-помічником І. Потія).

Митрополит Рутський здійснив багато реформ, які зміцнили позиції Уніятської Церкви, – у 1617 р. організував Собор Ва­силіянського Чину, на якому було прове­дено ряд реформ (централізацію монас­тирів, над усіма монастирями поставлено Протоархімандрита з осередком у Вільно, прийнято рішення про те, що раз на 4 роки має скликатись капітула для вирішення пи­тань Чину та ін.). Стараннями митрополи­та створювались школи, а також було за­сновано генеральну духовну семінарію та монастир сестер-василіянок. Митрополит Йосиф Вельямин Рутський дуже боляче переніс мученицьку смерть Св. Йосафата. Незважаючи на важкий стан здоров’я, ми­трополит до останніх днів переймався до­лею своєї Церкви та вірних, подорожував єпархією та проповідував.

На початку 1637 р. митрополит Рут­ський помер. Тіло митрополита похова­ли в монастирі Св. Трійці. У 1655 p., під час польсько-російської війни, московські війська зайняли Вільно і тіло митрополита Рутського вивезли у невідомому напрямку.

«Зломаний працями, тягарами і невиго­дами обставин, упокоївсь митрополит Йо­сиф у Дермані, на приступ ішіясу (запален­ня сідничного нерва), який знищив рештки його сил, переносячи майже цілий місяць невимовні болі й внутрішні забурення, з повною свідомістю та духовною силою, як видно з його духовного завіщання, яке ви­готовив 8 днів перед смертю та переслав мені… Пізнавши свою близьку кончину і вчинивши своє дочасне і духовне завіщан­ня, добрий цей батько розпрощався з усім земним, майже щодня сповідався і при­чащався в присутності Отців Товариства Ісусового (отців-єзуїтів), говорив настав­лення до своїх близьких або казав читати собі духовні книжки та розважував майже в екстазі вічні правди, вислухуючи щодня, сидячи на ліжку, Св. Літургію. А в саму хвилину конання, призвавши на свідків Небо і землю, тричі заявив, що він умирає в одності святої Римської Церкви, без якої для нікого немає спасіння. І так – серед сліз і ридання духовних синів і обслуги, – дня 5-го лютого, 1637-го року в годині 8-ій сполудня, віддав Богу духа» – такі нотатки про останні дні митрополита Йосифа Ве­льямина Рутського записав його наступник – Рафаїл Корсак.

   За матеріалами книги Назарка І., о. Ки­ївські та Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590–1960). / Назарко І. – Торон­то: Видавництво оо. Василіян, 1962. – 271 с. та Великого А. З літопису християнської України: в 9 кн. / Великий А. – Т. V: XVII ст. – Рим, 1972. – 287 с.

 

Мар’яна Іванишин