Історія фігурки Дитятка Марії

Літургійний рік нашого обряду починається 14 вересня. Відтак першим великим святом на початку літургійного року для християн східного обряду є Різдво Пресвятої Богородиці. Латинська Церква, а найперше римляни, взяли це свято від греків, а потім з Рима набожність розійшлася по всій Західній Церкві. Зокрема у Мілані культ Різдва Марії починається з Х століття, а головна Базиліка міста була посвячена на честь Різдва Богородиці аж 20 жовтня 1572 року святим Карлом Боромео.

Приблизно у 1720-1730-х роках монахиня Ізабелла Клара Форнарі, францисканка з Тоді, ліпила з воску обличчя Дитятка Ісуса і Дитятка Марії, бо мала велику набожність до таємниць дитинства Ісуса і Марії. Велика любов, набожність і запальний характер монахині допомагали їй ліпити чудові фігурки. Одну таку фігурку – Дитятко Марія в пелюшках – вона подарувала монсеньйору Алберіко Сімонетта, а після його смерті (1739) зображення Дитятка Марії перейшло під опіку монахів Капуцинів, при церкві Святої Марії Ангельської в Мілані.

З 1782 р. по 1842 р. під утисками імператорів фігурка Дитятка Марії переходить до різних релігійних конгрегацій. Вона мандрувала з місця на місце ціле століття, воскове личко втратило колір і стало понищене часом, згодом стару фігурку заховали до шафи, і виставляли для почитання лише 8 вересня, а на її місце поставили нову.

“…була 7 година, 9 вересня 1884 року. Мати-настоятелька іде відвідати хворих, взявши із собою стару фігурку з шафи. Проходить від ліжка до ліжка і дає цілувати фігурку кожній хворій монахині. Підходить до одної хворої монахині Джулії Макаріо, яка вже декілька днів була в дуже важкому стані. Монахиня з усієї сили піднімається, щоб поцілувати Небесне Дитятко, просячи щиро про одужання і в ту ж хвилину відчуває дивне тремтіння по всьому тілу. “Я одужала”, – кричить, підіймається і починає ходити”.

9 вересня кожного року святкують, як день першого чуда.

Від 9 вересня і до 16 січня наступного року спостерігалися дивні речі. Фігурка, що втратила колір і була вся понищена, почала відновлюватися. Її личко зарум’янілося, у жилках наче бігла кров. Здавалося, що перед вірними лежить “жива дитинка”.

Фігурку неодноразово переносили в більші каплиці, відправляли перед нею Служби Божі. На честь Дитятка Марії посвячували церкви. Проходили роки, кількість вірних збільшувалася, набожність народу до Святої Дитинки поширювалася. Численними були отримані ласки.

31 травня 1904 р. кардинал Мілана коронує Діву Марію – Маленьку Царицю.

Тепер чудотворна фігурка зберігається в одному з храмів Мілана, де нею опікуються монахині Згромадження Сестер Милосердя.