Від липня 2007 року Божого Священиче Братство Святого Пія X переживає певний тріумф: Святіший Отець Венедикт XVI Папа Римський поновив у правах Традиційну католицьку Службу Божу латинською мовою (Тридентійську Месу Всіх Часів). Відтепер парафіяльні священики за власним бажанням і за бажанням своїх вірних можуть відправляти цю Божественну Літургію, не очікуючи на це дозволу місцевого єпископа, як було раніше. При цьому Папа Римський наголосив, що Тридентійська Служба Божа латинською мовою ніколи не була заборонена. Церковний обряд, який був укладений святим Папою Пієм V 1570 р.Б. на основі Римського служебника і супроводжувався сакральною музикою, сягає своїм корінням глибинних традицій Римо-Католицької Церкви. Він не був заборонений Римом — це так. Але був гнаний, забутий, зневажений і став однією з причин переслідування і несправедливого відлучення від Церкви вірних йому (Римові) священиків. 38 років гонінь і безправного існування під тиском і наклепами фальшивої пропаганди. І ось після багаторічної невтомної боротьби — певна свобода, гідність, визнання. Це велика перемога тисяч і тисяч католиків, які в наміренні Святої Традиції денно і нощно жертвували свої молитви на Святій Вервиці. Це - незворотний крок вперед послідовників архієпископа Марселя Лефевра, хоча всі вони, безперечно, свідомі того, що шлях до повного відновлення Традиції ще далекий до завершення. Духовна боротьба триває...
Традиційна Служба Божа десятиліттями була упосліджена, відкинута. Двері церков перед традиціоналістами були зачинені — там територія модерністів. Доводилося вірним складати Богові Безкровну Жертву мало не в катакомбних умовах — у приватних помешканнях, гаражах, складських приміщеннях, обладнаних під каплички, під голим небом чи десь на узліссі... У місцях великих паломництв відправляти традиціоналістам не дозволялося. І нині, коли Верховний Римський Архієрей заявляє, що Традиційна Літургія ніколи не була заборонена, священики-традиціоналісти змушені відстоювати свої права...
В Атлантичних Піренеях є невеличке містечко Бірітау. Як і всюди, у найменших поселеннях Франції, є тут старовинна церква. Століттями пронизували її вітри історичних перемін, століттями були відчинені її двері для вірних парафіян. Сьогодні нею опікується єпископ Байонни. У червні до нього звернувся молодий священик Братства Святого Пія X, уродженець Бірітау, який шість років тому зовсім юним покинув рідні місця заради навчання у Традиційній Духовній Семінарії в Еконі (Швейцарія). Він попросив надати йому можливість відслужити свою першу (приміційну) Службу Божу в рідному селищі. Його підтримали батьки, родина, друзі дитинства, учителі, знайомі... Але після нетривалої бесіди зі священиком єпископ Байонни відмовив йому, потрактувавши це, з одного боку, як "сентиментальне прохання", а з другого — вгледівши "розбіжності у тлумаченні духовної актуальності".
"Всім відомо, що відвідуваність церков падає, хрещення стають усе рідшими, семінарії зачиняються. Ускладнювати шлях до віри тим, хто має традиційний стрижень чи потяг до Святої Традиції - нерозумно та й ризиковано", - вважає молодий священик.
"Заборонена" відправа мала відбутися на східцях замкненої церкви - з дозволу мерії на використання громадського місця...
Та зненацька дощ провидіння відчинив двері святині. У неділю, 8 липня, велика кількість вірних зібралася перед церквою Святого Мартіна. Несподіваним телефонним дзвінком вікарій єпископа повідомив, що у зв'язку з "прогнозом погоди і наближенням дощу" Святу Літургію дозволяється відправити у приміщенні храму.
Мешканці околиць, близькі друзі з родинами, місцевий фольклорний ансамбль, шкільна спортивна команда, місцева влада — всі прийшли підтримати молодого священика, який походить із їхньої місцевості і хрещений у тутешній церкві, у цей сповнений хвилюючих почуттів і духовної піднесеності день. Об'єднані любов'ю до своєї землі і її традицій, кожен зі своїм духовним багажем і світовідчуттям, ці люди з сумлінням, гордістю і щастям відбули цю вражаючу церемонію, яка все ж повернулася у стіни їхньої церкви і в їхні серця після багатьох років сподівань і очікування...
Нещодавно я вперше в житті відвідала Традиційну Службу Божу латинською мовою. Вона відправлялася у каплиці Матері Божої Семи Мечів Болю у місті Байонні під проводом священика Братства Святого Пія X. На мій подив і в доказ гоніння та безправ'я традиційного напряму в Католицькій Церкві, приміщення це не належить Братству. Орендуючи його у приватної особи - власника цієї каплички і розташованого поруч будинку в цьому багатому курортному місті, Братство веде переговори щодо викупу каплиці. Ціна недосяжна, і грошей наразі бракує. Навіть на суму, яку Братство вирішило запропонувати власникові, вийти ніяк не вдається. Пожертв і даровизн не досить (про це повідомив парафіяльний друкований вісник).
Згодом я довідалася, що ця каплиця була збудована 1937 року на особисті кошти для монахинь, які втекли з Іспанії від переслідувань режиму, і певний час служила їм за обитель на півдні Франції.
Під час недільної Божественної Літургії каплиця була переповнена. Люди переважно старшого і середнього віку, молоді небагато. Але є і діти. Помітно, що для них це звичне священне дійство, спільний духовний акт. Це не просто слухачі, а й активні учасники, для яких Служба Божа - центр духовного життя, справа душі.
При вході до каплички кожен приклоняє коліна перед Святим Розп'яттям. Жіночу голову покриває невеличка легенька мереживна шаль, що гарно спадає до пліч. На кожному кріслі — молитовник і пісенник. На стінах — образи з біблійними сюжетами. На вівтарі Розп'яття Ісуса Христа, горять запалені свічі, розкриті священні книги... Фігури Непорочнозачатої Діви Марії, Діви Марії з Дитятком Ісусом на руках. Орган ось-ось здригнеться звуками душі. Тиша. Кожен слухає своє серце. Зрідка шелестять сторінки молитовників...
Прокинувся орган, і душа вдихнула незбагненну музику вершин. Відчувається присутність величі, присутність Того, Хто прийшов у цей світ заради нас. Прийшов, щоб подарувати нам Вічність. Ціною Своєї Крові.
Ввійшов кюре у супроводі хлопчика-міністранта. "Діти серця" — так називають тут тих, які прислуговують біля вівтаря. Схиляють коліна перед Розп'яттям. Облечини, кроплення присутніх свяченою водою, молитви, спів - усе сповнене змісту спілкування з Богом, Велич якого - чи під силу осягнути людині?...
Священик здійснює відправу, стоячи лицем до вівтаря. Святе Причастіє вірні приймають клячучи, священик кладе їм Агнця сам — прямо в уста.
Проповідь була про самотність. Ця річ - повсюдно: в мені, в тобі і одразу за порогом цієї каплички. Яке це все співзвучне з моїми думками! Запам'яталися слова: "Самотність - це вітчизна сильних". Саме так. Боже, допоможи мені бути сильною! Навчи!
... 7 жовтня, відвідуючи Службу Божу в місті По, вже вдруге звернула увагу на традиційну католицьку родину з п'ятьма дрібненькими донечками. Найменша дівчинка - просто чудо, на вигляд їй немає ще й двох рочків. Зворушливе сімейство!
Усвідомлюю, що шлях до мого навернення - довгий і непростий. Наразі я живу відчуттями, що мені хочеться бути тут, серед цих людей, вдихати цю духовну атмосферу.
Проповідь цього разу була про шкідливий вплив телебачення і відеоігор на комп'ютері - дуже глибока й цікава. Про це ж були і розважання під час молитви на вервиці.
Вибір католицьких книг тут колосальний! Більший, ніж у Байонні. Тут, у По, міститься центральний офіс. Все тут є: від праць архієпископа Марселя Лефевра до творів Папи Римського Венедикта XVI, а також молитовники, книги про Фатіму, історико-філософська література, "Життя святого Вінкентія" (він тут народився), його книга "Одна молитва щодня" і безліч інших. Очі розбігаються...
Тепер вже знаю: у найближчих околицях чотири каплиці Братства Святого Пія X - в По, Байонні, Демезані (це 90 кілометрів у напрямку до іспанського кордону) і в Люрді.
28 жовтня, на празник Христа-Царя, традиційна проща до Люрду. А перед тим омріяна поїздка до Фатіми на 13 жовтня.
Матінко Божа, навчи мене любови до Твого Сина Ісуса Христа!
