Дорогі браття і сестри! Готуємося до великої урочистості на честь Пресвятої Богородиці Матері Божої Фатімської (1917- 2007 pp.). Наближаємося до 90-ої річниці від дня Об'явлень Марії у Фатімі. Чи світ почув благальний голос Матері Божої з Фатіми? Чи прохання Марії, звернені до духовенства і до всього Божого народу, реалізовані в наших часах? Чи поширений у католицькому світі культ Непорочного Серця Пресвятої Богородиці, особливо набоженство першої суботи місяця?
Фатімські Об'явлення — це минуле, теперішнє і майбутнє. Хоча Мати Божа об'явилася 90 років тому, але ми не можемо її слова, звернені до світу, гарно скласти до архіву і говорити про ці появи, як про минуле. Чому? Мати Божа взиває народ до покаяння, молитви і навернення, поширення у світі набоженства і культу до її Непорочного Серця. Вона звертається до всіх, які живуть нині і будуть жити після нас. Слова Марії є дуже актуальними сьогодні, бо Пречиста Діва говорить про навернення грішників, Вона просить, щоб ми молилися і складали жертви Отцю Небесному за їхнє навернення і спасіння їхніх душі. Коли Мати Божа говорить про душі, які йдуть на вічну загибель, то на її обличчі видно великий смуток і печаль. У такий спосіб Пресвятая Богородиця бажає промовити до нашого серця і душі, до нашої свідомості, щоб заохотити до молитви, жертви і покути за навернення бідних грішників, за їхнє навернення і спасіння. Тому таке важливе значення сьогодні мають для нас Фатімські появи.
Коли близька нам особа хвора фізично, ми вдаємося до різних лікарів, шукаємо різні медичні препарати, щоб зарадити чимось у цій фізичній немочі. Слухаємо різних порад знайомих, ведемо хвору людину до різних лікарів, професорів, світил, стараємося провести обстеження на найкращих і найновіших медичних препаратах, шукаючи порятунку для людського життя. Хоч ми свідомі того, що кожен з нас має повернутися в землю, з якої був утворений, але прагнення до життя є настільки сильним, що людина робить усе можливе і неможливе, щоб його врятувати і продовжити. Хоч на цій долині сліз проходимо через різні терпіння, випробування, хоч стільки горя зазнає кожен з нас, але прагнення жити є таким сильним, що ми не звертаємо уваги на ці різного роду проблеми і терпіння. То яким же великим має бути наше прагнення осягнути небо, вічну щасливість, "ідіже ність болізнь, ні печаль, ні воздиханіє, но жизнь безконечная"...
Так масово сьогодні йдуть люди дорогою загибелі, і так мало є тих, які переймаються справою спасіння їхніх душ! Людина стала байдужою і легковажною щодо неба і вічного спасіння. Для віруючої людини ці речі виглядають дивними і незрозумілими, тривожними і сумними. Як можна бути байдужим, коли бачиш, як твої діти, чоловік, дружина, мати чи батько, брат чи сестра ідуть дорогою блудного сина, перебувають далеко від Бога і дороги спасіння! Треба шукати ліку, духовного ліку на їх порятунок і спасіння. Медицина постійно прогресує, винаходить усе нові і нові медичні препарати і ліки, отож не дивно, що коли стараємося про врятування людського життя, то прагнемо знайти ці найновіші, найефективніші препарати. В духовному житті залишаються актуальними ті самі методи, які дав нам Христос Спаситель і Мати Найсвятіша. Поява Богородиці у Фатімі відкриває для нас забуті духовні ліки, якими людство завжди лікувало свої духовні рани: молитва, піст, покута, жертва. Немає іншої дороги для зцілення духовних ран, ніж та, яку нам вказав Христос Спаситель.
Господь Бог для порятунку людини застосовував різні середники. Найважливішим середником є Його Найсвятіша Жертва, яку Він склав Отцеві Небесному за Відкуплення людського роду на горі Голгофті. Такими ж середниками є Свята Мати-Церква, Святі Тайни. Відтак, коли людство віддалялося від Господа Бога, ставало все черствішим і байдужішим до свого вічного спасіння, Ісус у різний спосіб напоминав його. Посилав до нього Апостолів в усіх часах, аби вони розпалювали іскру Божої любові, яка розгорялася у велике полум'я і приносила обильні плоди. Цими апостолами на різних континентах і в різних народах були різні люди. Вони походили з різних верств населення, належали до монашого або до мирянського стану. Їх Господь вибирав на Апостолів того часу, в якому вони жили, щоб розбудити духовно сплячий народ до віднови Духа і Віри. Не раз ці Апостоли мали підтверджувати свою науку і зрошувати ґрунт духовного поля, на якому вони проповідували, своєю кров'ю. До таких мужів можемо віднести Апостолів, які після Зіслання Святого Духа розійшлися по світу, щоб голосити добру новину для людства. В перших віках християнства — це мученики і ісповідники, які своїм терпінням і життям проповідували святість віри Христової. Це вони, озброєні словом Божим і різними дарами, які отримали від Духа Святого, в різний спосіб, в різних обставинах голосили добру новину. Хоч їхня проповідь, місійна праця, обставини, в яких вони голосили Божу науку, їхня освіта, особистий інтелект, умови праці були різними, але мета була одна: "Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному бо дається через Духа слово мудрості; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнання духів, іншому різні мови, іншому тлумачення мов" (І Кор. 12, 6-10). Отримавши дари Святого Духа, Апостоли, а відтак і їх послідовники мужньо голосили слово Боже серед поганського світу, просвічуючи людство світлом Божої благодаті. До таких Апостолів свого часу можемо віднести всіх місіонерів. Одні впродовж свого життя шукали місійні терени, інші ставали проповідниками і просвітителями у своєму народі. Коли був духовний занепад в тій чи іншій частині світу, в тому чи іншому народі — Господь посилає своїх вірних слуг, працівників у винограднику Господньому, які в незрозумілий для людського розуму спосіб навертали тисячі народу, цілі міста і села чи окремі регіони. Бог також у предивний спосіб кличе окремих мужів, коли є занепад монастирського життя. Такими світлими прикладами є життя і покликання святого Франциска з Асижу, святого Домініка, святої Терені від Дитятка Ісус, святого Йосафата.
Коли якась частина вірних відпадає від правдивої Церкви Христової або нівечить ті чи інші правди чи догми Святої Віри, Господь Бог послуговується не раз простими, до того нікому не знаними духовними особами, щоб показати силу і могутність не в людському розумі, а в Божому Промислі. Одним із багатьох таких прикладів є історія набоженства і культу Пресвятої Євхаристії, коли в XI ст. єретик Беренгарій з Тур (+1088 р.) заперечував дійсну присутність Христа у Пресвятій Євхаристії, а визнавав тільки духовну присутність, а нові єресі Мартіна Лютера, Цвінґлі, Кальвіна почали сіяти сумніви і профанації щодо Святих Тайн, а особливо проти Пресвятої Євхаристії і безкровної жертви Святої Літургії. Людина була просто безсильною у цій важкій духовній боротьбі, а диявол працював з такою могутньою силою, здобуваючи країну за країною, що здавалося вже прийшов кінець. Тоді сам Христос Спаситель прийшов на порятунок своїм дітям, які воювали під Його прапором. Не хто інший, а сам Христос Спаситель явився блаженній Юліані, монахині-августиніянці з Льєжа (5 червня 1258). Після об'явлень, які мала блаженна Юліана, єпископ Роберт із Льєжа 1246 року встановив у своїй дієцезії празник на честь Найсвятіших Тайн. Цей празник Пресвятої Євхаристії вперше був відсвяткований 1247 року у церкві Святого Мартина в Льєжу. Відтак це свято перейшло до інших країн Європи. Папа Урбан IV окремою буллою з 1264 року наказав святкувати цей празник в усій Католицькій Церкві під назвою "Празник Христового Тіла". З великими труднощами ширився культ Пресвятої Євхаристії, а зокрема сам празник на честь Найсвятіших Тайн у католицькому світі. Хоч сам Папа установив це свято, і то окремою буллою, та все ж цей празник сприйняло не все духовенство, а в окремих місцевостях навіть був спротив духовних осіб проти цієї урочистості. Папа Климентій V на соборі у Вієнні 1311 року наново потвердив рішення свого попередника щодо празника Христового Тіла, і він стає загальним у Католицькій Церкві. А з часом постають і Євхаристійні процесії до 4 —ох престолів. Перша така Євхаристійна процесія відбулася у Німеччині у місті Кельні 1279 року.
А якщо переглянути історію празника і культу Пресвятого Серця Христового у Вселенській Церкві — скільки найвищих духовних осіб, єпископів і кардиналів виступало проти прилюдного і загального почитання Найсвятішого Серця Христового! Мало того — вірні і духовні особи, які віддавали честь і поширювали культ Серця Христового, були, гнані і переслідувані. А тепер погляньмо на ці празники і набоженства очима сьогодення. Свято Божого Тіла, Євхаристійні процесії, урочистість Першого Святого Причастія, Адорації — які обильні плоди приносять ці набоженства! Відвідайте парафії, де поширений культ до Найсвятішого Серця Христового, у перші п'ятниці місяця чи у місяці червні, який посвячений Пресвятому Христовому Серцю. У звичайний будній день ми бачимо, як вірний народ стоїть у черзі до святої сповіді. Тримає в руках книжку "Велика Обітниця", з якої засилає молитви, винагороджуючи Пресвяте Євхаристійне Серце Спасителя, яке зазнає стількох понижень і профанацій у цій Тайні любові. Яке важливе духовне значення має для нас ця місячна духовна віднова нашої душі! Треба хіба бути сліпим, і то духовно сліпим, щоб не бачити тих обильних ласк, які випливають на людські душі з тих духовних практик Пресвятої Євхаристії і Найсвятішого Серця Христового.
Так сьогодні відбувається і з Набоженством до Непорочного Серця Пресвятої Богородиці. Скільки противників має це набоженство не тільки серед вірних, а ще більше серед духовних осіб!.. Марія кличе, взиває весь світ, а особливо тих людей, які мають бути відповідальними за поширення культу Непорочного Серця Матері Божої. Чи чують ці особи голос Матері Божої з Фатіми? Не просто голос, а голос благання Матері, яка у великій тривозі переживає за своїх дітей, над якими висить велика загроза. Але поширення набоженства до Матері Божої Фатімської сьогодні, в таких важких часах для Церкви і народу, належить не тільки до духовних осіб, але кожен із нас має практикувати і ширити набоженство до Непорочного Серця Матері Божої.
Багато людей, не тільки вірних, а також осіб духовних, легковажать, а навіть і скептично ставляться до появ Матері Божої у Фатімі. Інші навпаки — в час модернізму і екуменізму навіть стараються використати Фатімські появи у своїх цілях. Світлої пам'яті сестра Луція під час розмови з отцем Фуентесом (1957 р.) повідомила: "Отче, Мати Божа не сказала нам (блаженній Якинті і Францішку), що ми живемо в останніх часах, але Вона дала нам до зрозуміння, що час є надзвичайно відповідальний з таких причин:
1. Мати Божа сказала мені, що диявол готується до рішучого бою; рішуча боротьба є останньою битвою, де стане зрозумілим, на чиєму боці буде перемога, а на чиєму поразка.
2. Пресвятая Богородиця сказала моїм кузинам і мені, що Господь Бог у цих важких часах дає для світу останні ліки: Святу Вервицю і Набожність до Непорочного Серця. Якщо це останні ліки, які небо дає для людства — то це означає, що інших вже не буде.
3. У планах Божого Провидіння, коли Господь Бог буде карати світ, найперше будуть використані всі інші середники до навернення. А коли Господь побачив, що світ легковажить всі ті середники, тоді пожертвував йому останній середник спасіння — Свою Пресвяту Матір".
Над цим останнім, третім пунктом варто застановитися глибше. "Будуть використані всі середники до спасіння"...
Господь Бог використовує всі середники, щоб спасти людину. Так було в часі потопу за Ноя. Так було і за часів Авраама з Содомом і Гоморою. Авраам благає Господа про помилування цих міст і праведників, які живуть у них: "Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? Ану ж є в цьому місті п'ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п'ятдесятьох праведних, що в ньому? Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб'єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по правді?" (Бут.18, 23-25). Авраам був праведний чоловік, богобоязливий, ревний у службі Господові і ревнивий у виконанні Божого наказу. Йому важко було усвідомити, як у таких великих містах люди настільки злі і безбожні. Господь бачить, що Авраам має сумніви, що справді в тих містах народ покинув стежки Господні і живе грішним життям. Отож промовляє до Авраама: "Коли знайду в Содомі, в місті п'ятдесят праведників, помилую все місце задля них". Тоді Авраам у відповідь: "Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох. Може до п'ятдесят і бракуватиме п'ять, тож чи зруйнуєш Ти через тих п'ятьох ціле місто?" (Бут.18, 26-28). Бачимо глибоку покору Авраама: він називає себе землею і порохом і в такий спосіб визнає свого Господа як Вседержителя і справедливого суддю, та все ж йому важко повірити, що в таких великих містах немає праведних людей. І Бог не картає Авраама за його недовіру до Нього. Їх діалог триває, так що дійшли до наступної кількості праведників: "Не в гнів нехай моєму Господові промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять?" І відповів: "Не зруйную і заради десяти". Перестав говорити Господь до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце" (Бут.18, 32-33.) З цих наведених цитат Святого Письма Старого Завіту ми явно бачимо велике Боже Милосердя і терпеливість Всемогутнього Бога, який довго і терпеливо чекає на навернення і покаяння свого сотворіння.
Можемо також навести приклади з Нового Завіту, де Божий Син, а наш Спаситель Ісус Христос виявляє велике милосердя до грішної немічної людини, чекаючи на її навернення і покаяння. Христос бажає не загибелі, а порятунку для кожної людини. Світлий приклад Юди Іскаріотського, одного з Апостолів. Юда прийшов із жовнірами, які мають схопити Ісуса і видати Його на смерть жидам у руки. Юда — зрадник, грошолюб, лицемір, Христопродавець. А як зустрічає Його Спаситель в Оливному саду? Скільки тепла, любові виявляє до нього Ісус, щоб він опам'ятався, покаявся і навернувся на дорогу правди. Це ми читаємо у словах зустрічі Юди з Ісусом, коли Спаситель називає його приятелем, другом, незважаючи на те, що Юда зрадив цю дружбу, це приятелювання. Ісус дає Юді можливість усвідомити свою помилку, зрозуміти: хоч ти мене зрадив, але я тебе люблю, навернися, покайся. Але Юда не скористав з цієї, останньої, можливості, яку йому дає Спаситель.
Свідком Божого Милосердя і любові до грішної людини є Апостол Павло, який про себе самого дає таке свідоцтво: " ... я найменший з Апостолів, я недостойний зватись Апостолом, бо гонив Церкву Божу. Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але Благодать Божа, що зо мною. Чи то я, отже, чи то вони, — так ми проповідуємо, і так ви увірували" (І Кор.15, 9-11). Бог зробив усе для того, щоб людина спаслася і вічно була щаслива з Ним у Царстві Небесному. Для осягнення остаточної мети — спасіння безсмертної душі Бог дав людині всі середники для її освячення. Навіть Свого улюбленого Сина не пожалів, але послав на землю, і Він через безмірні терпіння і спасительну жертву на хресті визволив людину з неволі гріха. На жаль, людство не оцінило тієї великої жертви Господньої... Частина світу перебуває у темряві поганства, інші пішла за голосом новомодерного Ваала, ще інші, хоч і мають нестиримий знак на своїй душі — знак дітей Божих, отриманий при святому хрещенні, але занедбали свій християнський обов'язок і життя, гідне дітей світла. Дві тисячі літ тому Отець Небесний послав на землю Свого Єдинородного Сина, але світ не прийняв Його. Про це говорить Ісус Христос у притчі про виноградарів-убивць: "Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили" (Мт.21,37-39).
Тож Отець Небесний використав усі середники для спасіння людства. І так само, як на початку Відкуплення людського роду з неволі гріха Він посилає на землю Свого Сина, так і в часах масового відступництва від Святої Віри Бог дає світу останні ліки — Святу Вервицю і Набожність до Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії. Але подібно, як у притчі про виноградарів-убивць, які вбили сина господаря, не прийняли його, зненавиділи, незважаючи на те, що він їм нічого злого не зробив, так подібно і сьогодні відбувається із появами Пресвятої Богородиці у Фатімі. Одні сприймають появи і перестороги Матері Божої як приватні об'явлення, на які не варто звертати особливої уваги і вивчати їх. Інші вважають, що в часах екуменізму (особливо з протестантським світом) не слід акцентувати на ролі Пресвятої Богородиці в житті Церкви і Відкупленні людського роду. Греко-Католицька Церква взагалі мовчить, вважаючи, що це приватне об'явлення, та ще й до того на Заході, що в ньому мова йде про спільну молитву на Святій Вервиці і почитання Непорочного Серця Матері Божої, а цей культ для нас, так би мовити, чужий і є "латинізацією" східного обряду. Ще інші вважають, що Фатімські появи — це вже минуле і вивчати їх, акцентувати на них, проповідувати на цю тему й поширювати серед людей — просто недоречно, бо тема Фатіми вже вичерпала себе. Тому мусимо докладніше вивчати Фатімські появи, осягнути глибину і причину тих появ, усвідомити їх місце в історії і житті Вселенської Церкви, а також їх значення для країн, окупованих колись безбожницькою більшовицькою Росією, і значення у нашому особистому житті.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 5 (28), 2006
