Отче-приміціянте Мироне!
Всечесні отці, отці-диякони, сестри законні, брати-семінаристи і всі вірні нашої церкви!
У цей святий недільний день парафіяльна рада церкви Святих Верховних Апостолів Петра і Павла (Рясне-1) складає Вам, отче-приміціянте Мироне, найсердечніші і найсвяточніші поздоровлення та побажання з нагоди Ваших ієрейських свячень, з нагоди піднесення Вас до гідності священика.
Якою ж великою і святою є місія священика тут, на землі! Послухаймо св. Вінкентія (пароха з Арсу), який запитує нас такими словами: "Хто прийняв твою душу до християнської громади, коли ти побачив світ? Священик! Хто живить її небесною ласкою, щоб мала силу йти до своєї цілі (до неба, до Господа Бога)? Священик! Хто приготовляє твою душу на зустріч з Господом, коли вона мандрує до вічного життя? Священик!".
Тож молитовно дякуємо Господу Богу за той довгоочікуваний і рясний духовний урожай — висвячення двох священиків і семи отців-дияконів, що так щедро поповнює нашу священичу родину.
Здавалося, отче, зовсім недавно Ви були ще семінаристом, потім — отцем-дияконом, а сьогодні відбулася вже Ваша Перша Приміційна Свята Літургія. Як невпинно летить час!
Отче-приміціянте, Ви належите до одних із перших випускників Традиційної Греко-католицької духовної семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської, Генеральним настоятелем якої є о. Василь Ковпак, а духівником — о. Євстахій Галаник. Тому для усіх нас це надзвичайно важлива і знаменна подія, яка колись (ми в цьому глибоко переконані) займе належне місце в історії Української Греко-Католицької Церкви, де вона буде вписана золотими літерами.
Радіє наше серце, що Дух живої Св. Віри, який так гаряче живив попередні покоління священиків у часи блаженних Григорія Хомишина і Йосафата Коциловського, митрополита Андрея Шептицького до 1946 p., а потім у нашій Катакомбній Церкві — не завмер, а покликав усіх вас голосом найкращих синів Церкви до збереження Святої Унійної Традиції, до святості, до досконалості.
Так, саме Вас, отці-приміціянти, отці-диякони, Братство Святого Священ-номученика Йосафата, сестри законні, брати-семінаристи, Господь покликав стати на захист Святої Традиції, яка стала, на превеликий жаль, "каменем спотикання" у житті нашої УГКЦ. Ви дуже добре знаєте, що попереду не чекають вас ні матеріальні вигоди, ні розкішне життя, ні тепленькі місця на вигідних парафіях,
а лише — Великий Хрест і Терпіння, які вас не оминуть у цьому світі..Хай Господь Бог прийме вашу жертву!
Разом з тим, ми схиляємо свої голови перед ревністю та жертвенністю служіння Богу і мужністю та силою Духа вашого Генерального настоятеля духовної семінарії (і нашого) о. Василя Ковпака. Скільки ж то переслідувань, гонінь, звинувачень, трибуналів та каральних вироків зазнав і зазнає він! Але о. Василь, дякуючи Господу Богу, вистояв і попри все дбайливо плекає нову генерацію священиків з високою духовною формацією, шляхетністю і з живою Св. Вірою. Це воістину подиву гідне! Це Боже Провидіння, яке неможливо збагнути розумом ...
Отче Мироне, засилаючи Вам наші щирі поздоровлення, бажаємо перш за все, щоб ні хрести, ні терпіння не змогли притупити того духовного меча, який Ви отримали в часі свячень. Усією душею молимо Господа Бога, аби Ви, отче-приміціянте, у своїх пастирських діяннях зодягалися завжди у дар священичої гідності, досконалості та святості і опоясувалися священичою чистотою, праведністю, упокоренням, великою терпеливістю і лагідністю. Адже, як каже св. Флявіян, "Немає нічого гіднішого, ніж священики, бо в їхніх руках спочивають надія та спасіння". Нехай Ваша священича рука навертає грішників, горне до Бога розкаяні серця, втирає заплакані очі сумуючим і немічним, зрошуючи їхні душі святими молитвами та наповнює Божими скарбами. Примножуйте Божим словом Христову віру і оздоблюйте Господнє підніжжя своєю ревною і жертвенною працею у Його винограднику. Нехай Пречиста Діва буде осолодою Вашого священичого життя.
Отче Мироне! Обсипаємо Вас цілими пригорщами своєї шани та любові
і молимося, щоб Ви вистояли у Св. Вірі і наслідували у всіх своїх священичих діяннях патрона Вашого Братства св. Йосафата.
Благослови, Господи, отця Мирона на многії і благії літа!
Які гарні серця тих, що широкою любов'ю, достойною серця Павла, достойною божественного Серця Спасителя, обнімають весь людський рід, всіх своїх братів для себе, найближчих єдинокровних... О, які гарні священні голови тих, що від Ігнатія Богоносця і Полікарпа і від Йосафата аж по цю хвилину пожертвували себе За Христа і братію! ( єп. Григорій Хомишин, Послання до духовенства, 1904).
