"Любитимеш ближнього твого, як себе самого (Mm 22, 39)
Ми повинні любити Господа Бога свого всім серцем своїм, всією своєю душею, всіма своїми думками і всією своєю силою. Це перша і найбільша заповідь. Далі Спаситель додав: «Друга подібна до неї: люби ближнього свого, як себе самого», тобто — як своє власне тіло і душу. З цього випливає, що ми самі повинні бажати і старатися, щоб нам було добре, щоб ми не терпіли шкоди ані на тілі, ані на душі. Святе Письмо говорить: «Хто недобрий сам до себе — до кого ж добрим він буде?» (Сир. 14, 5).
Але наша любов до нас самих повинна бути впорядкованою відповідно до християнських принципів; не з себелюбних мотивів, а задля Бога.
І. ЧОМУ МИ ПОВИННІ ЛЮБИТИ СЕБЕ САМИХ?
Нас вчить про це катехизм, тому що Господь Бог вважає нас гідними своєї любови і покликав нас до участі у своїй власній щасливості. Бог Отець сотворив нас на свій образ. Наше тіло є твором Його рук, наша душа постала через Божий подих, вона є духом, подібним до Бога розумом, свобідною волею і безсмертністю. Яким величним і благородним є початок людини! Тому ми справді є дітьми Божими. Що більше, св. апостол Петро пише: «... і знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров'ю Христа, непорочного і чистого ягняти» (1 Петр. 1,18—19). Отож, ми ніколи не повинні забувати, яку велику вартість маємо в Божих очах, якщо Він віддав за нас свого Єдинородного Сина. Блаженний єпископ Вітман із Реґенбурґа говорив: «Цінуйте високо Христову Кров у безсмертних душах!» Врешті, Святий Дух освятив нас — через Тайну Св. Хрещення ми стали справжніми дітьми Бога, стали храмом Святого Духа, Сам Бог замешкав у нас, ми стали приятелями і спадкоємцями неба. Гарно говорить Св. Лев Великий: «Пізнай, християнине, свою гідність: ти став учасником Божої природи і членом Христового Тіла! Пам'ятай, що ти є визволений від сил темноти і призначений до слави Небесного Царства». З цього ми бачимо, якою великою честю і славою Господь Бог відзначив кожного з нас. З огляду на цю честь, псальмоспівець кличе: «То що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш? Мало чим зменшив єси його від Ангелів, славою і честю увінчав його» (Пс. 8, 5-6). З цих слів випливає, що кожна людина повинна себе шанувати, цінувати і любити і ніколи не забувати про своє достоїнство.
II. ЯК МИ ПОВИННІ СЕБЕ САМИХ ЛЮБИТИ?
Перш за все ми повинні старатися про спасення своєї душі. Для цього нам потрібно вистерігатися гріха і злої нагоди. Гріх — це найбільший наш ворог, він шкодить нам більше ніж інше дочасне нещастя, він позбавляє нас неба, штовхаючи на осудження. Тому, хто віддається зухвало гордості, непоміркованості, розпусті і т.д., хто не обминає нагоди до гріхів, той не має у собі навіть іскорки любові до себе самого, він сам наражає свою душу на найбільше нещастя: «Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління» (Гал, 6, 8). А як сильно перестерігає нас Спаситель: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт. 16, 26). Коли ж ми все-таки упали в гріх, то повинні якнайскорше з нього постати і щиро каятися. «Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти» (Сир. 5, 8). Стараючись про спасення душі, ми повинні робити добрі вчинки. Небо — це нагорода, яку отримує тої, хто щиро трудиться. Тому святий апостол Петро пише: «Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання і вибрання; бо те робивши, ніколи не спотикнетеся» (2 Петр. 1, 10).
Також ми повинні розумно дбати про тіло і дочасні добра. Тому маємо давати тілові потрібну поживу, одяг і відпочинок; перш за все ми повинні дбати про наше здоров'я. Щодо майна, то воно є даром Божим і як таке заслуговує на любов, бо через нього можна зробити багато добрих справ. Той, хто легковажно розтринькує свій маєток, сам на себе стягає злиденність, а, значить, грішить проти любові до себе самого. При цьому, однак, не маємо права набувати маєтку несправедливим способом; також треба бути ощадним, але не скупим. Честь і добре ім'я теж є дочасними добрами, які наказує нам цінувати наша любов до себе самих: «Добре ім'я ліпше ніж великі багатства» (Прип. 22, 1).
Хоча всі названі дочасні добра ми можемо любити, та все ж ми повинні їх виректися, якщо вони згубно впливають на нашу душу. Так жертвували святі мученики своє життя, здоров'я, маєток, честь, щоб тільки врятувати свою душу; це була справедлива любов до себе, впорядкована за християнськими принципами. Упорядкованій любові до себе самого протистоїть неупорядкована любов. Так, наприклад, коли ми ставимо власну честь і волю вище від волі і честі Господа Бога. Не для того, щоб Бога хвалити, але щоб стягнути на себе похвалу і визнання від інших, прийшов фарисей до святині, і так само, як тої фарисей у притчі, сьогодні робить багато людей. Також можна дуже часто побачити, як люди виступають проти волі Божої і нарікають, коли зазнають якоїсь найменшої прикрості. Їм тяжко перемогти себе і нести терпеливо свій хрест.
Невпорядкованою любов до себе самого є тоді, коли ми дбаємо більше про дочасне, ніж про вічне. «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6,33). Проте багато людей клопочеться тільки про те, аби їм тут, на землі, було добре. Про багатого марнотратника Св. Письмо говорить: «Був один чоловік багатий, що одягався у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно» (Лк. 16,19), а про спасення своєї душі зовсім не дбав і за те попав у пекло. Врешті, невпорядкованою є любов до себе самого, коли хтось шукає за майном зі шкодою для ближніх; таку любов до себе самого ми називаємо себелюбством, або егоїзмом. Ці люди дивляться лише на власну користь, а шкодою ближнього не журяться. Таке себелюбство противиться християнській любові, про яку говорить апостол: «Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла...» (1 Кор. 13,4—5). А св. апостол Петро пише: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв» (1 Петр. 4, 10).
Особливо себелюбство розвивається у наших часах. Чим більше люди забувають про Бога і Його святі заповіді, тим більше гасне в них правдива любов. Вже Св. Йоан повчає нас про це такими словами: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо. 4, 16). Там, де любов охолоне, людина звертає всю свою любов у грішному самовивищенні тільки на себе саму. З цього зароджується і егоїзм і себелюбство, яке нічого більше не знає, крім власного «я», яке все інше позбавляє своєї любові. Себелюбна людина не має співчуття до нещастя ближнього. Для себелюба кожен є ворогом, навіть той, хто йому нічого злого не робить і нічим не загрожує.
З себелюбства постають сумні прояви нашого часу: наклепи і використання ближнього, різні несправедливості у стосунку до нього. Постає сумна «боротьба за існування» між людьми, закаменілість людських сердець, які не знають, що таке людяність і милосердя.
Яким страшним і грішним є себелюбство, бачимо з поведінки підчашого, який сидів з Йосифом у єгипетській в'язниці. Коли Йосиф з Божою допомогою пояснив йому сон і потішив його, що він через три дні вийде з в'язниці і продовжуватиме виконувати свій попередній обов'язок, додав: «Тільки ж згадай про мене, як добре тобі буде, і зроби, будь-ласка, мені милість: нагадай фараонові про мене і виведи мене з цього дому..." Однак наглядач підчаших не згадав про Йосифа, забув про нього» (Бут. 40, 14 - 23).
Як багато подібних характерів зустрічаємо ми в наших часах, коли правдива любов заникає, а себелюбство щораз більше бере гору між людьми. Тому, з одного боку, бачимо панівний клас багатіїв, а з іншого — страшну, безпомічну злиденність. Не дивно, отже, що нерідко виникають цілі напрямки, які намагаються зруйнувати пануючий лад; не дивно, що злидні і бідність, спричинені себелюбством, стараються самі собі «допомогти», і то силою...
Наша віра, наша свята релігія вчить нас, щоб ми перемагали в собі найменший нахил до себелюбства. Радо складаймо із себе жертву Господу Богу, жертвуймо собою для добра ближніх, а наш Небесний Творець винагородить нам сторицею тепер і у вічності.
