Господь Бог сотворив людину з любові і поселив її в Едемському саду, де і благословив такими словами: «Будьте плідні і множіться, і наповняйте землю, і підпорядковуйте її собі». І дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш». Але людина переступила Божу заповідь і згрішила, за що і прогнав її Господь Бог з Едемського саду. Однак у своїй доброті і милосерді обіцяє Господь Спасителя світу.
Людство очікувало приходу Месії чотири тисячі літ, від часу гріхопадіння Адама і Єви, чекали з великою тугою на Спасителя світу праотці Старого Завіту, Патріархи, пророки, переживали великі потрясіння та випробування.
У 2400 році Господь Бог за часів Ноя зсилає всесвітній потоп.
В 2000 році покликаний Авраам з Урії Халдейської до Ханаан-краю, де Господь Бог обіцяє йому, що зробить його плодовитим, виведе з нього народи, навіть царі вийдуть з його покоління.
В 1900 році Господь Бог устами Патріарха Якова промовляє так: «Берло від Юди не відійде, ні жезл з-поміж стіп у нього, поки не прийде Той, якому він належить, Йому будуть коритися народи».
Мойсей у 1400 році виводить ізраїльський народ з єгипетської неволі, в якій він перебував 430 років.
1013 року Давид, син Єссея, стає царем Ізраїля, з роду якого має народитися Спаситель світу.
У 973 році цар Соломон зводить Єрусалимську святиню на славу Божу.
У 754 році цар Ромул заснував вічне місто Рим.
За кесаря Августа вийшов наказ переписати всю Вселенну. Перепис цей перший відбувався, коли Сирією правив Киріній. Ішли всі записатися, кожний - у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарет в Юдеї в місто Давида, що зветься Вифлеєм. Бо він походив з дому і роду Давида, щоб записатися з Марією – зарученою своєю.
Дорога від Назарета до Вифлеєму простягається на сто п’ятдесят кілометрів. Кількаденна подорож в найприкрішій порі року і в стані, в якому перебувала Пречиста Діва Марія, була надзвичайно виснажлива і важка. Сподівалися знайти місце на відпочинок. Прийшли до Вифлеєму, бо чотири ночі провели в загальних заїздах. Але тут становище було ще гіршим, всі доми і гостинниці були зайняті. І там, де можна було ще потиснутися і зробити місце, бачачи, що родина з Назарета убога і Марія в очікуванні дитини, господарі закривали перед ними двері, а навіть їх зневажали. З великим сумом і болем у серці святий Йосиф Обручник разом з Марією Дівою опускають місто і прямують на Вифлеємські поля.
«Там за Вифлеємом у полі убога стаєнка стоїть. А в ній то Марія Пречиста над Божим Дитятком клячить». Йосифе, куди провадиш Діву Марію, адже це шопа, в якій ховаються від дощу пастухи зі своїми отарами. Невже в стаєнці має народитися Месія, Цар Неба і Землі. Невже нічого кращого мешканці Землі не могли приготувати для свого Спасителя? Мабуть, це була Божа Воля – показати безмежну любов до людського роду.
Ангел Господній розбудив пастухів, які після важкої щоденної праці відпочивали. Вони не розуміли, що відбувається. «Чудуються, що ся діє, чи свитає, чи не дніє, явленіє з неба незрозуміле». Ангел до них промовляє: «Не бійтеся. Я вам звіщаю велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь». Почувши цю радісну вістку, заговорили пастухи один до ного: «Ходімо лишень до Вифлеєму та подивімося на цю подію, що Господь об’явив нам».
З великою радістю спішать пастухи один наперед одного, щоб першими прибігти до Месії і віддати Йому належну честь і славу. І тут вони бачать шопу, яка ще донедавна служила для них і їхніх отар захистом і прибіжищем, а тепер осяяна наднебесним сяйвом. Пастирі зупинилися. Всі мовчать. Невже наша стаєнка стала також прибіжищем для Месії. Це неможливо. Серце почало сильніше битися. А їхня радість стала ще більшою. Увійшовши до шопи, знайшли Марію, Йосифа, Дитятко, що лежало в яслах на сіні. «О сіно-сіно, сіно, як лелія, на нім повила Ісуса Марія. Певно щасливі тії руки були, що для Ісуса то сіно косили. О сіно-сіно, цвіте найсвятіший, лежить на тобі Ісус наймиліший».
Над стаєнкою розносився радісний голос ангельського співу: «Слава во вишних Богу, а на Земли мир, во человіціх благоволеніє». Пастирі, віддавши поклін і дарунки Божому Сину, були вельми щасливі і дякували Господу Богу за цей великий дар, що вони удостоїлися бачити Того, якого старозавітні праотці так сердечно прагнули, пророки проповідували, а праведні бажали бачити. І ми разом з пастирями возрадуймося і возвеселімся цього великого дня Рождества Христового. Хай світло Вифлеємської зірки розжене темряву гріха і гніву з наших сердець, родин і нашого народу. Хай світло Божої правди і любові перебуває між нами. Хай мир, який оголошують ангельські хори Вифлеємської ночі, буде основою нашого життя на Землі.
Серед ангельського співу, що розносився по Вифлеємських полях, лунав ще один голос, голос Матері, Матері, яка, приголубивши до своїх грудей Дитятко, так Йому співала: «Люлі, люлі, лі, Ти моє Дитятко. Люлі, люлі, лі, Божеє Ягнятко!» Марії, як Матері, було дуже важко і сумно. Кожна мати старається для очікуваної дитини приготувати найкращу оселю, колиску, пелюшки. Пречиста Діва Марія не мала найнеобхідніших речей, хустку з голови зняла і постелила в яслах замість пелюшок. Не маючи речей матеріальних, Діва Марія дала своєму Синові найчистіше материнське серце і любов своєї душі, чисті ясні очі, лагідні материнські руки і теплий погляд, який тої холодної ночі зігрівав Спасителя. А ми принесімо Марії, святому Йосифові і Божій Дитині неоціненний дар, який може мати на Землі людина, дар святої віри, любові і надії. Покажімо Матері Божій нашу любов до Христа. Відкриймо свої серця для Нього, а це потішить і розвеселить сумуюче серце Пречистої Діви Марії. «Нам Господь родився. Цілий світ радіє. Ти не плач над Сином, Пречиста Маріє! Обігрій любов’ю, притули до серця, поклади у ясла, бо немає місця. Колиши Ісуса, нехай відпочине. Бо не було місця, лиш в яслах на сіні».
Молитва на Різдво Христове
Любови найдостойніший Господи наш, Ісусе Христе, що стався єси із-за нас Дитиною, і схотів єси народитися в яскині, щоб нас визволити від темноти гріха, пригорнути до Себе й запалити Своєю святою любов’ю: кланяємось Тобі, як своєму Творцеві й Відкупителеві, визнаємо Тебе й вибираємо Тебе за свого Царя й Господа, і як обов’язкову дань жертвуємо Тобі всю любов нашого вбогого серця. Дорогий Ісусе, Господи і Боже наш, прийми цю жертву, нехай вона сподобається Тобі, прости нам наші провини, просвіти наш розум і розпали тим святим вогнем, що його Ти приніс на цей світ, щоб його розпалити в наших серцях. Нехай в такий спосіб наша душа станеться вівтарем, що на нім приносили б ми Тобі жертву свого каяття. Зроби, щоб душа наша стало шукала Твоєї більшої слави тут на землі, щоб раз ввійшла в Царство й раділа там із Твоїх безконечних блаженств.
Амінь.
Біля храму Матері Божої Переможної на Малій Страні у Празі при вулиці Кармелітанській, 9 великою шаною користується фігурка Дитятка Ісуса (загальновідома назва – Празьке Дитятко).
Початку культу Дитятка Ісуса слід шукати в Іспанії у різноманітних оповіданнях нерідко характеру легенд. Одна з них належить до часу воєн, які католицькі королі вели з маврами 900 років тому. Між Севілією і Кордовою, над річкою Гвадалквівір стояла святиня і монастир кармелітів. Під час одного з нападів маврів обидва ці об’єкти були зруйновані дощенту. Від пожежі врятувалося лише четверо монахів. Один з них на ім’я Йосиф мав особливу набожність до Дитятка Ісуса і Святої Родини з Назарета. Якось, коли він працював у дворі, прийшло до нього невідоме дитя, запрошуючи до молитви “Ангел Господень”. Коли монах відмовляв “Ангельське привітання” і промовив слова “і благословен плод чрева Твоєго”, дитятко сказало: “Це Я” – після чого зникло. Йосифові залишився спогад і неспокій та постійне прагнення знову побачити дитятко. Він намагався також відтворити, виліпити з воску його обличчя. Проте не був задоволений з результатів своєї творчої праці. З плином літ риси дитятка стиралися і зростало бажання зустрічі. Коли він був уже похилого віку, дитятко з’явилося знову і сказало: “Я прийшло показатися тобі ще раз, аби ти міг точно завершити мій образ”. Монах сам не помітив, як його руки взялися до роботи і виліпили з воску лице дитятка, дуже подібне до того, на яке він дивився. Оглядаючи результат своєї праці, монах відчув себе дуже щасливим. Дитятко зникло. Сповнений небесної радості, він ліг спати і заснув. Божественний гість покликав його до себе назавжди. Тимчасом фігурка Божого Дитятка залишилася у пам’яті монахів-кармелітів, а також мешканців того регіону Іспанії.
В історичному аспекті відновлення культу Дитятка Ісуса настало в ХVI столітті за справою святої Терези Великої, відомої реформаторки монашого життя. Предметом почитання була фігурка дитятка, вирізьблена з дерева, зі смаком виліплена і обгорнута полотном. Тоді вона була власністю і найціннішим клейнодом маєтку родини де Лара. Існують історичні записи, які інформують про передачу Марліком Лара фігурки як шлюбного посагу своїй доньці Моніці, яка вийшла заміж за вельможу чеського королівства Вратислава Перстейна. Шлюбним подарунком обох батьків для доньки Поліксени була також фігурка. Ця невіста після смерті чоловіка у 1628 році пожертвувала фігурку дитятка монахам монастиря Кармелітів Босих при церкві Найсвятішої Діви Марії Переможної у Празі. Зазначено, що Поліксена, передаючи фігурку монахам, сказала: “Передаю вам те, що для мене найдорожче. Почитайте Дитятко Ісуса, і добро буде завжди з вами”.
Від того часу розпочинається славна історія культу Празького Дитятка.
Однак початок був не найліпшим. 1631 року Прагу захопило військо сасів, було зруйнувано храм і монастир, а фігурці поламали руки і викинули за вівтар. Знайшов її там аж через вісім років один із монахів отець Кирило від Матері Божої. Його стараннями були відремонтовані ручки Дитятка. Одного дня о. Кирило молився перед статуєю. Він роздумував, що наш Бог народився, і стався маленькою дитиною задля нас. Несподівано статуя почала говорити до здивованого монаха:
“Змилосердися наді мною, і я змилосерджуся над тобою. Прийди до мене, допоможи, і я дам тобі мир. Чим більше ти будеш мене шанувати, тим більше я буду тебе благословити”.
Фігурку помістили в каплиці Святого Хреста. Коли шведське військо оточило Прагу (1639-1641), мешканці просили малого “Пражанина” про порятунок. Місто не було здобуте, військо відступило з-під Праги. Це спричинило зростання культу фігури Дитятка Ісуса. У 1644 році на свято Імені Ісуса було посвячено каплицю на честь Дитятка Ісуса, цей день є святковим – відпустовим. Фігуру Дитятка Ісуса відвідав цісар Фердинанд III, шведський король Густав Адольф, протестант. 4 квітня 1655 року відбулося коронування фігурки Дитятка Ісуса.
У ХVIII столітті слава про Дитятко і Його почитання розійшлася поза Прагу і Чехію. До цього спричинилося видання німецькою мовою книги про Празьке Дитятко, яке здійснив священик Емерік від Святого Стефана. Чеський різьбяр Ян Єжи виготовив копії фігурки, які мандрували багатьма країнами Європи. У ХIХ столітті культ дитятка поширився на іспаномовні країни Південної Америки. Великий культ Дитятка панував в Італії. Мешканці цієї країни побудували в Арезано святиню на честь Празького Дитятка.
Набоженство до Дитятка-Ісуса прославляється у великій таємниці-містерії Воплочення Бога, і збільшує нашу повагу до Марії, Божої Матері. Вона нас любить і розпізнає в нас свого Сина-Спасителя, і дякує Господу Богу, що Він дав свого Сина для нашого спасення через любов.
Св. Церква закликає нас нині віддали честь і поклін Пренепорочній, Пресвятій Діві Марії – Матері Христа Спасителя. Не можливо людським язиком оспівати Її славу. Не можливо людським пером описати Її силу, Її могутність. Там, в убогому вертепі, перед Нею - Св. Дитя, а Вона - Його Мати, Матір Cамого Бога. Вона повиває Св. Дитя пеленами і кладе на сіні. «О Маріє, – каже св. Вернард, - зложи Св. Дитя в яслах, повий Його пеленами; пелени мого Спасителя є для мене ціннішими, ніж усяка саєта, а ті ясла є мені дорожчими, ніж золотом і бісером оздоблений царський престіл!»
Першою молитвою, якою земля вітала Христа Спасителя, була молитва Пречистої Діви. Та напевно, що в тій молитві Мати Христова просила за той грішний рід людський, який у Ній знайшов свій покров і єдину надію. Скільки було слабих наших сил, ми старалися на кожному відповідному місці в цій книзі воздати славу Пренепорочній Діві і Матері і доводити до Неї всіх, бо для всіх Вона є джерелом ласки, джерелом життя і потіхи і надією спасіння. І нині одне можемо сказати: «спішімо до Пречистої Діви Марії!» Ідімо до Неї з плачем, але й з упованням. І ми - Її діти, і для нас Серце Її повне і переповнене, те Серце, яке сімома мечами пробите. Минає день, минає життя. Зайде і наше сонце, «прийде година, для всіх єдина», прийде і для нас хвиля, коли на смертельному ложі інакше все нам представиться. А тоді, хто нас заступить, як не Пречиста Діва. Хто оборонить, як не Мати?
А нині прославляймо і величаймо Її славу і Її гідність; Вона обрадованная, Вона повна благодаті, Вона пестить і леліє на руках Сина Свого, Вона голубить Його, Вона найближча до Бога, Вона кормить Його. Припадімо при тих яслах, припадімо духом, і хоч грішні, хоч ми осквернені, хоч негідні, то Вона нині тим радше, тим усердніше заступиться за нами, Вона випросить нам помилування і прощення провин, якщо з гріхів наших хочемо щиро покаятися.
Нині обходить Св. Церква також пам’ять втечі Пречистої Діви з Дитям Ісусом і зі св. Йосифом до Єгипту. По відході трьох царів «ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: “Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити”. Вставши, Йосиф узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: “З Єгипту я покликав мого сина”. Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: “В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає”. Якже вмер Ірод, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: “Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка”. Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю, але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт. 2, 13-23).
Так описує нам св. Євангеліє утечу до Єгипту. На передмісті тодішнього міста Іліаполіс (нинішній Каїр) мешкала згідно з переданням Найсвятіша Родина аж до повернення до Назарета. І не залишився той побут Божого Дитяти там, в Єгипті, без наслідків; бо «був Він, - як каже св. Йоан Золотоустий, - посівом тої святості, яка тут пізніше зацвіла. Єгипет був ревніший у службі Богові, ніж Палестина. Якщо тепер перейдете пустині Єгипту (мається на увазі тоді, коли жив Йоан Золотоустий), то знайдете там 600 ангельських хорів в людських тілах (а саме незчисленно багато монахів, які ведуть ангельське життя), знайдете безліч Мучеників і Богу посвячених дівиць, побачите, що насильна влада диявола там є покорена, диявольські забобони викорінені, а найпіднесеніші чесноти прикрашають не лише чоловіків, але й жінок, які подібно до чоловіків з невимовною мужністю борються проти диявола і нападів цілого пекла».
Вже декілька місяців опісля від страшної хвороби помер Ірод. У його жилах розмножилися воші і серед муравлиної безлічі, в невимовних муках закінчив він грішне життя. Тоді Найсвятіша Родина повернулася до Єрусалима. Серед недостатку і небезпек повертають з чужого краю. «І за що терпить Пречиста Діва всі ті прикрості і недостатки, – говорить св. Йоан Золотоустий, - чи за те, що породила Спасителя світу? Тож і ми не будемо малодушні, якщо гонять нас і переслідують за те, що ми виконали свій обов’язок. Бо ж приклад Пречистої Діви наглядно вчить нас, що нерозлучними товаришами всякої чесноти є страждання».
Про дитинство Христа Спасителя каже св. Євангеліє лише оці короткі слова: «Хлоп'я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому» (Лк. 2, 40). Оповідає нам св. Євангеліє про Ісуса, що: «Батьки його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали. Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими, а не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати. Через три дні знайшли його у храмі, як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що його слухали, чудувались його розумові й відповідям. Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати: “Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали”. Він же відповів їм: “Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм. І він пішов з ними й повернувсь у Назарет, і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк. 2, 41-52).
А про дальше життя Христа Спасителя аж до хвилини Його публічного виступу не пишуть нам Євангелія нічого. На 30 році життя Христос Спаситель почав навчати і вчив близько три з половиною роки, аж до хвилі, коли свою науку запечатав смертю на хресті.
НАУКА: Не лише вірні, живучи на землі, є синами Св. Церкви. З християнами на землі духовно з’єднані також святі в небі і душі в чистилищі. Тому ми можемо поділити Св. Церкву на воюючу, члени якої борються проти спокус з боку світу, тобто проти злих людей, з боку свого тіла, тобто проти пристрастей, і з боку диявола; далі на торжествуючу, до якої належать святі в небі; та терплячу, до якої відносимо всі душі в чистилищі. Той спільний зв’язок всіх частин Св. Церкви називаємо «духовним зв’язком святих»; бо всі члени того з’єднання через Св. Хрещення є освячені і до святості покликані, а багато з них вже осягнули повну святість. Полягає це духовне з’єднання святих у тому, що всі вони між собою якнайтісніше з’єднані, начебто члени одного тіла, головою якого є Христос, і всі беруть участь в духовних добрах того з’єднання, тобто в заслугах Ісуса Христа і Церкви.
МОЛИТВА (Кондак Богородиці): Іже прежде денници от Отца без Матере родивийся, на земли без Отца воплотися днесь із тебе: тімже звізда благовіствуєт волхвам, Ангели же со пастирми поют несказанноє рождество твоє, Благодатная.
СВЯТИЙ ЙОСИФ ОБРУЧНИК
Св. Йосиф був чоловіком Пречистої Діви й опікуном Ісуса Христа; на нього сплила батьківська влада над Богочоловіком. Бо як Чоловік, Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей; нічим, крім святості. Він підкорився владі Матері й опікуна, якого згідно зі звичаєм називав батьком. А якщо Господь Бог Ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина, прикрасив і збагатив усяким блиском чесноти, то певно і на опіку для Нього віднайшов чоловіка найгіднішого і дав Йому доброту і чесноту всяку, що відповідала його великій гідності.
Св. Письмо називає св. Йосифа «праведним». «Йосиф, її чоловік, бувши праведний!» (Мт. 1, 19). Коротке слово, але в ньому міститься все, бо ж повний чесноти мусів бути той, кого Дух Святий називає праведним. Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до Ісуса, той завжди поступає в добрі. А що сказати про св. Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який своїми леліяв Його руками і якого Сам Ісус називав батьком? «А тої назви «батько» не удостоївся ані Ангел, ані Святий в небі, лише один Йосиф був так названий» (св. Василій). «Поміж небесними ликами не було нікого, хто би смів Ісуса Христа Сином називати, а міг те робити лише один св. Йосиф» (св. Кипр.). «А вже зі самої тої гідності спізнав, яким чоловіком був св. Йосиф» (св. Верн.).
І справді «св. Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса» (св. Єрон.), бо «Бог дав йому любов, печаливість і повагу отця» (св. Йоан Дам.) А якщо після Пречистої Діви св. Йосиф був найближчий до Сина Божого, то і нині він найближчий до Його престолу. Впізнаймо, якою великою мусить бути його слава і як багато значить його молитва і просьба, і покров. Тут, на землі, Христос був йому послушний, а нині в небі нема просьби, в якій би Він відмовив св. своєму опікунові.
Св. Йосиф походив з роду Давида. Йосиф є сином Давида не лише з походження по плоті, але також по наслідуванню віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, працею рук заробляв на хліб насущний. Відповідно до передання помер св. Йосиф ще до того часу, як Христос Спаситель почав навчати публічно, і помер у пізній старості, бо мав мати 120 років, і похоронений у долині Йосафата, біля Єрусалима.
«Є це віруванням Св. Церкви, що не лише Богородиця, але й названий батько й опікун Ісуса Христа зберігав дівицтво упродовж усього свого життя» (Петро Дам.). «Я думаю, що св. Йосиф був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у любові, найревніший у розважанні і що такий він є при допомозі нам» (св. Верн.). «Спільним для Йосифа і Пречистої Діви, обручниці його, є дівицтво» (св. Авг.). У св. Йосифові маємо приклад і образ найкращого батька родини, чоловіка та опікуна, маємо взірець глибокого смирення і послуху приказам Божим.
А Св. Католицька Церква має в ньому найліпшого заступника і покровителя. Папа Пій ІХ (1846-1878) на прохання єпископів цілого світу оголосив св. Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем всієї Св. Церкви, а Папа Лев ХІІІ (1878-1900) у своєму посланні від 15 серпня 1887 р. визначив жовтень місяцем для особливого почитання св. Йосифа. Є він також покровителем усіх умираючих і до нього повинні ми звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоби в годині смерті він заступився за нами і був при нас, і дозволив нам збороти всі спокуси, якими диявол буде нас спокушати в останній хвилині нашого життя. На образах бачимо св. Йосифа з палицею Арона, яка процвітає цвітом. Є це знаком його невинності і чесноти, а також пригадуванням, що Пречиста Діва, яка через подружжя була повірена його побожній опіці, є тим жезлом, про який говорить Пророк Ісая: «І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння» (Іс. 11, 1).
НАУКА: За молитвами св. Йосифа приступімо до дальшої науки про з’єднання святих. Єдність вірних на землі полягає в тому, що всі вони користають з ласк Служб Божих, з молитов і інших добрих діл цілої Церкви і можуть ті ласки виєднати для інших. Єдність наша зі святими полягає в тому, що ми почитаємо святих і призиваємо їхньої помочі, а святі заступаються за нами у Бога. Така сама єдність є між нами і душами в чистилищі, вона полягає в тому, що ми душам у чистилищі помагаємо молитвами і добрими ділами, а особливо жертвою безкровною, а вони колись за нас будуть Бога молити.
МОЛИТВА (Тропар Йосифові): Празднуєт днесь веселієм Церков пам’ять твою, ціломудренний Йосифе, Христу Богу возлюбленне, матере єго обручниче, достойна бо тя обріте себі на земли питателя і хранителя, отчеє превічноє Слово, в ложе снах дівическіх неізреченно воплощеєся: ємуже з пречистою єго матерію, твоєю же пренепорочною обручницею молися, да спасет душі наша.
Луцик І. Я. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907. – 788 с. – С. 696-700.
8 січня, у день, коли Українська Греко-Католицька Церква обходить Собор Пресвятої Богородиці та Святого Йосифа Обручника (Пресвятої Родини), у храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла (Львів, Рясне-1) після Святої Літургії, що розпочинається о 8:30, відбувається відновлення шлюбних обітів. Наслідуючи практику, яка віддавна вкорінилася у багатьох католицьких храмах світу, присутні на Богослужінні подружжя відновлюють присяги, які вони складали у день свого вінчання.
saintjosaphat.org. 
