I. Авраам вірив Богові і уповав на Нього. Не маючи надії на те, що в нього може бути дитина, він не засумнівався в Божій обітниці, але твердо вірив і був переконаний, що Господь Бог обов'язково зробить те, що обіцяв. Коли ж Всевишній дарував йому дитину, він не пожалів свого єдинородного сина, а був готовий принести його в жертву згідно з Божим наказом.
II. Мойсей, скріплений Богом, в один момент потопив у морі всі полки Єгипетського війська. У війні з Амаликитянами, не маючи численного військового обладнання, тримаючи в руках тільки тези, сказав до свого воєначальника (Ісуса Навина): "Вибери чоловіків (сильних) і йди боротись з амаликитянами, а я завтра стану на вершині гори, і жезл Божий буде в моїй руці". І сталося чуло! Мойсей стояв, як глядач, нічого не роблячи, і розгромив всі полки ворогів.
III. Ісус Навин, воєначальник, маючи неймовірну надію, насмілився сказати сонцю: "Сонце, спинись над Гівеоном". — І сонце зупинилося серед неба й не квапилося заходити майже цілий день. Не було більш такого дня, як той день, ні передше, ні після цього, щоб Господь слухав голос людини, бо Господь воював за Ізраїля" (² Н 10, 12-14).
IV. Як же нам не згадати про Халева? Він, маючи сильне уповання на Бога, насмілився увійти у багатотисячний людський натовп ізраїльтян, які повстали проти Мойсея і Арона, і виявити їхній гріх, кажучи: "Коли Господь милостив нам, то він приведе нас у ту землю і дасть її нам: то бо земля, що справді тече молоком та медом. Тільки проти Господа не бунтуйтесь і не полохайтесь людей тієї країни, бо вони для нас, мов хліб. Захисту в них немає, а Господь з нами: не лякайтесь їх" (Чис 14, 8-9).
V. Також сильну надію на Господа Бога покладав Гедеон, народжений скоріше, щоб бути землеробом, аніж воїном: він, уповаючи на Бога, насмілився з трьома сотнями воїнів виступити проти незліченного ворожого війська, напав на нього і переміг.
VI. Уповання на Бога пророка Єзекії проявилося у всій силі, коли Самхериб, асирійський цар, оточив численним військом Єрусалим. Єзекія, скріплюючи місто Давида, найбільше підтримував у народі уповання на Господа Бога такими словами: "Господи сил, Боже Ізраїля, що возсідаєш на херувимах! Ти єси Бог, ти один над усіма царствами земними. Ти сотворив небо й землю. Прихили, Господи вухо Твоє і вислухай! Відкрий, Господи, очі твої і поглянь! Почуй усі слова Санхериба, що він послав на зневагу живого Бога! Тепер же, Господи, Боже наш, визволь нас із його руки, щоб усі царства землі зрозуміли, що ти єси Господь, ти єдиний!" Тоді Ісая, син Амоса, послав до Єзекії сказати: "Так говорить Господь, Бог Ізраїля: — Тоді, як ти молився до мене супроти Санхериба, царя асирійського, ось слово, що про нього виповів Господь: Гордує тобою, глузує з тебе дівиця, дочка Сіону; хитає головою позад тебе дочка Єрусалиму" (Іс 37, 16—17, 20—22).
VII. Уповання на Бога піднесло царя Давида на високий ступінь святості, в цій чесноті він багатьох перевищив: той, хто читає його псалми, сам у цьому переконається. Як часто він повторював устами, говорячи від щирого серця: "Господь — моє світло й моє спасіння: кого маю боятись?" (Пс 27, 1). "Чого б то мусів я боятися за лихої години, коли мене оточить несправедливість тих, які на мене засідають?" (Пс 49, 6 і багато інших псалмів).
VIII. Пророк Йона, опинившись усередині кита, стоячи на порозі смерті, не впав у розпуку, але, мовби перебуваючи на безпечному кораблі, молитвою увізвав до Господа: "З нутра риби Йона почав молитися до Господа, Бога свого. "Ти кинув мене у безодню, у серце моря, і води мене оточили. Усі твої буруни й твої хвилі пройшли надо мною. Коли моя душа в мені умлівала, про Господа згадав я, моя молитва долинула до Тебе, до храму до святого твого" (Йона 2, 2. 4. 8). Ось справжній взір уповання на Господа.
IX. Подібно молилися пророк Даниїл і три отроки у Вавилонській печі, серед реву голодних левів. Надія на Бога не підвела їх, вони були врятовані від страшної смерті.
X. Товит дає нам гарний приклад до наслідування: він, втративши маєток, родину — бідний, сліпий не втрачав уповання на Бога, а навпаки, збільшував його і беріг у своєму серці, хоча його жінка, близькі і знайомі йому люди насміхалися з нього, кажучи: "І де вони, оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведності? Адже знати, що це вони довели тебе до цього" (Тов 2, 14). Але саме надія на Господа повернула Товиту маєток, зір і нагороду вічного життя.
XI. Цар Юдейський Амасія найняв 100 000 ізраїльтян, хоробрих вояків, за 100 талантів срібла. Але прийшов до нього чоловік Божий та й сказав: "Царю! Нехай не йде з тобою ізраїльське військо, бо Господь не з Ізраїлем, не з усіма отими синами Ефраїма! Іди ти сам, чини сам, будь хоробрим у битві! Бог не повалить тебе перед ворогом, бо в Бога є сила підтримати й повалити". Амасія ж сказав чоловікові Божому: "А що робити із стома талантами, що я дав ізраїльському військові?" Чоловік же Божий відповів: "Господь може дати тобі багато більше від цього?"(П Хрон 25, 6—9). Амасія послухав, уповаючи на Бога, і винищив двадцять тисяч ворогів. Таким є уповання на Господа, а не покладання на людські сили.
Диявол тому надсилає нам думки зневіри, щоб знищити в нас надію на Бога,–цей безпечний якір, цю опору нашого життя, цього провідника в дорозі, що веде до неба, це спасіння погибаючи душ. «Бо ми надією спаслися» — каже Апостол (Рим. 8:24). Надія — це немов сильний ланцюг, опушений з неба, який підтримує душі, повільно піднімаючи на висоти тих, що іі сильно тримаються, і підносить нас понад бурі житейського зла.
