ЧАСТИНА V. ГЛАВА І
§3
ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ В СПРАВІ ВИКОНАННЯ НАБОЖЕНСТВА ДО НАЙСВЯТІШОГО СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО
Сама лишень постанова і бажання виконувати набоженство до Серця Христового не принесе користі і тих наслідків, які сполучені з цим. При цьому необхідно позитивно і точно визначитися зі способом виконання цього набоженства. А оскільки існує чимало практик виконання цього набоженства, тому слід вважати, щоб брати на себе не забагато цих практик, бо обтяження ними може допровадити до знеохочення, так що не будемо виконувати добре навіть однієї. Через таке обтяження набоженство не приживеться в душі, а може навіть зовсім заникнути. Краще вибрати менше, а навіть хоча б одну практику, але виконувати її добре, вірно і ретельно. Окрім цього, слід вибрати такі практики, які можна виконувати в спокої і зосередженості духа без особливого напруження душевних і фізичних сил, а також без ущербу для обов'язків свого стану. Дуже недобре розумів би це набоженство той, хто вибирав би такі практики, які заважали б сповненню обов'язків його стану.
Хай, отже, кожен вибере собі таку практику, яка йому найвигідніша для його освячення найкорисніша і котра найбільш відповідає його станові і обставинам життя, а також його особистій вдачі і способові життя. А якщо вже вибрав, то хай не занедбує, але постійно виконує. Тут головною засадою хай буде: не багато, але постійно і вірно виконувати. Христові Господу подобається не так велика кількість практик, як радше ревність і постійність у їх виконанні.
Якщо ж вже хтось вибере собі певний спосіб практикування, то хай не легковажить інші практики, ним вибрані, а також хай не засуджує і не ганить інших тому, що вони вибрали собі інші практики. Не всі струни того чи іншого музичного інструмента видають той самий тон і голос, однак всі разом вони складають одну цілісну мелодію. Так і в набоженстві до Серця Христового. Не всі почитателі однаково виконують це набоженство, але всі разом вони складають один гимн хвали і прославлення Божого Серця, всі разом поширюють царство любові Серця Христового, всі разом приносять одну неустанну експіяцію зневаженому і злегковаженому Серцю Христовому, всі разом у те Найсвятіше Серце вживляються і в Нього черпають ласки й дари для освячення душ своїх та інших.
Далі подаються деякі способи виконання цього набоженства, а передусім ті, котрі в Церкві апробовані і впроваджені чи то за порученням і бажанням Христа Спасителя, чи то як найбільше практиковані.
НАЙВАЖЛИВІШІ СПОСОБИ ВИКОНАННЯ (ПРАКТИКИ) НАБОЖЕНСТВА ДО НАЙСВЯТІШОГО СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО
Сам Христос Спаситель висловив своє домагання і бажання, щоб перша п'ятниця одразу після восьмидневного попразденства Божого Тіла (Найсвятішої Євхаристії) була посвячена Його Серцю з тією метою, аби вірні того дня приступали до Св. Причастія і надолужували Серцю Христовому за всі зневаги, заподіяні Йому у Найсвятішій Євхаристії утаєному, обіцяючи всіх, котрі це сповнять, наділити щедро своїми ласками. Головним, отже, моментом цього празника є передусім експіяція.
Цей празник Церква заапробувала і впровадила спочатку лише в деяких місцевостях як привілей, а відтак в усій Католицькій Церкві, як попередньо вже було сказано. За Папи Льва XIII цей празник був піднесений до свята 1-ого класу (Декрет від 28. 06. 1889).
Не без підстав хотів Христос, щоб ця п'ятниця була посвячена почитанню Його Серця. Бо вже саму п'ятницю посвячує Церква пам'яті страстей Христових, у яких Серце Христове взяло найбільшу участь, а навіть було пробите копієм. По-друге, тому, що саме набоженство до Серця Христового до цього зміряє, щоб, як попередньо вже було сказано, передусім винагороджувати Христу за всі кривди, заподіяні Йому у Найсвятішій Євхаристії. Тому найвідповіднішим таким днем є перша п'ятниця, що йде безпосередньо після восьмиденниці Божого Тіла, коли Христос, виставлений у Найсвятіших Тайнах Євхаристії, зазнає найбільше зневаг.
Дуже влучно пояснює о. Ґалліфе причину, чому обидва празники, тобто Найсвятішої Євхаристії і Найсвятішого Серця Христового, слідують безпосередньо один за другим. Цей автор, як промотор у справі набоженства до Серця Христового, у своєму меморіалі до св. Конґреґації Обрядів, пише, між іншим, так: "Метою урочистого празника Євхаристії є, щоб саме Ісусові, який перебуває поміж людьми, віддавати належну честь і гідну вдячність за таке велике добродійство. Сюди належать усі постанови Церкви на честь такого великого таїнства, торжественні дні, торжественні благання, убранство святинь. Отже, мета почитання Найсвятішого Серця Ісусового передусім полягає у тому, щоб ми любові Ісусовій, злегковаженій невдячними людьми (у Найсвятішій Євхаристії), принесли задоситьучинення добровільною експіяцією Серця Ісусового... Через урочистість Тіла Христового (Найсвятішої Євхаристії) ніяк не можна було охопити всіх зневаг, на які наражений Христос, як у день самого торжества, так і під час усієї восьмидневниці, а метою свята Найсвятішого Серця Ісусового якраз і є це надолуження найлюбішому і найбільш зболілому Серцю".
Почитателі Серця Христового повинні приготуватися до цього свята через відправлення дев'ятниці або бодай тридневниці перед самим празником, а відтак відбути зі скрухою святу сповідь.
У сам же день належиться за волею і бажанням Христа Спасителя сповнити три речі. Перше: цю п'ятницю присвятити почитанню Серця Христового, проводячи цей день у побожному і зосередженому настрої духа, відвідуючи частіше Найсвятішу Євхаристію і то в наміренні цього дня; друге: прийняти в цей день Святе Причастя і жертвувати як винагородження за зневаги, нанесені Христу у Найсвятішій Євхаристії; третє: пожертвувати себе Серцю Христовому і принести Йому експіяцію. Ця експіяція — це почуття любові, яке походить із глибини душі, це сором і біль через кривди, заподіяні Спасителеві взагалі, а особливо у Найсвятішій Євхаристії. Відтак, припавши до стіп Ісуса, ми засвідчуємо Йому свою любов, сором і біль, разом з тим перепрошуючи і бажаючи сильно з найбільшою пошаною і приниженням ці зневаги, нанесені від себе і від інших, по можливості направити і винагородити. Це жертвування себе і цю експіяцію найвідповідніше учинити негайно після Св. Причастя під час благодарення.
Відправа богослужінь, призначених на цей день, і саме свято можуть бути з важливих причин перенесені на інший день (наприклад, на неділю), і через це ми не втрачаємо відпустів, пов'язаних із святкуванням цього дня. З цього однак зовсім не випливає, що ми отримуємо також всі ласки і дари від Христа, обіцяні в день цієї п'ятниці. Тому треба конче старатися, наскільки це є можливим, щоб це свято обходити в першу п'ятницю після восьмидневниці Божого Тіла заради ласк, обіцяних на цей день Христом, а також для виконання волі Спасителя.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 5 (10), 2003
