Велика школа життя

Про прощу можна говорити до безконечності… А все тому, що це дуже ємке поняття, має свої об’єктивні виміри, фізичні і духовні, які помножуються на суб’єктивні переживання, досвід кожного з її учасників, не говорячи вже про рефлексії спостерігачів, що трапляються на шляху прочан.

Проща – це насамперед стан душі учасника, це визнання своєї гріховності – інакше вона набирає рис виснажливої некомфортної прогулянки.

Проща – це подія у житті, бо міняє людину, лікує рани, вказує на переступи, знаходить розв’язки, дає надію, вчить бачити… Хоч духовні науки під час прощі є дуже стислі на користь індивідуальних розважань, самозаглиблення кожного у світлі Святих Тайн, проте прощу можна назвати німими реколекціями… А, можливо, навпаки – найбільш красномовними, промовистими… Бо мова серця лаконічна, зрозуміла і найменш умовна.

Проща – це молитва, не обмежена ані часом, ані засобами. Бо молитва ця не лише піснею і словом, а кожним ударом серця і порухом душі, кожним поглядом і зітханням.

Проща – це коли, забувши про рутинні проблеми буднів, ти зовсім не думаєш про потім, через скільки настане завтра, скільки будеш спати і що їстимеш… І не тому, що легковажний, а тому що, віддаючись на волю Божу, впевнений – все буде найкраще і не обов’язково саме так, як ти собі це уявляєш.

Проща – це свято. І не тому, що ти не робиш нічого, вартого уваги світу, а тому, що цей обмежений час проводиш в оточенні однодумців. Надзвичайне відчуття, коли люди різного віку, статі, статку охоплені одним бажанням і думкою; коли старенька бабця з паличкою на 20-му кілометрі тебе обганяє, щоб краще чути молитву священика попереду; коли кожен з молоді чекає своєї черги нести місійний хрест чи феритрон; коли літні люди, несучи босоніж тягар своїх гріхів, не забувають про допомогу іншим.

Проща – це явище, коли ти понад владою часу… Тут день проходить як рік, а може, і ціле життя, бо живучи від сходу до заходу сонця без годинника, твоїм мірилом часу стає молитва та Святе Причастя.

Проща – це модель ідеального суспільства, що рухається до своєї мети під знаком святого Хреста. На прощі гаснуть переминаючі цінності цивілізації, натомість набирають нової сили так затерті, спотворені сьогоденням, вічні духовні вартості.

І наприкінці, Проща – це велика школа життя, коли повний цикл доби ти проводиш поруч з чужими різними людьми, яких спостерігаєш в різних ситуаціях, емоційних станах.

Загалом на Прощі не втрачаєш відчуття реальності, а навпаки, це відчуття загострюється, побачивши свої вади, набравшись сили, чекаєш хвилі, щоб з новим запалом долати щоденні виклики буднів.