ЯКА ЦІЛЬ ЖИТТЯ?
Життя кожної людини проявляється у чотирьох вимірах: життя чуттєве, духовне, суспільне і релігійне. Людина за своєю природою є істотою, яка лучить у собі два світи. її натуральне життя має подвійний вияв: чуттєвий і духовний. Водночас вона є членом суспільства або великої людської родини, з якою поділяє добра, обов'язки, працю і терпіння, тому звідси походить життя товариське, або суспільне. Насамперед, вона є ділом Божим, від якого взяла початок і до якого повинна прямувати, як до кінцевої мети. Звідси випливає життя релігійне (так його називають тому, що релігія визначає ставлення людини до Бога).
До такого різноманітно укладеного життя покликана кожна людина. Але яке саме життя є її головним завданням? Для чого, врешті-решт, живе людина? Чи, можливо, для того, аби собі якомога більше уприємнити коротке перебування на землі і якнайбільше зазнати чуттєвих утіх? Але ж на цій землі всяка втіха змішана з гіркотою, кожна троянда має колюче терня, якого так багато є особливо для людей убогих, хворих і опущених. Зрештою, потіхи мізерні і проминаючі, подібні до квітки, що зранку цвіте, а в обід в'яне, і хоч би їх випив ціле море, завжди будеш спраглим, а в хвилину смерті заволаєш із болем: "Марнота над марнотами, і все марнота!", "Що мені з того, що я був усім?" — жаліється вмираючий римський імператор Северій. Що гірше: чуттєві приємності, коли людина вживає їх проти волі Божої, нищать здоров'я, затемнюють розум, псують характер і стають причиною згуби вже в земному житті.
Чи, можливо, живе людина для того, щоб віддатися праці або науці? Посвятитися для родини, народу, людства?... Звичайно, ні. Будь-яка праця, котра не має за мету вічність, незабаром втомить людину і не дасть їй правдивого щастя. Всяка наука, яка оминає віру, не розв'яже їй остаточної загадки життя, навіть часто підніме до гордості і замість того, щоб освітити, занурить у ще глибшу темряву. Всяка, врешті, любов, яка не виходить від Господа Бога і не змагає до Нього, не є вічною і не заспокоїть безсмертної душі, в яку Господь Бог влив нескінченне прагнення.
Яка ж тоді ціль нашого перебування на землі? На це дає відповідь розум і свята віра — прослава Господа Бога і спасення душі. Господь Бог є нашим початком, бо кожного з нас Він вирвав з нужденності небуття і покликав до буття, кожного обдарував змислами (почуттями) тіла, які предивно і майстерно впорядковані, дав душу, таку цінну і гарну, сотворену на Його Образ, обдаровану багатьма властивостями і здібностями, душу, здатну до пізнавання і любові свого Сотворителя. Цю душу Господь Бог злучив із тілом і дав нам життя. І не тільки дав один раз, але постійно його підтримує, бо інакше без Його помочі ми знову повернулися б до нужденності небуття, з яких вийшли. І не тільки дав нам життя природне, ай підносить душу до стану надприродного і лучить її з Собою через ласку освячуючу, виєднану смертю Спасителя світу Ісуса Христа, аби колись у Вічності злучити з Собою через славу. Все маємо від Бога і цілковито належимо до Нього — більше ніж невільник до пана, який його купив, більше ніж овоч до дерева, що його зродило, більше ніж образ до маляра, що намалював його.
Для чого Господь Бог дав нам життя, а з життям усе? Для своєї слави. Господь Бог не може мати іншої цілі у своєму діланні, бо інакше Він перестав би бути Богом. Прославляти Бога, Йому служити — ось ціль нашого існування, ціль найвища й остаточна, яка веде до щастя; тільки таким чином можемо спасти душу, тобто злучитися з Богом, який є нашим початком, а також нашою метою, найвищим і єдиним щастям. Найважливіші завдання нашого життя — служити Господу Богу, у порівнянні з яким все є нічим, хоч би ми скуштували всіх розкошей світу, зібрали всі скарби землі, осягнули корони всіх королів, славу всіх героїв, мудрість усіх мудреців. Коли б ми зробили щасливою свою родину і народ, а навіть усе людство — якщо ми не служили Богові в злуці з Ісусом Христом, який є нашою правдою, дорогою і життям, — ми є нічим, ми зовсім не живемо, бо наше життя не є життям, а маревом і сном, після якого настане страшне пробудження. На жаль, таким є життя багатьох людей.
Одні вибирають широку дорогу розпусти, їхнім гаслом є слова: "Отож, користуймося з теперішніх дібр, вживаймо світ із запалом юнацтва. Упиймось дорогим вином та пахощами, нехай не втече наш весняний виквіт! І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів'яли! Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, по всіх усюдах сліди радощів лишімо, бо наша це частка, наша це доля!" (Муд. 2, 6-9). Такі люди не заслуговують на правдиве ім'я людей, і це їх стосуються слова Св. Письма: "Та ж людина в багатстві не звікує, подібна до скотини, яка гине" (Пс. 49,13).
Розповідають про поганського мудреця Діогена, що одного разу в білий день ходив по атенському ринку з ліхтарем і при його світлі когось пильно шукав. "Чого шукаєш?" — запитав хтось із перехожих. — "Шукаю людину", — відповів мудрець. — "Як це людину? Хіба не бачиш, як багато людей на ринку?" — "Так, — відповів на це мудрець, — але хіба то люди? То худоба, бо замість жити згідно з розумом, як люди, вони віддаються тваринним пожаданням". О, як і сьогодні мало людей на світі, як мало їх по наших містах і селах, наших парафіях і родинах! Погляньмо правді в очі. Але як поглянемо, коли ми самі засліплені і не бачимо ні себе самих, ні навколишнього світу?...
Інші справді звільняють свою душу від почуттєвих кайданів і підгодовують її наукою, але та свобода не є певною, бо й харч цей недостатній, бо бракує їм пізнання і любові до Бога. Розумове життя в них розвинуте, але занедбане життя релігійне. Вони також не є людьми, які дбають про свою досконалість.
Ще інші посвячуються для добра ближніх, навіть зі шкодою власній душі, а головна мета їхнього життя — зробити родину щасливою, або служити суспільству, або піднести добробут, промисловість освіту, свободу. Вони живуть для людей, але забувають за Господа Бога і про Вічність, прирікають свою душу на темряву і голод у цьому житті і на втрату Бога по смерті. Ці також не є ще людьми досконалими.
Ще інші живуть не тільки для себе і суспільства, але також і для Бога, бо стараються пізнати Його правди і виконати Його волю, однак їхнє релігійне життя не є досконале і всебічне. Їхня віра притемнена, любов слабка і хвилева, тому часто настає затемнення духу і збочення волі. І ці теж не є людьми досконалими.
Інші, нарешті, мають Господа Бога за кінцеву ціль у своєму житті, а правду Божу вважають за найвищу правду і міру всякої правди, Божий закон — за єдиний кодекс і підставу всіх кодексів, згідно з цією правдою і цим правом облаштовують і впорядковують усе своє життя і всі свої справи як для Господа Бога, так і для людей, для суспільства і себе самих, прагнучи одного — подобатися Богові і злучитися з Ним, який є самою досконалістю і джерелом всякої досконалості. Тому Втілене Слово, Ісус Христос, приніс світові разом із ласкою правду і право, а радше Він Сам є цією правдою і правом, а вони користають із ласки, тримаються правди і права, встановлених у Св. Церкві. Тільки ті є досконалими християнами-католиками, а також досконалими людьми, які живуть згідно з Христовою наукою — так, як вчить Свята Церква.
Застановімося, як ми до цього часу дивилися на ціль свого життя.
