Коли людина задумується над своєю долею...

Найглибша криза сучасного життя полягає в тому, що люди не знають, для чого вони живуть. Як же вони можуть сприймати життя з радістю?

Людина хоч-не-хоч бере участь у русі світу, який змінюється, в якому щось відбувається ... Чому?

Прийшовши на землю без моєї згоди, через тисячу років після моїх найдавніших предків, я вийшов на світову арену і широко відкриваю на неї очі. Якщо я людська істота, особа, то я повинен виконувати якусь роль... з блиском чи скромно, на першому плані чи не виділяючись з маси... Я з’явився на сцені під час одного з епізодів п’єси – драми чи комедії? Це важко визначити. А, може – одне і друге разом? Чимало актів уже відіграно, чимало їх буде ще після мене. Я входжу в плин історії. Вороття немає.

Наша планета безупинно еволюціонує: від кам’яного до печерного віку, до віку електрики, літака, пеніциліну, телевізії, атомної енергії ...

Але що являє собою сценарій, який керує долею планети? Яке мереживо плетуть усі ті попереплутувані нитки? Який сенс захований в історії Людства?

Та й чи взагалі є такий сенс? Усі події – переміщення народів, епідемії, економічні і соціальні проблеми, конфлікти, війни, наукові відкриття, культурні та духовні збагачення, внески містиків і релігій ставлять одне питання: Куди йде світ? Яка буде розв’язка п’єси?

Я виконую свою роль... більш або менш погано, більш або менш задовільно. Я – сила, творча і руйнівна, а, може, й обидві сили разом... Я люблю, я передаю життя, я, можливо, його руйную...

Я виконую свою роль, щоб згодом зникнути. Так потрібно. Щоб нота була зіграна, а потім зникла, щоб один актор змінився іншим.

Але чи є тема, сценарій цього людського кінематографа, що існує на земній кулі вже протягом тисяч літ? Чи є в русі світу якась провідна ідея? Чи цей рух веде до майбутнього людства, чи до чого-небудь іншого? А, може, людина – це лиш іграшка в руках сліпої долі?