На основі попередніх публікацій про Йосифа Вельямина Рутського можна зрозуміти наскільки непростий був у митрополита життєвий шлях. Коротко пригадаємо основні події з його життя. Майбутній митрополит походив із сім’ї кальвіністського шляхтича, але у віці 18-ти років прийняв католицизм та продовжив навчання у Німеччині та в Грецькій Колегії Св. Атанасія в Римі. Після закінчення навчання Йосиф Вельямин Рутський працював над поширенням Берестейської Унії на території Білорусі.
Пригадаємо досить цікавий факт із життя отця Рутського. Майбутній митрополит мав намір стати римо-католицьким монахом, але одного разу, будучи на Службі Божій у віленському єзуїтському костелі, після казання почув слова отця-єзуїта Валентина Фабриція, який виголосив, що через тиждень Іван Рутський вступить до Чину Св. Василія. Рутський був найдзвичайно здивований такими словами та вирішив з’ясувати чому о. Фабрицій так сказав, але отець-єзуїт під присягою запевнив, що він нічого подібного не говорив. В такому дивному випадку майбутній митрополит побачив Божественну волю щодо його життєвої місії.
Отже, 7 вересня 1607 року отець Рутський вступив до монастиря Пресвятої Тройці у Вільно, а 1 січня 1608 року зложив чернечі обіти. У монастирі разом із Св. Йосафатом провадили аскетичне життя та відновлювали монастир. З 1614 року, після смерті митрополита Іпатія Потія, його наступником стає Йосиф Вельямин Рутський (перед тим був єпископом-помічником І. Потія).
Митрополит Рутський здійснив багато реформ, які зміцнили позиції Уніятської Церкви, – у 1617 р. організував Собор Василіянського Чину, на якому було проведено ряд реформ (централізацію монастирів, над усіма монастирями поставлено Протоархімандрита з осередком у Вільно, прийнято рішення про те, що раз на 4 роки має скликатись капітула для вирішення питань Чину та ін.). Стараннями митрополита створювались школи, а також було засновано генеральну духовну семінарію та монастир сестер-василіянок. Митрополит Йосиф Вельямин Рутський дуже боляче переніс мученицьку смерть Св. Йосафата. Незважаючи на важкий стан здоров’я, митрополит до останніх днів переймався долею своєї Церкви та вірних, подорожував єпархією та проповідував.
На початку 1637 р. митрополит Рутський помер. Тіло митрополита поховали в монастирі Св. Трійці. У 1655 p., під час польсько-російської війни, московські війська зайняли Вільно і тіло митрополита Рутського вивезли у невідомому напрямку.
«Зломаний працями, тягарами і невигодами обставин, упокоївсь митрополит Йосиф у Дермані, на приступ ішіясу (запалення сідничного нерва), який знищив рештки його сил, переносячи майже цілий місяць невимовні болі й внутрішні забурення, з повною свідомістю та духовною силою, як видно з його духовного завіщання, яке виготовив 8 днів перед смертю та переслав мені… Пізнавши свою близьку кончину і вчинивши своє дочасне і духовне завіщання, добрий цей батько розпрощався з усім земним, майже щодня сповідався і причащався в присутності Отців Товариства Ісусового (отців-єзуїтів), говорив наставлення до своїх близьких або казав читати собі духовні книжки та розважував майже в екстазі вічні правди, вислухуючи щодня, сидячи на ліжку, Св. Літургію. А в саму хвилину конання, призвавши на свідків Небо і землю, тричі заявив, що він умирає в одності святої Римської Церкви, без якої для нікого немає спасіння. І так – серед сліз і ридання духовних синів і обслуги, – дня 5-го лютого, 1637-го року в годині 8-ій сполудня, віддав Богу духа» – такі нотатки про останні дні митрополита Йосифа Вельямина Рутського записав його наступник – Рафаїл Корсак.
За матеріалами книги Назарка І., о. Київські та Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590–1960). / Назарко І. – Торонто: Видавництво оо. Василіян, 1962. – 271 с. та Великого А. З літопису християнської України: в 9 кн. / Великий А. – Т. V: XVII ст. – Рим, 1972. – 287 с.
