Свята і велика п’ятниця

Анна відіслав Христа Спасителя до Каяфи, архієрея. А потім повели Христа Спасителя до суду, до помешкання старости, а радше до намісника римського, поганина Пилата: "І заходились його винуватити, кажучи: "Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він - Христос-Цар". Пилат спитав його: "Ти цар юдейський?" А Ісус у відповідь сказав до нього: "Ти кажеш". Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: "Я не знаходжу ніякої провини на цій людині". Вони ж наполягали і кричали: "Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї, аж сюди". Почувши це, Пилат спитав, чи цей чоловік галилеянин; а довідавшися, що він з-під влади Ірода, відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі. Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата" (Лк. 23, 2-11).

Про суд Пилата над Ісусом Христом оповідає св. Йоан так: "Вийшов тоді до них Пилат і промовив: "Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?" А ті йому кричать у відповідь: "Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!" Тож каже їм Пилат: "То беріть собі його ви і судіть за вашим законом". Юдеї ж йому: "Не дозволено нам нікого вбивати!" - Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти. І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: "Ти цар юдейський?" Ісус же у відповідь: "Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?" "Хіба ж я юдей? - озвався Пилат. - Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?" "Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. - Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство". "То ти таки цар?" - мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: "Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій". "Що таке - істина?" - озвався Пилат до нього. І, сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: "Жадної провини не знаходжу я на ньому. Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?" "Ні, не його! - знову закричали ті, - але Варавву!" А був же Варавва розбійник. Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати. А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю і, підступаючи до нього, казали: "Радуйся, царю юдейський!" І били його в обличчя. Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: "Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу". І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: "Ось чоловік!" Та скоро, побачивши його, первосвященики та слуги закричали: "Розіпни! Розіпни!" Каже Пилат їм: "Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому". А юдеї йому: "У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив". Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. Повернувся він ще раз у преторію та й каже Ісусові: "Звідкіля ти?" Не дав же йому Ісус одвіту. "Зі мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп'ясти тебе?" І відрік Ісус: "Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх". Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: "Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!" Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на суддівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському - Гаввата. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: "Ось цар ваш". Ті ж закричали: "Геть! Геть! Розіпни його!" А Пилат їм: "Маю я вашого царя розіп'ясти?" І відповіли первосвященики: "Нема в нас царя, тільки кесар!" (Йо. 18, 19-40; 19, 1-15).

Св. євангелист каже коротко: "Пилат взяв Ісуса і бичував Його!" Проте, яким страшним було те бичування. Тяжке воно було з огляду на Тіло Спасителя, яке, як каже св. Бонавентура, було найкращим зі всіх, тому і на біль найбільш чутливим. Страшне воно і з огляду на злість катів, які били до втоми, і одні ставали на місце інших. Св. Єронім згадує про шістьох найлютіших: двох з поміж них з прутами, сплетеними з терня, двох з ґудзуватими мотузами, а двох із залізними ланцюжками. Тернові прути пробивали всі жили, мотузи, що закінчувалися оловом, роздирали тіло аж до костей, а ланцюги відривали живе Тіло. Св. Вернард каже, що Христос Спаситель перетерпів 666 ударів.

І кого це катують так страшно? Бога і Спаса нашого! А якщо запитаємо, за що Його так катують, то відповісти мусимо словами пророка: "Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші" (Іс. 53, 5).

"Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: "Я невинний крови праведника цього; ви побачите". Увесь же народ відповів, кажучи: "Кров його на нас і на наших дітях!" Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття. Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: "Радуйся, царю юдейський!" І плювали на нього, брали тростину й били його по голові" (Мт. 27, 24-30. Порівн. Мр. 15, 15-19; Лк. 23, 24-25; Йо. 19, 16).

Дорога на Голгофу. Розп'яття Христа-Спасителя. Сім слів на хресті. Смерть Ісуса

Хрест на плечі накладають,
Б'ють, катують, попихають;
Серед крови, серед поту
Спас іде вже на Голгофту.

Упадає раз і другий,
Бачать тоє жидів слуги,
Киринейчик приступає
І хрест нести помагає.

Плачуть люди, гірко плачуть,
Бо тяженьку муку бачуть.
"Ой не плачте наді Мною,
А заплачте над собою".

От і вже гора Голгофта,
Приступає войнів рота,
Розпинає, прибиває,
Хрест високо піднімає.

Людський роде окаянний,
Повний блуда, злоби повний,
Бачиш страсти Бога-Сина,
Впадь же щиро на коліна!

Бийся в груди, мийсь слезами:
Боже, змилуйся над нами,
О, не дай нам в пекло впасти
Ради Твого Сина страсти.

"А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест його" (Мт. 27, 31-32). "Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: "Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?" (це означає: якщо невинний і святий є виданий за чужі гріхи на таку муку, то що буде з тими, які, повні власних гріхів, стануть на суд? - Лк. 23, 27-31).

"Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати "Череп-місце", дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити" (Мт. 27, 33-34). "З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять". Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: "Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він - Месія Божий, Вибраний!" Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, промовляли: "Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!" (Лк. 23, 32-37).

"Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: "Ісус Назарянин Цар Юдейський". Багато з юдеїв читало той напис, місце бо, де розп'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському. Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: "Не пиши: Цар Юдейський, - але що він сказав: Я - Цар Юдейський!" Та Пилат відрік: "Що написав я, те написав". (Йо. 19, 19-22).

"Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: "Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!" А другий, озвавшися, скартав його й мовив: "Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого". І додав: "Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство". Сказав (Ісус) до нього: "Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раї" (Лк. 23, 39-43).

"А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: "Ось матір твоя". І від тієї хвилі учень узяв її до себе" (Йо. 19, 25-27).

"Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: "Елі, Елі, лема савахтані", - тобто: "Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?" Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: "Він Іллю кличе" (Мт. 27, 45-47).

"А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: "Спраглий я!" Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. І, скуштувавши оцту, вимовив Ісус: "Звершилось"; і, схиливши голову, віддав духа" (Йо. 19, 28-30).

Про останню хвилю життя Христа Спасителя пише св. Лука коротко так: "Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: "Отче, у твої руки віддаю духа мого!" Сказавши це, він віддав духа (Лк. 23, 44-46).

***

Християни! Здійснилася жертва любові! Син Божий умер на хресті, умер за наші гріхи, умер, щоби спасти нас. А Отець Небесний прийняв Його жертву. Простив провину людського роду. І треба було, щоби аж Син Божий і Бог Сам прийняв на Себе людське тіло, щоб страждав так, як ніхто страждати не зможе, щоб на хресті умер, а все те для стирання гріха! Тепер впізнайте, яким великим злом є гріх! Гляньмо в нашу совість і запитаймо самі себе, чи вільні ми від гріха? Чи смерть Христа Спасителя має бути безкорисною? Чи для того Він пролив останню каплю Крові, щоб ми дальше зневажали Бога, щоб ми легковажили собі Його муки і смерть, щоб ми плювали в Його Лице, били і до хреста прибивали тисячними гріхами?

З хреста ще простив Він Своїм катам. І нині Він молиться за нас: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23, 34). З хреста вчить нас, що одна хвиля щирого жалю спасти нас може. А хто звернеться розкаяним серцем до Спасителя, хто закличе з жалем і каяттям: "Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство" (Лк. 23, 42), той певно буде помилуваний. З хреста віддає Христос нас всіх в опіку Своїй Матері, нас, які кожним гріхом краємо Серце Тої Матері, а Вона приймає нас, виконує волю Свого Сина. Хіба може бути ще більша любов? І там, на хресті, чуємо слова Спасителя: "Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?" (Мр. 15, 34) на знак, що Христос серед лютої тої страсті не мав ніякої потіхи, не мав ніякої осолоди, всяку муку, яка може лишень бути, хотів Він перенести і переніс. Мученикам у їхніх стражданнях слав Він Свою поміч і був з ними, а Сам на хресті опущений, до дна хоче випити чашу страждання: Він - Цар всіх Мучеників, Він хоче збільшити ті муки, щоб збільшити також і заслуги Своєї страсті, щоби з тих заслуг могли ми вічно користати.

І чи чуємо, як Христос Спаситель каже, що має жажду (спрагу, прагнення - прим. ред.), що всіх нас хоче бачити при Собі, що всіх хоче бачити спасенними. Це єдине Його прагнення, одне бажання. І каже, що сповнилося вже все! О нехай сповниться і міра наших гріхів! Досить вже зневаги Божої! Гляньмо на хрест, гляньмо на Тіло, покрите ранами, на Голову, увінчану терням, на Руки і Ноги, поранені цвяхами. І якщо віруємо в Христа, киньмося до підніжжя Хреста, а серце наше скаже нам, що маємо робити.

В Руки Отця Свого віддав Христос Спаситель Свого духа. Умер так, як повинен умирати кожний християнин. Народився в бідності - умер на хресті, в пониженні. Бог умер за мене, за сотворіння, за діло Руки Своєї.

Претерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас.

***

"І роздерлася завіса храму надвоє, від верху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: "Це справді був Син Божий!" Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея" (Мт. 27, 51-56). "Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду, - щоб ви теж увірували (св. євангелист Йоан говорить тут про своє свідчення, бо ж він стояв під хрестом Ісуса). Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: "Кістка його не буде поламана" (Порівн. Вих. 12, 46). А й інше Писання каже: "Споглядатимуть на того, кого прокололи" (Порівн. Зах. 12, 10). Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, - але потайки, страхався бо юдеїв, - удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину зі смирни та алое, мірок зі сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв'язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп'яли його, сад, а в саду тому - нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, - покладено Ісуса" (Йо. 19, 31-42).

"Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. На другий день, що після п'ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: "Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу". Пилат каже до них: "Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте". Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу" (Мт. 27, 59-66).

***

А на Голгофі стояв ще хрест і простягав свої рамена. У жидів почалися свята, вони, що каменем убивали Пророків, тепер довершили діла, до хреста прибили Царя Пророків - Месію. Ликували фарисеї, бо тяжкий камінь, печать на ньому та сторожа пильнували гріб. А при гробі Пречиста Мати страдала над злобою тих, які святотацьку руку піднесли на Її Сина.

І ніч настала, тяжка, чорна і серед тої ночі повісився Юда. Коли бо він побачив, що жиди хочуть розп'ясти Христа Спасителя, то "тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. "Згрішив я, - сказав, - видавши кров невинну". Ті ж відповіли: "Що нам до того? Ти побачиш!" Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: "Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови". Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: "І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був" (Порівн. Єрем. 32, 9-10; Зах. 11,12).

Молитва: Благообразний Йосиф с древа снем пречистоє Тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і вонями в гробі нові покрив положи.

Не ридай мене Мати, зрящи в гробі, єгоже в чреві без сімени зачала єси Сина; востану бо і прославлюся, і вознесу со славою, непрестанно, яко Бог вірою і любовію тя величающія.

Зняли з хреста - Тіло зняли,
В плащаницю повивали.

Мати Божа припадає,
Мертве тіло обнімає.

Люде, що ви учинили,
За що Сина Мого вбили?

Я ж молила зі слезами,
Не вбивайте Го гріхами!

Може ж більше хто страдати
Як Я нині - Єго мати?

В новім гробі вже спочило
Найсвятіше Спаса Тіло.

Вже і камінь гріб вкриває,
Пилат сторож там ставляє.

Хто ж з нас каятись не стане,
Як на гріб Ісуса гляне?

Плиньте слези, упливайте,
З гріхів душу омивайте,

Щоб колись в гріховній злобі
Не спочити в вічнім гробі!

Замовкли нині дзвони. У церкві в цей день Служба Божа не правиться. Після царських часів починається велика вечірня, а потім - обхід з плащаницею і покладення її біля Христового гробу. Народ іде, припадає до плащаниці і віддає честь Найсвятішим Тайнам, що є виставлені, і на які, на жаль, у нас менше звертають уваги, як на плащаницю. Батьки повинні дітям пояснити значення великого дня, розповісти їм, за що страждав Спаситель і якою тяжкою була Його страсть. Увечері правиться утреня (єрусалимська). Пам'ятаймо про те, що велика п'ятниця є празником торжественним, або, як у нас кажуть, великим святом і під тяжким гріхом не вільно цього дня без конечної потреби і дозволу Церкви займатися наємничими роботами (найматися на роботу, службу і виконувати її за плату - прим. ред.). У велику суботу правиться Служба Божа св. Василія Великого; в часі Апостола священик облекається вже у світлий фелон, бо Євангеліє оповідає нам про Воскресіння Христа Спасителя. Упродовж суботи в церкві читають Діяння Апостолів. У неділю, зазвичай перед сходом сонця, починається воскресна утреня.

Луцик І. Я. Ілюстроване життя святих. - Львів, 1907. - 788 с. - С. 731-737.

---