В суботу, 23 червня, напередодні неділі Всіх Святих українського народу, відбулася велелюдна проща до села Биличі Старосамбірського району. Прощу організували священики Братства Св. Свщмуч. Йосафата при допомозі громадської організації "Комітет із захисту Святої Унійної Традиції УГКЦ «Щит Святої Унії». Понад 700 осіб, вірних Святої Традиції УГКЦ, з усіх кінців Львівщини приїхали до Билич. Сюди прибули львів'яни і рясненці, вірні з Янова і Новояворівська, Шкла, Прилбич і навколишніх сіл, приїхали люди з Самбірщини, Старосамбірщини і Дрогобиччини. У відпустовій Службі Божій також взяли участь багато місцевих людей.
Святу Літургію відправив настоятель священичого Братства Св. Свщмуч. Йосафата отець Василь Ковпак, якому співслужили священики Братства та отці-диякони — вихованці Традиційної семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської.
У своїй проповіді отець Василь розповів про ті чуда, які відбувалися біля цього джерела у Биличах, про появу Матері Божої, про її опіку над українським людом.
"Дорогі браття і сестри! Ми маємо добре собі усвідомити до Кого ми сьогодні приїхали і прийшли. Ми прийшли до Пречистої Діви Марії, нашої Матері, Цариці, до нашої найбільшої Добродійки, Лікарки, Утішительки. Ми прийшли до Тієї, Котра не раз так довго чекає на нас, своїх дітей, щоб вислухати благання наших сердець і душ, щоб втішити скривджених і заспокоїти нещасних. Ми прийшли сюди, щоб скласти перед цим престолом наші радощі і терпіння, наш біль, смуток і страждання. Ми прийшли до Матері Божої, щобще раз засвідчити Їй нашу любов і ще раз сказати, що Вона є нашою Матір'ю, а ми її дітьми. З собою ми принесли наш багаж, яким є наші гріхи і беззаконня, наші злі вчинки і діла. Ми хочемо залишити цей багаж тут, очистивши наші душі у Святій Тайні Покаяння, щоб він не заважав нам йти вузькою стежиною до Царства Небесного.
Кожен з вас, дорогі мої, жертвує сьогоднішній відпуст у власному наміренні, але всі ми маємо спільну інтенцію і просимо: "Маріє, вислухай голос свого народу! Маріє, зішли нам ті ласки, яких ми потребуємо! Маріє, благослови нас! Маріє, ми віримо, що Ти є добра Мати, Котра завжди огортає нас своїм омофором і ніколи не покине нас!" В цьому наміренні ми жертвуємо цю Службу Божу, бо нічого свого не маємо, лише те, що нам дав Ісус Христос — ту Найсвятішу Жертву Свого Тіла і Крові.
Маріє, благослови нас нарід! Маріє, благослови нашу державу! Маріє, благослови нашу землю на добрий урожай! Маріє, благослови сиріт, вдів, опущених, хворих, терплячих, конаючих, грішників! Маріє, в 90-ту річницю Твоїх об'явлень у Фатімі Ти навчила нас тієї молитви, яку ми повторюємо перед кожною десяткою "Богородице Діво ", коли молимося на вервиці: "Ісусе наш, прости нам наші гріхи, захорони нас від пекельного вогню, провадь наші душі до Неба..." Тому просимо Тебе: захорони нас, збережи від пекла наших дітей і кожну християнську душу від вічної загибелі. Маріє, моли Бога про навернення грішників, бо Ти показала нам у Фатімі своє Непорочне Серце, як останнє прибіжище для людського роду ".
Невідомий, на жаль, автор уклав віршовану розповідь про чудо в Биличах
За Самбором стоїть село —
Биличами зветься,
Тож ця славна історія
Звідси і почнеться.
Божа Мати там з'явилась
В лісі біля поля.
Мабуть, на ту славу Божу
Була Божа воля.
Як з'явилась, то в підніжжі
З'явилась криниця,
А в криниці тій святая
Чистая водиця.
Кажуть люди, що колись там
Випасали стадо,
І пастухи там збирались
І молились радо.
До Пречистої Марії,
Матері Святої,
Молилися поки день був,
Біля кринички тої.
А було то в неділеньку,
Десь посеред днини:
Стала ясність в час молитви
У кущі ліщини.
А в тім кущі, що засяяв,
Божа Матір стала,
З-під ніг в Неї водиця
Сріблом розіллялась.
Пастухи із переляку
Голови схилили,
А коли всі піднялися,
Видіння не стало.
Мати Божа прославилась,
А люди зцілялись.
Але люди минулися,
Часи помінялись.
Тільки хрест на славу Божу
Стояв у криниці,
Та вже мало хто черпав
Відтіля водицю.
Та щоб листя не летіло
У чисту водицю,
То зробили добрі люди
Маленьку каплицю.
Часи минали, люд вмирав,
Війни проминули,
Хто пам'ятав, хто не вірив,
А котрі забули.
Аж колись там побував
Чоловік воєнний,
Старший чином, лиш невірний
Взводний чи сотенний.
Кажуть люди, був недобрий
І дух мав ворожий,
Тож тому він зруйнував,
Пам'ятник той Божий.
Втихли ті часи воєнні,
Незгоди забулись,
А солдати з України
До рідні вернулись.
Той невірний теж вернувся
В свою батьківщину,
Оженився, як і інші,
Взяв добру дружину.
Минув рік, а може, й другий,
Як він оженився,
І, здавалось би, на славу
Син в них народився.
Але воно не на славу,
Бо родина плаче:
Хоч красивий і з очима,
Та світу не бачить.
Плаче мати, батько плаче,
Сум бере родину,
Оплакують усі рідні
Невинну дитину.
Рік за роком проминає,
Хлопець підростає,
Стали батьки всюди-всюди
Лікарів шукати.
До Філатова в Одесу,
Та й до Ленінграду,
А лікаря не знаходять,
Щоб міг дати раду.
Всі признали, що здорові
Очі у хлоп'яти,
А те, що не бачить світа, —
То, мабуть, прокляте.
Хто прокляв і ким прокляте —
Нікому не знати...
І ніхто не був у силах
Зір дитині дати.
Побачили батько й мати,
Що дарма журитись, Т
реба в Господа просити,
По церквах молитись.
Отож, коли отой батько
Уночі молився,
А опісля, як ліг спати,
Сон йому приснився.
Що прийшла незнана жінка,
На порозі стала.
"Чого ж тяжко зажурився?", —
Твердо запитала.
Він заплакав, як маленький,
Правду повідає,
А Невіста ця із нього
Очей не спускає.
Як закінчив він про горе
Їй оповідати,
Тоді Вона із порога
Увійшла до хати.
А коли ввійшла до хати,
За столом сідає
І про його діла злії
У нього питає.
Щось він сказав, щось забув,
Все не міг згадати,
Ото Вона і мусила
Йому пригадати.
"Пам'ятаєш ? Згадай
Добре село невелике,
А за селом з краю ліса —
Хрест біля кринички.
Ти забув оцей свій злочин,
А Я не забула,
Бо над цією криницею
Ще й капличка була.
Ти зруйнував там хреста,
Каплицю й криницю.
З тих пір люди зневірились
В цілющу водицю.
Отож, поїдь туди з сином
І очисть криницю,
Занур його три рази
У святу водицю.
Тобі за це гріх проститься,
Ти Бога прославиш,
Син прозріє, а ти за це
Каплицю поставиш,
Щоб люд хрещений знову міг
Вклонитися Богу.
Піднімайся, бери сина
Та й їдь у дорогу ".
Після цього він збудився,
Надворі світало,
І почув він, що на серці
Зовсім легко стало.
Розбудив зразу дружину,
Сон розповідає,
Сина з радості цілує,
Бога прославляє.
Попрощався, зібрав сина
В далеку дорогу,
Надіючись на прозріння
І на волю Божу.
От приїздить він до Билич
І людей питає:
"Де той ліс? Де та каплиця?"
А ніхто не знає.
Після цього довгі роки
Уже проминули,
Молоді зовсім не знали,
А старі забули
Про Пречисту Матір Божу,
Про чудну водицю
І про стару зруйновану
Військовим каплицю.
Лиш одна старенька бабця
Добре пам'ятала,
Отож вона святе місце
Йому показала.
Як прийшов він до криниці,
Радо помолився
Та й віддячився старенькій,
Низько поклонився.
Відтак чистив він криницю,
Став сина купати,
І молився, щоб прозрила
Його Божа Мати.
А як вийшов з води втретє,
Син закричав радо,
Бо побачив, що паслося
Корів людське стадо.
Син радів, батько молився,
Господа прославив,
В честь, в подяку Всевишньому
Каплицю поставив.
Купив образ Пречистої,
Поставив в каплиці,
Щоби люди молилися,
Йдучи до водиці.
Так Пречиста прославилась
На оцій дитині,
І ця слава розійшлася
По всій Україні.
Прошу, прошу, добрі люди,
Це все пам'ятати,
Матір Божу прославляти
Й помочі благати.
Прославляти у дорозі,
В полі і у хаті,
Бо життя наше коротке,
А світ на закаті.
Як не хочете пропасти,
Хочете спастися,
То Всевишньому Святому
Богу помоліться,
Його Синові і Духу [Святому],
Й небесній Цариці,
І хоч раз туди поїдьте
До тої криниці.
Чим була сліпота дитини? Карою чи знаком Божої любові? Так, це був знак Божої любові і великого Божого милосердя! Та сліпота дитини стала прозрінням і спасінням для душі того батька і його родини! Тому пам'ятаймо, що кожен хрест, який дає нам Господь Бог, є також знаком Його великої любові і милосердя. "Хто хоче йти за Мною, хай візьме свій хрест і йде за Мною", — сказав Ісус Христос. Тому хрест, котрий несе кожна родина, має освятити нас, наблизити до Бога і до Марії, і ми повинні це розуміти.
Дорогі браття і сестри! Зверніть увагу, з якою любов'ю прийняла Марія того чоловіка, котрий осквернив її капличку, показавши себе зухвалим безбожником. Усвідомте, що Марія ставиться до нього як до дитини, котра не розуміє, що робить, Вона прощає його і намагається з любов'ю навернути на добру дорогу.
А чи ми вміємо прощати завдані нам кривди, як прощала Марія, як прощав Ісус Христос? Чи вміємо ми так любити, як любить Отець Небесний, Котрий так полюбив людей, що Сина Свого Єдинородного дав на Жертву, щоб кожен, хто живе на землі, не загинув, а мав вічне життя?
Щоб стати кращими, щоб мати силу йти за Ісусом, щоб перебувати під опікою Пречистої Діви, маємо посвятитися Непорочному Серцю Матері Божої. Та особа, та родина чи парафія, яка практикує набожність до Непорочного Серця Матері Божої, до Пресвятої Євхаристії, до Серця Христового, яка молиться на вервиці, ніколи не пропаде, не зневіриться, але зміцніє у вірі, бо там є Бог, Котрий настановляє і провадить, благословляє і просвічує.
Тому не біймося, бо коли будемо виконувати волю Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії, то нам нема чого боятися, бо ми завжди переможемо.
Дорогі браття і сестри! Ми хочемо ще раз сказати нашій любій Матері: "Ти — наша Цариця, наша Опікунка і Прибіжище, Котру наш український нарід завжди любив і почитав". На пам'ятку про сьогоднішній день і на пам'ятку про святкування 90-ої річниці об'явлень Матері Божої у Фатімі хочемо подарувати образ Матері Божої Фатімської з написом "Віддаємо Тобі, Діво, всі родини й весь наш край!". В цих страшних часах, в яких ми нині живемо, віддаємо Тобі, Мати Божа, і Твоєму Непорочному Серцю наші родини, наш край, нашу землю, нашу Батьківщину, хворих, калік, бідних, немічних і опущених. В цьому святому місці, Маріє, молися за нас, чувай над нами, опікуйся і навертай нас на дорогу добра, правди і життя.
Після відпустової Святої Літургії духовенство і вірні піднесли "Благання до Матері Божої" і склали Акт віддання родин і українського народу в Опіку Пречистої Діви з Фатіми. На завершення Богослужінь на цьому святому місці священики відслужили парастас. Потім вірні мали змогу відпочити перед від'їздом додому і набрати чудодійної води з джерела Матері Божої.
