Там, де сьогодні село Камінка, коло Болехова на Долиншині, жив давним-давно, ще за княжих часів, чернець-пустинник Варлаам. Збудував собі у сосновому лісі келійку й так жив. Живився тільки корінцями та водою, й весь день проводив у молитві.
Бідні люди з околиць приходили до нього та жалілися на своє горе. Тоді був голодний рік, і вони не мали що їсти.
Отець Варлаам, хоч сам жив тільки корінцями та водою, дуже журився, що люди так бідують, та роздумував над тим, як би то їм допомогти.
У лісі не було нічого, тільки трави, кущі та зілля. Не було ані жодної ягідки, ані грибів.
А люди приходили і просили, щоб дав їм поміч та пораду. Тоді він сказав їм: "Люди добрі! Я сам не в силі вам допомогти. Мусимо звернутися до нашої небесної Неньки — до Пречистої Діви Марії. Вона ніколи нікому не відмовить у помочі, коли хто щиро та з довір'ям звертається до неї. Ходімо до моєї каплички".
У капличці був образ Матері Божої, що його пустинник привіз із прощі до Святої землі. На шиї Божої Матері завісив чернець Варлаам низку червоних коралів, що їх теж привіз із прощі. Люди враз із пустинником впали на коліна перед образом Матері Божої і стали голосно благати: "О Пречиста Діво, Непорочна Мати Господа нашого, проси в Сина Твого, щоб змилосердився над нами і не дав нам і дітям нашим пропадати з голоду!"
Коли вони так молилися, розірвалася низка коралів на шиї Пречистої, й намистини посипалася на землю. Діти, що теж молилися з батьками та матерями, скочили швиденько та стали визбирувати коралі. Позбирали геть усі та віддали отцю Варлаамові. Він вложив їх у кишеню своєї ряси.
Коли люди відійшли, хотів він нанизати коралі на нову нитку та наново завісити їх на шию Пресвятої Богородиці. Неспокій та журба не дали йому взятися за це діло. Усю ніч ні на хвилинку не зімкнув очей, ніяк не міг заснути. А як тільки засіріло, підвівся він зі своєї твердої постелі і пішов у ліс.
Він чув спів пташок, тихий дзюркіт струмка, бачив квіти, бджілок, метеликів і не міг усім тим натішитися. Що з тієї усієї краси, коли вона не нагодує навіть маленької дитини? Ах, коли б ця земля, що її прикрашають такі гарні квіти, родила бодай ягоди. Але тут немає нічого, тільки мох, верес та папороть. І, як на глум, ті гарні квіти...
Сльози виступили йому з очей і покотилися горохом по лиці. Він вийняв з кишені хустину, щоб обтерти сльози. Та в журбі забув зовсім, що в кишені були коралі. І вони посипалися на землю та скрилися в траві. І як тепер знайти їх тамечки ?! Старець впав навколішки, розгортав старанно мох і кущики, та все дарма. Не знайшов жодної коралини. Він затямив собі те місце і подався у свою келійку. "По полудні прийдуть діти, — думав собі, — то повернуся сюди. У них здоровіші, бистріші очі, ніж у мене старого. І вони познаходять загублені коралі".
Пополудні з'явилися діти. "Діти! — сказав старець. — Я згубив коралі. Ходімо зі мною до лісу, і ви допоможете знайти їх".
Дітям не треба було двічі казати. Вони побігли чимдуж попереду пустинника, як ті зайчики. І вже здалека кликали: "Отче Варлааме, отче Варлааме! Ми знайшли вже червоні коралі Матері Божої!" Старець зрадів і прискорив ходу." Що то молоді очі!" — подумав собі. А діти з веселим сміхом показували йому: "Ось тут, і там, і там! Бачите, аж червоно тут від них!" Старенький пустинник дуже здивувався. Що це? Справді червоні коралі! Але ж їх аж стільки не було! Він схилився, щоб підняти кілька коралин. І відразу впізнав: це не коралі, це — ягоди, яких досі він ні тут, ні в іншому місці ніде не бачив. Попробував їх. Не тверді, спілі вже! А ще рано, як проходив тут, то їх не було.
Він сказав: "Діти! Це Пречиста Діва вислухала ваші молитви та молитви ваших батьків. Її прохання в Сина, Господа нашого, справили, що Бог перемінив коралі на ті червоні ягоди. Подякуймо Господу Богу і Пресвятій Богородиці, що вже не будемо голодувати". З вуст старця та дітей попливла пісня до Божої Матері.
Діти назвали ті ягоди "камінками" тому, що вони виросли з коралів. Так і досі називають на Стрийщині ці ягоди. На згадку про це й село назвали Камінкою. Деінде гуцули звуть ці ягоди "ґоґодзи", однак поширена їх назва на наших землях — "брусниця".
Так милосердя Пречистої Діви й співчуття пустинника дали бідним людям ягоди, щоб вони могли перечекати голодний час.
Кажуть, що образ Богоматері, що перше був у келії, — це той самий чудотворний образ, що є тепер у Гошеві, у церкві при монастирі отців Василіян.
