ЛЕВ*
Символізм лева, який у подальшому набув таких широких масштабів, мав початково дуже обмежене коло. По-перше, він перейшов до християн від юдеїв і зберіг при цьому те ж саме символічне значення сильного і пильного стража, яке мав і в юдеїв. Іншого, ширшого символічного значення він не отримував до самого IV століття, якщо судити з найдавніших пам'яток, які дійшли до нас. Уся багатюща символіка цього звіра в язичницькому мистецтві була мовби забута першими християнами, які зосереджувалися лише на юдейських зразках. Першим прикладом для нас є скляні посудини, знайдені в римських печерах, на яких золотом зображені майже всі речі юдейського богослужіння.
Зазвичай, посередині стоїть шафа або кивот, де зберігаються книги Старого Завіту. Обабіч шафи або інколи обабіч світильника лежать два ревучі леви, судячи з їх відкритої пащі. Ці леви нагадують нам тих, яких Соломон помістив у храмі (III Книга Царств, VII, 29,36). Буонаротті пояснює рикаючого лева тим, що головний жертовник храму Соломона називався по-юдейськи Ариїл, що означає «Божий лев». Якщо припустити таке тлумачення, то леви стають тут лише іконним передаванням слова «Ариїл». Вони обернені до шафи і не зводять з неї очей на знак постійної пильності щодо збереження святині. Із решти юдейських богослужбових речей зображені світильник, посудини, ріг і лимон (?). Юдеї легко могли послуговуватися зображеннями левів як символами сильних і безстрашних сторожів, тому що хоробрість цих звірів вихваляється у книгах Старого Завіту і не лише ставиться в приклад, але з левами навіть порівнюють мужніх людей (II Книга Царств, XVII, 10): «І той син сили, що його серце, як серце лева». Тертулліян, який перейшов до монтаністів, насміхається над правовірними єпископами, кажучи, що в світі вони леви, а в битві — олені.
У такому самому значенні невтомного хоронителя ми зустрічаємо зображення лева на християнських гробівцях. По-перше, ми зустрічаємо його на склепінні порфирного саркофага, відомого як гробівець Єлени, дружини Костянтина Великого. Оскільки оздоба цієї пам'ятки не має жодного значного відбитку християнського мистецтва, то ми звернемо особливу увагу на Луврський саркофаг, прикрашений головами левів, на надмогильний напис Евтропа, на якому він як творець (скульптор) завершує саркофаг, також оздоблений головами левів. Таку ж прикрасу ми бачимо на зображенні воскресіння Лазаря і, нарешті, на надмогильній плиті християнки Сінаури.
Отож, іще раз зауважимо, що лев на найдавніших християнських пам'ятках має винятково значення сторожа та як сильного і вірного хоронителя гробниць.
ОЛЕНЬ
Олень, хоча і зустрічається на стінописах у римських печерах, ні разу не зображається на написах, тому можна зробити припущення, що він не був безпосередньо у складі символічної мови перших християн. Це підтверджується тим, що сам по собі олень не був твариною, яка вражала увагу якою-небудь відмінною рисою, а важливість свого символічного смислу взяв із псалма, який поставив його у пряме відношення до води або до Таїнства Хрещення. (Пс. 42, 2): «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до тебе, Боже».
Ці слова, наближені до закону Мойсея, який зараховує оленя до числа чистих тварин, гідних для жертвоприношень, могли щодо Таїнства Хрещення надати оленю значення віруючого, чистого від гріха і навіть, можливо, значення праведника. У такому, ймовірно, смислі при хрещенні Спасителя зобразили оленя у катакомбі Понціяна в Римі, який підходить до Йордану, щоби пити. Стінопис біля купелі у печерах св. Понціяна на Via Portuense. Аріньї приймав цього оленя за символ самого Христа, на що Мюнтер зауважив з більшою слушністю, що олень тут не може мати такого значення, тому що символ ніколи не зображався біля предмета, який він означає.
Тут художник, імовірно, представив хрещення Спасителя не лише як історичній образ, а більше у символічному його значенні — як початкове заснування першого таїнства Церкви. Тоді присутність оленя стає зрозумілою, як іконне тлумачення 42 псалма, і зображення його, хоча дослівно передає текст псалма, все ж може мати значення віруючого, який наближається до Таїнства Хрещення. У такому ж значенні бачимо оленя на інших стінописах римських печер у символічному співвідношенні до Таїнства Причастя. Над входом в одну з печер св. Агнія на Via Nomentana, на самій середині зображений олень; по боках його крилаті хлопчики або генії несуть кошики з хлібами. Інший символ Причастя зустрічається на старовинному саркофазі в Равенні. Тут по боках високої посудини стоять два олені. Крім того, на чотирьох кутах склепіння у печерах святих Маркелліна і Петра намальовані олені, що лежать; вони напевне, мають значення віруючих християн. Все ж інші символічні значення відсутні на пам'ятках печер перших трьох віків, бо, очевидно, виникли вже в IV столітті, коли Отці Церкви розвинули символізм цієї тварини.
*Закінчення. Початок див. № 5 (10), 2003
