Спроби реформування подружжя (продовження)

з циклу проповідей єпископа Тіхамера Тота

Багато людей визнають, що “пробне подружжя” — це не правильно, але не погоджуються на християнську форму подружжя. Натомість намагаються запровадити так зване “товариське подружжя“. “Навіщо нам подружжя в давньому розумінні, живімо разом як двоє добрих друзів“.

Можливо, в цих словах і багато романтики, але мусимо визнати, що “товариське подружжя“ є небезпечним не менше, аніж “пробне подружжя“.

Ідея “товариського подружжя” не розуміє жіночого характеру, а тому спотворює його.  Знаємо, що жінка є ентузіасткою: захоплюється тим, кого кохає, бо він сильніший, більший від неї, бо вона почувається добре під його опікунською любов’ю. А порада про те, що чоловік має бути вищий ростом, ніж дружина, а освітою безумовно повинен перевищувати свою жінку, є не забаганкою, а результатом столітнього досвіду.

Уже саме природне прагнення жінки бачити у своєму чоловікові когось “вищого“ вказує на неможливість суто товариського стосунку між чоловіком і жінкою.

Якщо навіть розглядати товариські стосунки в доброму значенні, адже чоловік і дружина в добраному подружжі до певної міри є хорошими друзями: взаємно підтримують один одного, потішають, радують, — то маємо визнати, що цього нема в “товариському подружжі“. У ньому жінка не є рівноправним членом, а тільки знаряддям сваволі чоловіка, який настільки довго тримає її поряд, наскільки цього потребує.

Крім цього, “товариське подружжя“ противиться народженню потомства. У такому подружжі жінка мусить зректися заспокоєння найглибшого природного прагнення, що є запорукою її земного щастя: бути мамою. То, хіба це не підлий цинізм, коли хтось таку принижену, нещасну жінку називає подругою?

Життя показує нам, що така “товариськість“ не може задовольнити й чоловіка. Часто стається так, що чоловікові набридає розпуста, якої йому було вдосталь у “товариському подружжі“ і хотів би створити правдиве подружжя. Так буває досить часто, але чоловік рідко одружується зі своєю “подругою“. Занадто вже її пізнав. Добре переконався, що вона не здатна бути правдивою дружиною. Жінку в “товариському подружжі“ чекає така доля, як зірваний листок: вітер грається ним, носить, підіймає до танцю, а в кінці… змітає до болота.

“Чому Церква не хоче погодитися з тим, що розвиток людства домагається щораз більшої свободи? — нарікають прихильники товариських подружжів. — Те зростаюче прагнення до свободи ніяк не вдається вмістити в суворі рамки подружнього життя! “

Це міркування фальшиве та поверхове. Ознакою духовної культури є опанування інстинктів. Чи в цьому випадку можемо робити виняток? Подивіться на складні правила кодексу честі, принципи доброго виховання, дружній етикет — все це обмежує наші почуття, інстинкти, пристрасті, нашу особисту вигоду! Поступовий розвиток культури призвів до того, що людина створила для себе такі правила і закони, а згодом переконалася, що без них життя у суспільстві  неможливе.

“Християнське подружжя не відповідає прагненню людини до свободи?” Брати, сестри! Людина є вільною настільки, наскільки приборкає в собі звіра! Цікаво: найбільше приписів суспільного життя, найбільше правил етикету створив народ, який до сьогодні найбільш вільний: англійці. Отже зовнішня форма і внутрішня свобода не суперечать одна одній! Навпаки: зобов’язуюча зовнішня форма є опорою для розвитку моральних цінностей і шляхетності в нашому характері.