Реквієм. Пам'яті жертв Голодомору...

У суботу, 22 листопада, о 16:45 священики та вірні із запаленими свічками вийшли із церкви св. Верх. Апп. Петра і Павла в Рясне 1. На подвір’ї рясненської школи № 92 о 17:00 відправили реквієм. У цей вечір разом зі всіма українцями молилися за душі невинних жертв Голодомору 1932-33 років в Україні.

Цьогоріч відзначаємо 75-ті роковини тієї страшної трагедії.

Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу. Впродовж двох зим наша країна втратила десять мільйонів людей.

Через плодючість чорноземів Україну називали “житницею Європи”, а в ХХ сторіччі нелюдська система довела народ цієї землі до канібалізму. Найродючіша на світі земля стала могилою мільйонів. В українських селян відбирали все, до останньої зернини. Однак шляхом Голодомору тоталітарна система намагалася відібрати в людини не лише їжу, а й сенс самого існування. Голодомор був спрямований на те, щоб знищити селянство, інтелігенцію та церкву, викорінити культуру, прив’язану до землі, до родини, що працювала на цій землі з діда-прадіда. Спустошити той світ означало породити нове покоління без пам’яті і віри… Чи вдалося це зробити великим інженерам Голодомору?.. Відповідь за нашим поколінням.

Більш як піввіку українському суспільству було фактично не тільки заборонено згадувати, – йому було заборонено оплакувати та молитися за своїх померлих. Тепер маємо святий обов’язок надолужити втрачене.

У суботу, 22 листопада, в Рясне 1 відбулася жалобна процесія від церкви св. Верх. Апп. Петра і Павла до подвір’я місцевої школи, де священики Братства Святого Священномученика Йосафата відправили панахиду за душі загиблих унаслідок Голодомору та інших політичних репресій.

Молодь рясненської парафії підготувала виступ, в якому згадувала трагічні події історії України, щоб закликати всіх українців не бути байдужими до минулого, а завжди пам’ятати про своїх попередників, які віддали життя за незалежність нашого краю.

Отець Василь Ковпак, настоятель Братства ССЙ, дав усім присутнім коротку науку для застанови: “Сьогодні ми любов’ю свого серця обіймаємо всіх тих, які боролися за Бога, Церкву і народ… Ми є тут, щоби помолитися за них усіх – тих, які загинули від Голодомору, а також від різних репресій в різні часи і від різних людей, панувань, ідеологій, неприятелів і ворогів нашого народу і Святої Матері Церкви.

Цікаво є, що тут, в Галичині, ми оспівуємо наші біди і трагедії: в повстанських піснях, колядах. Але про Голодомор ми не знайдемо пісні… Це свідчить про те, що народ Великої України був дуже змучений. Хоч в Галичині ми були гноблені, але той, хто був під ногою росіян, не знав прощення. Бо гнобителі виривали з коренем, з материнським молоком любов, свідомість та історію нашого народу. Пригадується одна галицька пісня:

Люд у кайданах, край у руїні.
Навіть молитись ворог не дасть.
Боже Великий, дай Україні
Славу і силу, волю і власть.

…Боже, Ти дав нам свободу, але чи українці третього тисячоліття зуміють використати той Твій дар, чи зуміють збудувати Україну на засадах християнської моралі, християнського патріотизму, любові до Бога, Церкви і свого народу. Це залежить від кожної української хати, від кожної української сім’ї, родини, від того, як ми зуміємо на нашому героїчному минулому збудувати щасливе майбутнє. За нас цього ніхто не зробить”.

Після панахиди та вервиці до Божого Милосердя за душі загиблих від репресій вірні свічками та лампадками, які принесли із собою, виклали на землі хрест, що символізував молитву, яка неустанно лине з наших сердець за мільйони українців, що жертовно випросили в Отця Небесного волю і незалежність для України.

---