У бідній, але чисто прибраній кімнаті лежить хворий. Перед ним стоїть лікар і тримає його за руку.
—Що у вас болить? — питає.
—Все, лікарю. Усе тіло, ніби побите. Голова страшно болить. Вже три дні нічого не можу їсти, тільки п'ю воду.
—А хто вас доглядає?
—Я не маю нікого, лише дев'ятилітнього сина та шестилітню донечку. Моя
жінка вже давнопомерла.
Лікар задумався, а після того, як поміряв пульс і поглянув на показник термометра, став ще серйознішим.
Хворий це зауважив.
— Пане лікарю, — почав тихим голосом, — чи є якась небезпека? По вашому обличчі бачу, що ситуація моя невесела. Прошу вас, скажіть мені правду, щоб я встиг залагодити свої справи і зміг подбати про майбутню долю дітей. Дуже прошу, скажіть, яка в мене хвороба?
— Коли хочете знати правду, то я скажу вам, що маєте початки тифу. Наперед не можу нічого говорити, але якщо стан здоров'я не погіршиться, то ви його щасливо перебудете.
— Це означає, що я маю бути до всього готовий. Розумію і дякую вам, але прошу: зробіть усе можливе, щоб мене врятувати, хоча б із милосердя над моїми дітьми.
— Можете бути певні: зроблю все, що в людській силі. Я йду додому, щоб приготувати вам ліки, вони будуть гіркі і неприємні, але ви повинні випити одну частину сьогодні після обіду, а другу — завтра зранку. По ліки нехай прийде до мене ваш хлопчик; за годину вони будуть готові.
Лікар додав, як хворий має поводитися, і пішов додому. Приготувавши у домашній аптеці ліки, загорнув пляшку в білий папір і поставив на стіл, де вже стояла інша пляшка з ліками, загорнута в синій папір. Потім покликав свою господиню і звелів, щоб подавала обід. Але тільки-но почав їсти, як у двері задзвонив дзвінок — допомоги потребувала мала дитина, яка ошпарилася гарячим молоком. Лікар негайно зібрався йти за викликом, доручивши господині приготовані ліки: те, що в синьому папері — хворому з Горниць, а те, що загорнуте в білий — для муляра Стефана. Господиня запевнила, що все добре зрозуміла і нічого не переплутає. Заспокоєний лікар поспішив до хворої дитини.
***
Через годину після відходу лікаря, пішов малий син муляра по ліки. Дорога була досить далека, бо лікар мешкав у самому центрі містечка. Хворого батька охопили великий сум і тривога. Він пригадував слова лікаря і думав про свою близьку смерть. А якщо і не помре, а довго лежатиме — хто його буде доглядати?..
Тиф! Лікар радив на час хвороби дітей віддати кудись із дому. Але куди? Хто їх прийме? А як він сам у недузі дасть собі раду, коли не буде кому подати навіть склянку води? О, якби жила його жінка! Чотири роки тому вона померла, залишивши дітей сиротами. А тепер, мабуть, і йому доведеться з ними розлучатися. Що вони, бідні, будуть робити? Адже, крім своєї бідної хатинки і мулярських знарядь, не може нічого більше їм залишити.
У покорі склав руки і молився щиро до Всевишнього, щоб зволив оздоровити його зі страшної недуги.
На подвір'ї почулися кроки. Увійшов хлопчина, який приніс ліки для хворого батька.
— Тату, я вже повернувся, може ви чогось потребували, поки мене не було?
— Ні, синку, — відповів хворий. — А де Марічка? Я думав, що вона пішла з тобою.
— Ні, її зі мною не було. Я йду пошукаю її, але спочатку дам вам ліки.
— Ні, Іванку, я дуже неспокійний, щоб часом з Марічкою чогось злого не сталося. Її нема вже кілька годин. Ти повинен її знайти. Піди і попроси сусідку, щоб тобі допомогла. Коли знайдеш, то відразу дай мені знати.
— Тату, а як же ліки?!..
— Поки Марічки не буде вдома, я не зможу їх випити. Йди, йди, моя дитино!
Іванко пішов до сусідки, і вони разом почали шукати Марічку. Довго не могли її знайти. Аж десь через дві години зауважили втомлену, сплячу дитину біля мурованої каплички. Біля неї лежали всі її іграшки. Вона прийшла сюди, бо не раз чула від батька, що тут перебуває "Бозя", і, склавши рученята, так молилась: "Люба, дорога Бозю, я дам Тобі мою ляльку, мою пилочку, мого коника, мій гребінець, все тобі віддам, тільки зроби мого тата здоровим ".
Так лебеділа маленька, просячи добру Бозю за здоров'я тата, аж поки, знесилена, заснула.
Почувши голоси Іванка і сусідки, дівчинка пробудилася.
— Чого ти сюди забрела? — запитала сусідка. — Ми так довго тебе шукали і переживали за тебе.
— Я повинна була сюди прийти, — відповіла поважно Марічка. — Спочатку я хотіла піти до церкви, але там було зачинено, тому прийшла сюди до Бозі просити здоров'я для мого тата.
— Добре, а тепер ходімо хутчіш додому, бо тато дуже переживає.
Вдома сусідка взяла Марічку за руку і підвела до ліжка хворого.
— Пане майстер, ось маєте вашу добру, золоту, побожну дитину. Перед капличкою молилася за ваше здоров'я і жертвувала Господу Богу всі свої іграшки, щоб тільки Він вас оздоровив, — сказала зі сльозами в очах.
— О, коли б тебе Бог вислухав, моя щебетушечко, — ледве стримуючи сльози, сказав тато. — Але най діється воля Божа.
— Не падайте в розпач, — потішала хворого сусідка. — Дасть Бог, вам полегшає.
— Не сумуйте, тату, — просив Іванко. — Я і Марічка кожного дня будемо за вас молитися. А тепер прийміть ліки, що я приніс.
— Добре, синку, давай.
У цей час на подвір'ї почувся тупіт коней — так, ніби хтось дуже поспішав. Щойно хворий пляшку з ліками притулив до вуст, як відчинилися двері і до хати влетів лікар, блідий як стіна. За секунду був біля хворого і вирвав йому пляшку з рук. Потім впав на крісло, що стояло біля ліжка, і запитав хриплим голосом:
— Чи ви вже багато випили?!
— Ані краплі, лікарю, але я не розумію...
— Богу дякувати, слава Богу! — вигукнув лікар і почав хустинкою витирати спітніле чоло. Потім зітхнув і сказав уже спокійніше:
— Як то так сталося, що ви дотепер ще ліків не приймали? Ваш хлопець приніс їх десь о другій годині, а тепер вже п'ята.
— Пробачте, лікарю, але малої Марічки не було вдома. Я хвилювався і не міг прийняти ліки, поки її не знайшли. Кілька хвилин перед вами привела її ця добра жінка. Вона знайшла Марічку, коли та молилася біля каплички.
Лікар взяв дівчинку на руки, пригорнув до себе, посадив на коліна і сказав зворушеним голосом:
— Дитинко, ти врятувала свого тата від смерті. Бо якби ти не пішла з дому, щоб за нього помолитися, то він би випив ці ліки і тепер би вже не жив на цьому світі. Моя господиня помилково видала Іванкові ліки, призначені до
натирання, а вони містять отруйні речовини... Могло б статися непоправне лихо. Коли я прийшов додому і побачив, що пляшка в білому папері стоїть на столі, а другої нема, то чимдуж помчав сюди. Бог так дав, що я встиг вам пляшку з рук вирвати. А ти, моя дитино, що була знаряддям, через яке Господь Бог дав нам спізнати свою ласку, прийми мою подяку. — І він поцілував здивовану дитину.
— Не цілуйте мене, лікарю, — щебетала Марічка, — але зробіть мого тата здоровим; я вас тоді буду дуже сильно любити.
— Добре, добре, моя дитинко, буду старатися всіма силами вилікувати вашого батька, який вас так добре виховує в любові до Господа Бога.
І чесний лікар дотримав свого слова. Він найняв жінку, щоб доглядала за хворим майстром, а дітей забрав до себе. Двічі, а то й тричі на день відвідував хворого і був щасливий, коли міг сказати, що небезпека минула. Всі витрати на лікування лікар взяв на себе. А коли майстер дякував йому, то він сказав:
— Не я вас урятував, а молитва вашої дитини.
