ЧАСТИНА ДРУГА.
РОЗДІЛ ІV
§6 СЕРЦЕ ХРИСТОВЕ І ХВОРЕ ЛЮДСТВО*
Людство хворе, і то хворе тяжко. Усі визнають це, навіть сини світу цього, хоча поставити діагноз цієї хвороби і надати лік для неї вони не в силі, бо є сліпі й безпорадні. Яка це хвороба і який має бути лік проти неї і її страшних наслідків — на це вказує Дух Святий через запровадження Набоженства до Серця Христового у Католицькій Церкві. Бо це очевидна правда, що Дух Святий, запроваджуючи в Католицькій Церкві якесь набоженство в певний час, не діє без слушної причини і основної мети. Побуджуючи, отже, те чи інше набоженство до життя, Дух Святий має, між іншим, на меті також усунення і подолання лиха, яке в даний час переважає між людьми.
Дух Святий, таким чином, впроваджуючи в Католицькій Церкві в останні віки Набоженство до Серця Христового, тим самим вказав, що нещастям нинішніх часів є хвороба людського серця — не хвороба у фізичному значенні цього слова, а хвороба у значенні духовному, а крім того, Дух Святий дав зрозуміти, що лік на цю хворобу можна знайти лише в Серці Христовому. Саме тут справджуються слова св. Йоана-євангелиста, висловлені в об'явленні до св. Ґертруди, як ми вже попередньо про це казали вище, а саме, що об'явлення Серця Христового застеріг собі Бог на останні часи морального занепаду людства, щоб розпалити жар любови, який тоді остигне у людських серцях. Католицька Церква, таким чином, отримуючи це набоженство в останні часи, отримала в ньому спосіб відкриття цієї хвороби людства, а також спосіб її лікування. Тим самим Вона отримала також велику допомогу до сповнення свого післанництва між народами землі. І тут ми бачимо ще один доказ того, яке велике значення має Серце Христове в Католицькій Церкві.
Застановімося над цією справою ближче. Життям і здоров'ям серця людського є правдива і добре упорядкована любов. Ця любов має ту властивість, що не замикається в собі, але переливається з себе, переливається на інших, щоб їм чинити добро, щоб їх ощасливити. Через це вона не тільки себе не нищить, але, ощасливлюючи інших, сама набирає ще більшої сили, блиску і краси. Навпаки, вона слабне, втрачає своє значення і красу, якщо лише на себе саму оглядається, на собі зосереджується і в собі замикається. А це відбувається через себелюбство, яке є протилежністю до правдивої любові і яке є смертю любові. За себелюбством іде занепад сил серця людського, котре через це стає хворим, а відтак завмирає. Людина себелюбного серця любить лишень саму себе, а все інше лишень з огляду на себе. Лишень вона має бути щасливою, а все інше має тільки служити до її щасливості і для її величі.
Це себелюбство проявляється у самовільній свободі розумування, а також у нестримному бажанні волі. Воно шукає свого заспокоєння в трьох головних пожаданнях, а саме: 1) у посіданні земських дібр (захланности і жадобі), 2) у чуттєвостях, 3) у бажанні слави (честолюбстві і гордості), пихатості. Аби задовольнити ці свої забаганки, чи радше потішити своє себелюбство у цих трьох пожаданнях, себелюбна людина кидається у вир світу, прагнучи всі обставини життя використати для себе і шукає власної користі і зиску у сферах духу, матерії, Церкви, релігії і держави.
Так проявляється себелюбство. Придивімося тепер до хворобливих напрямів людського життя в нинішніх часах, які є наслідком себелюбства людського серця. Майже в усіх сферах життях помічаємо відчуження від Христа, від Його Церкви і від усього, що представляє Його авторитет. Це відчуження не спочиває, а змагається і перетворюється у справжню ненависть до Бога і релігії. А щоб заспокоїти докори сумління, котре стоїть на перепоні самовільному розумуванню і непогамованому бажанню волі, люди у галузях науки, філософії та етики вигадали собі різні фальшиві системи: матеріалізм, пантеїзм, раціоналізм, самостійну мораль і вільну любов. Таким чином розум і воля можуть спокійно шукати свого заспокоєння у трьох головних пожаданнях.
А відтак у галузі мистецтва прославляється і опоетизовується та обожнюється чуттєвість і низькі інстинкти. Промисел і торгівля лише наживаються на великому зискові і кривдах робітничого класу. У робітничому класі зростає чисельність пролетаріату, який стоїть над прірвою розпуки. В усіх інших станах — жадоба грошей і споживацтво. Родинне життя зневажене і занедбане через зухвалий непослух і самоволю погано вихованих дітей, а також через легковажне і розпусне життя батьків.
Все тут розбивається на друзки, а родинне вогнище — холодне і спустошене. Послух і визнання слушного авторитету, починаючи від дітей, слуг і робітників і кінчаючи високими державними достойниками, підкопані і злегковажені. Брудна література, немов велика ріка, затоплює всі оселі і всі верстви людського життя. Проступки множаться щораз більше, а в'язниці і лікарні переповнені. Зневаження звичаїв і норм моралі досягає навіть судентських трибуналів. У соціально-політичній галузі — неустанний неспокій і прагнення звільнитися від будь-якого слушного права у формі комунізму, соціалізму, а найчастіше — під маскою згубного лібералізму. У міжнародних відносинах, дипломатії і політиці взяло гору крутійство, віроломство і взаємне ошуканство. У побуті закипіла расова ненависть, а національний шовінізм усунув любов Бога і ближнього. У свою чергу система правління земних держав не терпить поруч себе ніякого іншого права, але концентрує в собі всяке право, а будь-який спротив, навіть найслушніший, ламає і топче владою і силою сильнішого. А над тим усім панує масонерія, котра своїми таємними організаціями, підтримуваними головним чином впливовим жидівським елементом і ліберальною пресою, опанувала цілий світ, закинула свої згубні сіті на всі людські інституції, перетягнувши на свій бік або стероризувавши людей, які стоять на найвпливовіших суспільних посадах, а врешті виповівши війну Христу і Його Церкві, поставила культ сатани і свій власний.
Оце в головних рисах помилки і нещастя останніх часів, як наслідки себелюбства. Всі вони є нічим іншим, як тільки наслідком хворобливого і зіпсованого себелюбством людського серця. Всі вони носять на собі тавро себелюбства під тим самим гаслом, котрим вже в раю звів диявол перших наших прародичів: "будете, як боги" (І Бут. З, 5). І тому на це серце людське, як на джерело всіх тих нещасть, вказує сам Христос Спаситель словами: "Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства" (Мт. 15, 19). Саме такими, а не іншими є плоди людського серця, отруєного себелюбством. Бо себелюбство, яке живиться трьома головними людськими пожаданнями, само по собі є нічим іншим, як тільки моральною гниллю, розкладом і знищенням всього етичного порядку. Воно нічого не може видати з себе, як тільки проступок, нещастя і руїну. Коли в серці людському є правдива любов, тоді воно й само є щасливе та спокійне, а також навкруги себе розсіває щастя і спокій. Коли ж у серці загніздиться любов до себе самого, тоді воно стає джерелом нещастя для себе і для інших. Тоді людина, зійшовши з простої дороги життя, бреде манівцями і в неспокої крутиться, мов колесо, що зірвалося зі своєї осі.
Себелюбство — немов та ґанґрена, нищить і пожирає всі життєдайні людські сили, а натомість утворює нариви і рани, що гнояться. Себелюбство підкопує всякий лад, розриває єдність, порушує мир та спокій, а натомість впроваджує ненависть, замішання, хаос, неспокій і бурю. Це спостерігалося в останніх десятиліттях перед вибухом світовової війни. Людська спільнота стала одним неспокійним вулканом, в якому гули приховані сили, загрожуючи вибухом кожної хвилини. У повітрі висіло передчуття бурі. Поважні люди, ведені чи то світлом віри, чи почуттям природної справедливості, відчували близьку катастрофу. Насправді був мир, але той мир тримався від стіп до голови під охороню багнетів, канонів і автоматів.
І сталося те, що мало статися. Сталася загальна страшна катастрофа світової війни, котра запалила цілий світ. Видно, назбиралося занадто багато горючого матеріалу, коли знадобилося аж так багато часу, щоб він вигорів. Видно, ґанґрена занадто поширилась, коли треба було аж такого вогню, щоб її випалити.
Світова війна показала усю потворність себелюбства. Кожна війна є чимось страшним, але ця війна за своєю масштабністю і часом тривання, за своєю жорстокістю і своїми гидкими вчинками перевищила всі дотеперішні війни. Стали не лише мільйони проти мільйонів війська, але народи проти народів. Не тільки мільйони солдатських трупів встеляли поля битв, але на поверхню виринула також уся потворна дикість людського серця: нелюдське знущання, нищення, повішання і розстріли мирного населення, зневаження людської гідності, профанація церков, зневаження Найсвятішої Євхаристії і всього релігійного культу. Крім цього, нечесні доноси з помсти і через особисті порахунки, гордість, розпуста і чуттєвість, визиск і жадоба збагачення, грабунки і крадіжки та інші жахливі вчинки сягнули свого апогею. Справді, людство, котре чванилося своїм поступом та цивілізацією, мовби перетворилося на звіринець гієн та диких тварин, звірів. Оце доказ, що означає людська культура без Христа і Його любови. Зі всіх надбань і здобутків людської культури лишилася руїна, а серед неї — людина, вкрита соромом і ганьбою Земля наповнилася кіньми і воєнними возами; наповнилася земля огидою, а чоловік зігнувся і стоїть, засоромлений муж, як каже св. Пророк Ісая.
І все це — наслідок хворого людського серця, отруєного себелюбством. Чоловік стоїть, понижений і засоромлений, бо не має благородного серця, бо зірвав стосунки з Христом, бо відкинув Його любов. На брак правдивої любові у людському серці як на джерело тієї страшної світової катастрофи і всіх спричинених нею страждань і нещасть вказує також ясно Христовий теперішній насмісник Папа Венедикт XV у своїй першій енцикліці після свого вступу на папський престол, у якій докладно і точно змальовані гіркі наслідки браку любови до Бога і ближнього.
Справа, отже, зрозуміла, яка хвороба докучає людству і який спосіб рятування від неї. Рятування це полягає у радикальному лікуванні людського серця від ґанґрени себелюбства. Тут потрібна школа серця. А ця школа серця і ця інституція лікування — це школа і інституція Серця Христового. Це школа і інституція відкрита для всіх через впровадження Набоженства до Серця Христового у Католицькій Церкві. Це набоженство має всі середники, аби вилікувати людські серця і зробити їх щасливими.
Це набоженство саме на часі. Коли, з одного боку, зблякли характери і ґанґрена кинулася на людські серця, а з другого боку — уроєна велич людська дійшла аж до манії, саме тепер Католицька Церква ставить перед очі душ людських піднесений образ Серця Христового, щоб викликати в них позитивні рефлексії і заохотити їх до наслідування чеснот цього найвищого первовзору.
Набоженство до Серця Христового має завдання облагородити і ощасливити людину через внутрішню реформу її серця, її любови. Предмет цього набоженства, мета, так само, як і способи його виконання, саме до цього і провадять, щоб відновити людину в усьому її єстві. І справді: якщо хтось перейметься щирим духом цього набоженства, то неможливо, щоб він не перейнявся також бажанням наслідувати цю найкращу любов Спасителя, щоб не старався позбутися себелюбства, а натомість впровадити правдиву і здорову любов до свого серця. Хто перейметься цим набоженством, той зрозуміє слова св. апостола Павла, сказані про чисту і благородну любов Спасителя: "Бо й Христос не собі догоджав" (Рим. 15, 3).
Як скоро стали б благородними ті, котрі частіше займалися б Серцем Христовим і дозволили на себе діяти Його спасенному впливові! Як тоді інакше і щасливіше уклалися б відносини у людській суспільності! Справді, тоді не було б зовсім, а в кожному разі було б менше непокірних дітей та слуг, а також себелюбних батьків і не було б тиранії людської, з одного боку, і зменшилася б ненависть до людей в робітничих та убогих верствах, з другого боку. Тоді не було б владоможців і підприємців без серця, не було б ліберальних послів і міністрів та всяких інших політичних лицемірів. Одне слово, не було б тих шкідників для святої віри і для добра людської суспільности. Почитання божественного Серця принесло б більше справжньої культури і цивілізації, добрих звичаїв, щастя і добробуту для людства, ніж усі вищі школи та інституції, національні герої і Ґенії, але без Ісуса. Бо всі вони власними силами не тільки усунути, але навіть зменшити не можуть усієї суми нещасть, зіпсуття звичаїв і провин. Вони на це не здатні. Навпаки, вони, якщо не підсичують хвороби людського серця, то в кожному разі — заважають її лікуванню. Вилікувати, оздоровити і зробити щасливим може лишень один Спаситель, Христос, воплочений Син Божий, бо лишень Христос є "путь, істина і життя" (Йо. 14, 6). бо тільки від Нього вся благодать і правда: "Благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа" (Йо. 1, 17).
Спаситель однак бажає не тільки рятувати людство від морального упадку, але хоче також увільнити його від нещасть і терпінь, спричинених нинішніми хворобливими обставинами саме через набоженство до Його Серця. Цю обітницю Спасителя часто повторює бл. Марґарета у своїх листах: "Яким могутнім, — каже вона, є Боже Серце спроможне злагіднити Божу справедливість, розгнівану через незліченні наші гріхи, котра зіслала на нас усі утиски, які терпимо. Треба молитися, щоб не сталося іще чогось гіршого. Спільні молитви багато можуть випросити у Божого Серця, воно стримує кари справедливости і ставить себе між нею і грішниками, щоб осягнути милосердя". "Спаситель дав мені пізнати, — пише бл. Марґарета в іншому місці, — що Він тепер об'явив своє Серце, щоб воно було посередником між Богом і людьми; цей посередник усемогучий, щоб заключити мир, щоб відвернути кару , на яку заслуговують наші гріхи". При іншій нагоді бл. Марґарета пише: "Особливим бажанням Спасителя у справі особливішого почитання Його Серця, на мій погляд, є те, щоб у душах відновити дію Його відкуплення, причому, Він одночасно ставить Своє Серце посередником між Богом і людьми, гріхи яких так нагромаджуються, що треба цілого об'єму могучости, щоб осягнути для них милосердя і благодать спасення та освячення". Аби ще більше утвердитися в упованні на всемогучу доброту Серця Христового, послухаймо ще оцих слів бл. Марґарети: "Потрібен був могутній покровитель, щоб усмирити гнів Божої справедливости через так багато провин... Тому мусила я безперестану з ним (Спасителем) благати про милосердя, щоб не переповнилася міра гріхів і щоб Бог простив грішникам з огляду на любов, яку Він має до цього найлюбішого Серця, котре не перестає тривати в любови до нас, бо Він бажає своє нове царство між нами лиш тому заснувати, щоб дати нам сильні докази свого милосердя... Це і є власне останній лік, котрий нам посилає Отець небесний для лікування наших нещасть".
Нещасний рід людський! Чорні хмари довго збиралися над ним, блискавиці і громи гніву Божого вже було чути віддавна. Серце Христове надривалося, висилювалося, щоб відвернути бурю. Проте люди залишилися глухі і тверді. Міра гріхів переповнилася, надійшла страшна хмара і ураган, котрий знищенням, вогнем, слізьми, кров'ю людською наповнив землю... Але хоч би тепер люди опам'яталися! Боже спасення так близько! Посеред нас стоїть Святий Ізраїлю, посеред нас Добрий Пастир, посеред нас стоїть Спаситель зі своїм Серцем, повним любови й могутності і до всіх кличе: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим" (Мт. 11, 28-29).
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. 5 (10), 2003
