XXIII*. З вищесказаного кожен неупереджений міг пересвідчитися, що відпусти насправді, як говорить Тридентійський Собор, є дуже корисними і дуже спасенними для Христових вірних, і ніхто з католиків, якщо хоче бути вірним членом Святої Католицької Церкви, не може сумніватися в правді цього найвищого церковного рішення про надзвичайну користь і спасенність відпустів, якими вони відзначалися давніше і якими й дотепер відзначаються як щодо всіх народів, так і щодо окремих людей, які бажають їх отримати. Нинішні відпусти справді не домагаються старозаконної покаянної суворості, але вони жадають добровільної ревності у приношенні плодів, достойних покаяння. І хоча ми, отримавши відпуст, отримуємо відпущення власного надолуження як кари, яке нам через зарахування надолужень Святих залишається, — то все ж ми маємо і з нашого боку чинити покуту, оскільки вона є для нас цілющим засобом на наші душевні немочі і рани. А при невпевненості, чи ми насправді або чи ми повністю доступили того чи іншого відпусту, є, крім того, дуже бажаним, аби ми нашу покуту вважали не лише за цілющий засіб, але й як наші надолуження і їх протягом усього життя виконували, доповнюючи таким чином безперестанно те, чого б нам могло бракувати після виконання умов до отримання будь-якого відпусту. /.../.
Умови, які ми повинні виконати для отримання відпусту, виявляються насправді дуже легкими, малими ділами, так що хтось би міг подумати, що немає нічого легшого, як отримати відпуст. Проте дуже би помилявся той, хто б так однобічно розумів отримання відпусту. Тому ми хочемо докладніше пізнати всі умови, необхідні для отримання відпусту, і при цій нагоді пересвідчимося, що це зовсім нелегко — отримати відпуст, як це видається нашим противникам.
Передусім, кожен, хто бажає доступити відпусту, повинен перебувати в стані благодаті, тобто він не повинен мати на собі жодного смертельного гріха. Це випливає вже з самої природи відпусту, котрий, як знаємо, не є відпущенням гріхів, а лише гріховних дочасних кар, які нам належаться ще навіть після достойного прийняття Тайни Покаяння. Тож немає сумніву, що ніхто не може навіть думати про отримання відпусту, про відпущення дочасних кар, доки не отримав під чає сповіді відпущення смертного гріха і вічної кари. І справді: яким чином міг би хто-небудь отримати відпуст в імени Бога, будучи відверненим від Бога, будучи його ворогом? Саме тому Св. Церква, як це ми вже сказали вище, заповідаючи відпуст, ніколи не переставала виразно заявляти, що лише ті доступлять відпусту, котрі мають справжній жаль за гріхи і щиро сповідаються. Іншими словами — ті, котрі перебувають у стані благодаті.
Набути стану благодаті не є такою легкою справою. Ще не набув собі стану благодаті той, хто приступив до сповіді і, визнавши кілька гріхів, отримав розрішення, але потім зовсім не поправив свого життя. Щоб перебувати в стані благодаті, треба збридити собі все своє дотеперішнє грішне життя; необхідно правдиво жаліти за всі ті образи, які ми завдали Богові; потрібно бути твердо переконаними, що залишаючись на дотеперішній дорозі, ми не можемо надіятися на спасення, а лише чекати нужди і погибелі душі і що ми тому повинні доконче змінити своє життя.
Тоді виникає в нас рішуча воля і постанова повністю порвати з гріхом, з дотеперішніми налогами, а лихі нахили і нанесену шкоду по можливості направити. З таким настроєм і наміром, з таким щирим жалем і твердою постановою приступаємо потім до сповіді і визнаємо свої гріхи, зробивши попередньо старанно іспит сумління. А отримавши розрішення, ми не повинні знову продовжувати наше попереднє грішне життя, ми не повинні забувати про наші добрі постанови, але втілювати їх у життя. Аж тепер мають розпочатися плоди, гідні покаяння. Відтепер розпочинаємо ми уникати злого товариства і грішних знайомств, вистерігатися заздрості, гніву, помсти, лакімства, гордости, злих розмов; тепер на місце грішних звичаїв мають прийти добрі звичаї і норови; злі приклади мають бути виправлені на добрі; обман, лихва і крадіжка відтепер повинні не лише припинитися, але крім цього, чуже добро має бути повернене, а з власного добра маємо давати милостиню — одне слово, ми маємо, за словами св. Павла, скинути з себе стару людину, а одягнутися в нову, стати мовби новим богоугодним створінням.
А тепер запитаємо себе: чи легко доступити відпусту? Чи є відпусти вже з огляду на цю першу умову здатними робити нас легковажними щодо гріха? У зв'язку з цим наведемо ще кілька прикладів із щоденного життя. Якщо чоловік і жінка, наприклад, з нагоди ювілею, підуть до сповіді і сповідаються, що вони вже віддавна живуть у гніві, незгоді і неприязні, що вони давали своїм дітям та іншим домашнім спокусу, якщо ці чоловік і жінка обіцяють поправу і, отримавши розрішення, ідуть і відвідують церкву, відмовляючи відпустові молитви; якщо вони, повернувшись додому, зовні у нічому не змінять свого дотеперішнього життя; якщо вони живуть далі між собою у гніві, незгоді і неприязні та інших згіршують, то запитаємо тоді: чи це подружжя отримало відпуст? Ні. Ці чоловік і жінка не отримали відпущення гріхів, бо їм забракло міцної постанови поправитися, а тому не може тут бути й мови про отримання відпусту, першою і необхідною умовою якого є відпущення гріхів і вічної кари.
Або ось хлопець чи дівчина хочуть доступити ювілейного відпусту. Вони вже тривалий час живуть у грішних стосунках, у смертних гріхах. Вони приступають до сповіді і обіцяють поправу, священик дає їм розрішення, вони йдуть і відвідують церкву, відмовляють приписані відпустові молитви, дають якусь милостиню — і відтак вважають, що вже доступили відпусту, проте у їхньому житті немає жодної зміни: вони не покидають грішних стосунків, вони знову поповнюють давні гріхи — тож чи доступили вони відпусту? Ні. Вони не мали щирої волі поправитися, вони не отримали прощення своїх гріхів, а тим більше не могли отримати прощення дочасних кар, про яке без цього годі й думати.
Або, наприклад, хоче доступити відпусту чоловік, який упродовж тривалого часу кривдив своїх ближніх обманом, лихвою і різного роду визискуванням. Він таким чином розбагатів, сумління не дає йому спокою, він сповідається зі своїх гріхів проти сьомої заповіді і обіцяє відшкодувати завдану кривду. Він отримує розрішення і йде, аби виконати приписані для отримання відпусту діла і гадає, що вже в такій спосіб став учасником відпусту, жертвуючи, крім того, ще й кілька злотих милостині. Але він затримує у себе чуже добро, своїх обманів не залишає і після сповіді, він продовжує своє попереднє грішне життя — чи доступить він відпусту? Ні. Він не мав щирої волі поправитися, він не отримав прощення гріхів, а тим більше не міг він отримати прощення дочасних кар.
Чи приходять, скажімо, щоденно селяни до міста. Саме ювілейний час. Вони, користаючи з нагоди, хочуть заразом доступити відпусту. Вони приступають до сповіді, до Св. Причастія і відмовляють відпустові молитви. Але вже того самого дня по обіді вони впадають у давніші гріхи обжерливості і пияцтва, гніву і прокльонів — чи вони доступили відпусту? О, ні! Вони негідно сповідалися, вони не мали доброї волі поправитися, вони хотіли відбути сповідь як якусь щоденну справу, тож тут не може бути й мови про відпущення їхніх гріхів, а тим більше про доступлення відпусту.
Так само виглядає справа з усіма налоговими чи випадковими грішниками, оскільки вони не постановляють собі твердо на майбутнє вистерігатися гріхів, поправитися і нанесену шкоду і злі нахили направити.
Тому той, хто хоче доступити відпусту, мусить перебувати в стані Божої благодаті, він мусить доконче відбути добру, належну сповідь. Вона має доповнити його дуже часто несовершенний жаль за гріхи, має зміцнити його покаянний дух таємничою благодаттю. Сповідь, обов'язкову для отримання повного відпусту, повинні відбути також і ті, котрі мають лише простимі легкі гріхи. Деякі часткові відпусти можна отримати щоденно /toties quoties/, тобто так часто, як часто виконуємо приписані діла. А ті, котрі сповідаються кожні сім днів, можуть отримати всі відпусти, які на тижні подаються щодня, і для цього їм не обов'язково за кожним разом відбувати нову сповідь для отримання цих окремих відпустів. Проте, якщо хтось не був би у стані благодаті, той мусив би сповідатися, навіть якби й хотів доступити найменший несовершенний відпуст, бо і такий відпуст можна отримати лише в стані благодаті. /.../.
Другою умовою, необхідною для отримання відпусту, є виконання певних добрих діл. Такі діла, як відомо, є різні: відвідування церкви, молитва, піст, милостиня тощо. Ці діла повинні бути так виконані, як це є приписано. А оскільки вони є умовою, від котрої з волі Св. Церкви залежить успіх відпусту, то ці діла повинні також бути виконані дуже сумлінно. Хто, отже, якесь приписане діло виконав не повністю або самовільно заміняє його якимось іншим, той не може доступити надаваного відпусту. Під тим оглядом воля Св. Церкви повинна бути виконана докладно. /.../.
Третьою умовою отримання відпусту є, щоб ми усім нашим життям свідчили плоди, достойні покаяння. Про це ми вже згадували вище, тож не будемо повторюватися. /.../.
Наближаємося у нашій праці до кінця. Сумління говорить нам, що ми по можливості докладно пояснили і виклали всю науку Св. Церкви про відпусти на основі праць найвідоміших давніших і новітніх авторів Написали Вам, всечесні душпастирі, цю працю лише з однією метою: щоб Ваші вірні могли в цих таких корисних відпустах Св. Церкви знайти для себе обильне джерело для освячення і вдосконалення і успішного співдіяння для свого спасення. Йдеться лише про те, аби Ви доклали всіх старань, щоб своїх вірних навчити про природу відпусту, про різницю між відпустами наших часів і відпустами давнішими, щоб Ви їх навчили про велике щастя належати до суспільности, в якій одиниці не збирають егоїстично заслуг лише для себе, але що в певному сенсі загальні заслуги зараховуються окремим особам, що упродовж всіх століть мільйони вірних черпали з цього благодатного скарбу, щоб звільнитися від дочасних кар; що багато з них брали на себе виконання навіть найсуворіших діл, аби лиш стати учасниками благодаті повного відпусту, а цю благодать ми сьогодні можемо отримати на легших умовах.
Звертайте, проте, всечесні душпастирі, увагу Ваших вірних завжди на ту головну умову отримання кожного відпусту, щоб перебувати у стані благодаті, пояснюйте їм цю умову і будете мати у відпустах надзвичайно сильну зброю проти грішного і легковажного життя багатьох парафіян, праведних же запалите таким чином до більших зусиль у чесному, воістину християнському житті. Адже вони, з одного боку, пізнають безмежну доброту Божу, котра дозволяє їм черпати такі великі скарби благодаті із джерел відпустів, навчаться Бога любити і бути Йому вдячними. З другого боку, вони побачать, що легковажний грішник є негідний тієї доброти і тих скарбів, і навчаться тим успішніше уникати гріхів. Без найменшого значення будуть для них тоді всякі фальшиві відпусти, які їм лихі люди з метою підлого зиску подають у різних формах, бо їхня віра буде розумною, буде базуватися на непохитній основі. Особливо ж, всечесні душпастирі, не втомлюйтеся ніколи приходити на допомогу умираючим, користайте для них із наданої Вам влади уділяти таким апостольське благословення з повним відпустом, аби душі їхні при виході з тіла могли уникнути мук чистилища і негайно дістатися до оглядання Бога, до вічного блаженного посідання свого найвищого добра.
*Закінчення. Початок див. № 2 (13), 2004
