До 90-ої річниці Фатімських об'явлень Пресвятої Богородиці
Висновки*
Об'явлення Ангела миру, Ангела Португалії, як він сам себе назвав, спонукають нас до глибшої застанови і розважання. Ангел навчав дітей молитов, яких варто не тільки навчитися, але й заглибитися у їх зміст і значення.
Перша молитва, якої Ангел навчав дітей, звучить так: "О мій Боже! Вірю, надіюсь, люблю, покланяюся Тобі! Благаю прощення для тих, що не вірять, не надіються, не люблять і не покланяються Тобі". У її змісті зауважуємо певні розбіжності: різні духовні джерела подають різний текст. Російський текст книги "Сестра Луція розказує про Фатіму" о. Луїса Кондора подає такий зміст цієї молитви: "Боже, я вірю в Тебе, я молюся Тобі, я надіюся на Тебе, я люблю Тебе. Я прошу в Тебе прощення для тих, хто не вірить у Тебе, не молиться Тобі, не надіється на Тебе, не любить Тебе". Польські переклади мають здебільшого такий зміст: "Мій Боже! Вірю в Тебе, прославляю Тебе, уповаю на Тебе, люблю Тебе. Прошу в Тебе о прощення для тих, які в Тебе не вірують, Тебе не прославляють, на Тебе не уповають і Тебе не люблять".
Попри всі відмінності в перекладах різними мовами бачимо, що основою цієї молитви є Божі чесноти: віра, надія, любов, акт прославлення Господа Бога і перепрошення Божого Маєстату за тих, які в Нього не вірять, не люблять і не покланяються Йому.
Свята віра для кожної людини, яка живе на цій долині сліз, — це немов світло, без якого немає життя. Чим би був світ, в якому ми живемо, якщо б забракло раптом світла? Темним, великим гробом. Поволі все, що живе, потребує тепла і світла, попросту вмерло б. Така темна ніч, але з далеко страшнішими наслідками, огорнула б людську душу, коли б не було в нашому житті сяйва святої віри. На все, що найбільше тривожило, тривожить і буде тривожити кожну людину на цій долині сліз, на всі болючі запитання дає відповідь свята віра. Вона відкриває нам найпотаємніше: хто ми, від кого вийшли, хто нас покликав до життя на землі, яка ціль нашої життєвої мандрівки, що очікує нас після нашого відходу до вічності і врешті: як маємо жити, щоб по смерті отримати вічну щасливість... Жодний навчальний заклад, жодна інституція, організація чи корпорація, наймогутніші, найславніші і найбагатші цього світу не дадуть вичерпних відповідей на ці запитання — тільки в світлі Євангелія, в правді Святої Віри ми знайдемо вичерпані відповіді на ці завжди актуальні і болючі питання для кожної людини і для всіх поколінь. Всі "дбають" про людину, про її щастя на землі. В ім’я людини і задля людини, задля її добробуту, земних благ, "свободи" точаться війни, здійснюються революції, проливаються океани крові. І на який час можна ощасливити людину? На декілька десятків років. Відтак суспільство стає безсилим. Бо приходить смерть, і суспільство живе своїм життям, своїми проблемами, радощами і невдачами. Тільки віра, Свята Мати — Церква пам'ятає у своїх щоденних молитвах про своїх синів і дочок, неустанно молиться "за всіх від віку почивших". Це скарб, який ніхто ніколи нікому не міг дати, тільки любляча Мати — Свята Церква через святу віру.
Віра — це лікар, що виліковує нашу природу, зіпсовану через первородний гріх. Після того, як наші прародичі збунтувалися проти волі Божої, наша душа і серце стали мовби запущеною ріллею, на якій росте бур'ян і тернина. Святий євангелист нам дає таку науку: "із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину..." (Мт.15, 19-20). Хто має силу піднести людину з її падіння? Хто вилікує її рани? Джерелом всякого добра є свята віра: "Посеред усяких обставин, мої дорогі, ми потребуємо віри, бо віра — це мати чеснот, лік на спасіння. Без неї ми не в силі зрозуміти ніякої науки про високі справи. А ті, що не мають віри, подібні до людей, що хотіли б переплисти море без корабля" (св. Йоан Золотоустий, Гомілія 33 на Йо.4,21-28).
Віра — це той духовний лікар, що дає нам спромогу відродитися і очиститися.
Віра допомагає нам відзискати ту моральну красу, яку душа отримала в Тайні святого Хрещення і яку втратила внаслідок тяжкого гріха.
Віра відриває наше серце від прив'язаності до земних дібр, від чуттєвих розкошей, від суєти, а вказує нам вічні добра, яким є Царство Небесне: "Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце" (Мт.6,19-21).
Свята віра вливає в наше життя чесноти, які відрізняють нас, християн, від інших людей, спонукають нас працювати над духовним збагаченням, кличуть до прощення, милосердя, вибачення : "Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт.5,46-48).
Віра навчає нас боротися з тілесними похотями, пристрастями, спокусами та іншими гріхами, які відтягують нас від Бога, роблячи дітьми темряви. Церква не лякає, а тільки постійно нагадує своїм дітям про Суд Божий і вічні кари: "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний" (Мт.18,7-8).
Свята віра вказує нам дорогу, яка провадить до Царства Небесного. Ця дорога складна, терниста, але вона єдина, якою можна потрапити до дому Отця: "Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять" (Мт.7,13-14). Цю дорогу до неба можна знайти тільки через святу віру, і тому мало людей її знаходять, тому що не застановляються над своєю вірою. Віра для спасення є конечно потрібна, бо тільки через святу віру людина може пізнати ціль, до котрої призначена на цій долині сліз, і тільки через праведне життя за законами святої віри вона може осягнути цю остаточну мету, ідучи дорогою правди, якою є сам Христос Спаситель.
Через святу віру ми приймаємо ласки, які потрібні кожній людині на землі, щоб осягнути небо. Цю благодать Божу отримуємо з сімох Святих Тайн, які установив Ісус Христос. Ці Святі Таїнства відроджують нашу душу, яка не раз покрита гріховними ранами, стікає кров'ю і стогне з болю: "Хто, як Господь, Бог наш, що возсідає на престолі, що дивиться униз, на небо і на землю? Що піднімає з пороху злиденного, що з гною бідного підносить, щоб посадити його з вельможами, з вельможами народу свого" (Пс. 113,5-8).
Незважаючи на великий поступ у техніці, медицині та інших наукових галузях, людей хворих, калік, немічних, бідних, незадоволених життям, душевнохворих, депресивних не поменшало, а навпаки — їх стає все більше і більше. Отже, жодна цивілізація не дала відповіді на питання: чому існує терпіння і як його позбутися? Кому людина потрібна, хто може їй присвятити стільки уваги, щоб задовольнити її внутрішні і духовні потреби? Діти? Суспільство? Лікарі? Вчені? Немає нікого... Нині рідні діти здають батьків у будинки перестарілих, бо не має в них часу для матері і батька, в кращому випадку — наймають працівників, які доглядають за старенькими. Суспільство і лікарі винайшли спосіб, як позбутися таких людей — євтаназія. І цих людей, покинутих, скривджених долею, відкинутих суспільством, погорджених мудрими і багатими, кличе Христос: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (Мт.11,28-30).
Свята Віра є одинокою нашою потіхою, тоді коли ми втрачаємо своїх рідних і близьких, які відходять до вічності. Христос потішає нас подібно як Марту, яка оплакувала смерть свого брата Лазаря, тими словами: "Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки" (Мт.11,25-26).
Також і в годині нашої смерті віра вказує нам, що поза темрявою гробу є надія воскресіння і вічного відпочинку після тяжкої земної мандрівки. Ось який гімн слави і надії співає святий старець Симеон, тримаючи на своїх руках Дитятко Ісуса: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами..." (Лк.2,29-31).
Багато людей у нинішньому світі, вважаючи себе християнами, не знають своєї святої віри або взагалі далекі від християнського вчення і життя. Про таких Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький писав: "Хто не знає своєї віри, той лише називається християнином. Бо християнин — це людина, що своїм розумом визнає за правду все те, що Христос об'явив, а свята Церква подає до вірування. Тому-то перша і найважливіша річ для християнина: знати свою віру... Та цього не досить. Він мусить щиро полюбити й жити так, як вона наказує. Бо мертва є віра такого християнина, що не має у своєму житті діл віри (Митр. Андрей Шептицький, Правдива віра, 1900).
В нашій українській дійсності існує ще одна небезпека щодо святої віри. Цією небезпекою є незнання, а також брак доброї духовної формації і катехизи серед народу. Прагнення українського народу до незалежності, свободи, свої державності, боротьба, яка точилася століттями і в якій полягли мільйони невинних жертв, — все це відбилося і на характері народу. За всяку ціну, різними способами і методами здобути незалежність для України! Для багатьох це стало гаслом, метою життя — боротися за визволення краю. Але це гасло є виправданим тоді, коли людина в цій боротьбі покладається на Провидіння Боже і старається будувати свою державу на засадах Заповідей Божих. Тоді ця боротьба є святою і милою в очах Божих. Коли провід ОУН 30 червня 1941 року проголосив відновлення української державності, то вже 6 липня Блаженний Григорій Хомишин пише Пастирський лист, в якому зазначає: "Благословлю українську самостійну державу. Дякую Всевишньому з глибини душі за вислухання наших благальних молитов і молю Бога, щоб українська держава, оперта на Божому Законі, забезпечила щастя, добробут і спокійне життя всім громадянам української землі..." Тільки держава, оперта на Божому Законі, може принести народові щастя, мир, добробут. Божий Закон, свята віра — це фундамент, скала, на яких стоїть уся держава і народ. Чого варта будівля, яка не має цього фундаменту? Про такого розумного чоловіка нам розповідає Ісус Христос: "... який збудував свій дім на скелі. Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі" (Мт.7,24-25). Христос також говорить про іншого необачного чоловіка:"... який збудував свій дім на піску. Полилася злива, розіллялися ріки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і руїна його була велика" (Мт. 7, 26-27). Блаженний Григорій Хомишин застерігав наш народ, щоб він не був подібний до цього необачного чоловіка, будуючи українську державу. Бо якщо будемо будувати наш спільний дім — Україну не на скалі, а на піску, то нас чекає велика руїна, а якщо збудуємо на скалі, то буде процвітати наша земля і тішити не одне покоління народу, і благословення буде іти з роду в рід.
Про небезпеку фальшивого патріотизму говорив Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький: "Людині, яка з патріотизму закликає відступати від віри батьків, мушу сказати, як Апостол Павло, що має ревність, але нерозумну, що проповідуючи відступництво від віри, тяжко грішить, стягає на себе кару церковної клятви, а нашій Церкві і нашому народові завдає тяжкі рани і шкодить справі, якій хотів би служити" (Митр. Андрей Шептицький, Пропаганда відступництва, 1942).
В історії українського народу ХІХ-ХХ століть постають різні політичні партії і ідеології, які вороже налаштовані до Церкви Христової, вони зневажають і висміюють духовенство, підбурююючи народ проти нього. Ці політичні партії просякнуті духом марксизму, соціалізму, лібералізму і масонства. Політичні і просвітницькі організації, очі яких звернені на "Великую Русь", в ній вони бачать визволення, щастя і свободу усього народу, а також пропагують відступництво від святої Католицької Церкви. Тому на початку своєї духовної діяльності, 1900 року Божого, Митрополит Андрей Шептицький пише Пастирський лист "Правдива віра", де порушує це питання в часі Другої світової війни, коли серед українського суспільства, постають визвольні рухи, які пропагують не тільки визволення України, але разом з тим торкаються святої віри.
Митрополит у цій справі навчав: "Стережіться гріха проти святої віри; тримайтеся святої Церкви. Як зрада своєї батьківщини, так і зрада святої Церкви, нашої Матері, що від дитинства до гробу веде нас і в кожній потребі подає руку допомоги, є мерзенним злочином. Пам'ятайте, що Бог дав вам ту велику ласку — належати до Святої Католицької Вселенської Церкви. Любіть її і будьте їй вірні" (Митрополит Андрей Шептицький, Митрополичий ординаріят, 1939).
Останніми часами ми також чуємо багато пропозицій щодо Церкви. Різні політичні й духовні лідери, далекі від духовного життя і невідомо, чи взагалі віруючі люди, беруть на себе таку відповідальну місію, як об'єднання церков. Щодо Греко-Католицької Церкви, то явно пропагується дух відступництва від Католицької Віри. Таким запеклим, відкритим пропагандистом цієї ідеї є журнал "Патріярхат", який десятиліттями веде пропаганду відступництва від Католицької Віри "під парасолькою" проголошення Патріархату УГКЦ.
На закінчення — короткий підсумок сказаного про Святу Віру. Любімо свою віру, шануймо її науку, хоронімо її від того, що може її ослабити або навіть і знищити. В нинішньому ліберальному світі працює незліченна кількість різних організацій, товариств, наукових спільнот, інституцій, корпорацій, фінансових об'єднань, які з усіх сил прагнуть "просвітити" людство своїми "науковими" відкриттями і дослідженнями та довести, що наша Свята Віра базується на історичній неправді і помилках. Ці люди, відкинувши правду, якою є сам Господь Бог, потонули в неправді, котру їм представив князь цього світу. Вони потребують милосердя і молитви, тому що людина без Бога є засліпленою і убогою.
Про ці часи і таких людей нам говорить сам Христос Спаситель: "Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині вовки хижі" (Мт.7,15). Вони не розуміють, що віра є тим зерном, котре кинув Спаситель на ріллю світа. Щоб це зерно проросло і дало плід, потрібен відповідний ґрунт людської душі, бо тільки те зерно дає плід, яке падає на сприятливий ґрунт. Цього навчає нас наш Спаситель Ісус Христос: "Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упало на камінь і, зійшовши, висохло, бо вогкості не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило" (Лк.8, 5-8). Тому стараймося, щоб зерно Святої Віри зростало в наших серцях і принесло стократний плід.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 5 (28), 2006
