Церква засуджує такі “реформи” подружжя

Додано: 03 вересня 2009 року Божого.

з циклу проповідей єпископа Тіхамера Тота

Після попередньої науки неважко буде сказати, чому Церква осуджує такі “реформи“ подружжя.

Засуджує не тільки тому, що вони є непотрібними, але також тому, що такі “реформи“ є причиною катастрофічних наслідків.

Мусимо визнати, що деякі судження цікаві, справляють гарне враження,  то ж легко можуть запровадити людину в блуд, але якщо глибше розважимо над ними, переконаємося що вони є безпідставними!

Міркують так: “Дійсно, ми дали обіцянку довічної вірності, але аж після шлюбу побачили, що не підходимо одне одному. Ми довго пробували ужитися, але наші відносини погіршувалися з кожним днем. Зараз смертельно ненавидимо одне одного, наше життя перетворилося в постійну сварку й обман. Чи в цьому випадку не чесніше буде розійтися, аніж ошукувати себе, світ, по-фарисейськи вдавати вірність та любов, яких немає?“

Визнаємо, що подібні випадки, на жаль, можливі. “Смертельна ненависть“! Це жахливий вислів на вустах християнина! У яких людях у подружжі може зародитися така страшна ненависть? У тих, які перед подружжям беззмістовно кохалися, в тих, які кохання, прив’язання, запал до подружнього життя побудували тільки на почуттях, а після шлюбу все перетворилося на ненависть. Така любов і такі симпатії зменшуються в міру зменшення краси, здоров'я, молодості, маєтку, слави й успіху подругів.

Якщо хтось будує подружжя на такому поганому ґрунті, нехай не дивується, що після декількох років все зникне, а натомість постане “смертельна ненависть”. Хоча насправді і таку ненависть можна подолати вмілим пануванням над собою, але такі подружжя давно викреслили зі свого слововжитку словосполучення “панування над собою”.

Ставлю запитання: чи подружжя, які побудовані тільки на почуттєвих переживаннях людини і які пізніше перероджуються в смертельну ненависть, повинні впливати на нерозривність подружжя?

Нізащо у світі!

Кожен повинен добре пам’ятати зауваження Церкви: вирішальним чинником у виборі подруга не повинні бути зовнішня врода чи кар’єра, але духовна вартість людини! Бо тільки така гармонія і така любов, які оперті на достоїнствах душі, не згинуть з молодістю, що нестримно втікає, і з красою тіла, яка проминає. Така любов зростає з бігом років, ушляхетнюється,  бо кохаємо не тіло дружини, яке з кожним днем в’яне щораз більше, а її духовні вартості, її істоту, її душу, яка є вічною, не підлягає ні старінню, ні зіпсуттю, але стаю щоразу кращою.