До 90-ої річниці Фатімських об'явлень Пресвятої Богородиці
Висновки*
Благаю прощення, для тих, котрі не вірять, не надіються, не люблять і не покланяються Тобі. Цими словами молитви ми благаємо Господа Бога о прощення. Маємо бути уважні, щоб часом не впасти у гординю: мовляв, я такий побожний, маю сильну віру, любов до Господа Бога, що можу Його просити о прощення для інших. Якщо тільки в такий спосіб сприймаємо молитву Ангела у Фатімі, то направду до кінця не розуміємо її змісту. Завжди маємо бачити і себе самих. Благаємо в Господа Бога о прощення нашим братам і нам самим: тим, які не мають віри, і тим, які вірують; тим, які втратили надію на Бога, Боже милосердя, не уповають на Нього, і тим, які живуть надією; тим, які не люблять, не вміють любити, і тим, які практикують любов; тим, котрі не покланяються Богу, і тим, які Його адорують.
Чому саме такий підхід має бути до цієї молитви? Кожна людина на землі потребує Божого прощення і милосердя: з огляду на нашу слабу віру, яку так часто втрачаємо під найменшими випробуваннями і хрестами, на нашу непевну надію, яка так скоро зникає, якщо Бог не посилає нам того, про що просимо, з огляду на нашу убогу любов, яка так часто буває холодна і нечуйна, а також з огляду на нашу Адорацію, яка так часто буває поспішна, убога і просто вимушена. І тому в цій молитві ми маємо не тільки молитися за тих, які не вірять, не надіються, не люблять, не адорують Господа Бога, а також і за нас самих, бо так часто в нашому житті ми належимо до тих людей, які своїм серцем і душею далекі від нашого Спасителя Ісуса Христа.
Просити за інших, заступатися за інших, молитися за інших — наш християнський обов'язок. На сторінках Старого і Нового Завіту знаходимо багато прикладів, де праведні просять Бога о заступництво і порятунок для грішних, де сильніші заступаються за слабшими, де здорові благають Господа порятунку для немічних і хворих. Наведемо окремі приклади, взяті із Слова Божого. Гріх Содому і Гомори був такий великий і тяжкий, що Господь Бог має намір послати кару на ці два міста. Авраам, який вельми переживав за ці міста, бо в них проживав його родич Лот з родиною, в покорі серця благав Господа змилуватися над мешканцями Содому і Гомори такими словами: "Невже ж Ти справді хочеш погубити праведного з грішним? Ану ж є в цьому місті п'ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п'ятдесятьох праведних, що в ньому? Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб'єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по правді?" (Бут. 18, 23-25.) Авраам благає Господа о помилування для мешканців Содому і Гомори, заступається за них перед Творцем, тому що важко йому повірити, як це можливо, що в таких великих містах... Не знайдеться навіть п'ятдесяти вірних Богові людей, а в них не те, що п'ятдесятьох, а навіть десятьох не знайшлося праведних. Бог готовий вислухати благання праведного Авраама, але не було за ким заступатися, як це було за часів Ноя. Та Господь все ж почув молитву і благання Авраама: "Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв був перед Господом, і глянув у бік Содому та Гомори й усієї долини та й бачить: аж ось дим із землі йде вгору, наче кіптява з печі. І сталося, коли Бог руйнував міста округи, згадав він про Авраама й вислав Лота з-поміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот" (Бут. 19,27-29).
Сам Христос Спаситель навчив нас Господньої молитви, в якій просимо: "Прости нам довга наші, як і ми прощаємо довжникам нашим" (Мт. 6,12). З цих слів випливає, як маємо звернутися до Бога Отця і просити в Нього прощення наших гріхів: перед тим маємо простити людям, які нас скривдили. Наше прощення не повинно бути поверховим: так прощаю, але спілкуватися з цією особою не бажаю. Це не є те прощення, про яке йдеться в молитві "Отче наш" . Наше прощення має бути щирим, відвертим і жертвенним — в тому значенні, що ми перемогли самі себе. Ми перемогли в собі наш егоїзм, гордість, амбіції, образи, жаль. Ми стали спокійні, тому що вгамували надмірний бунт у нашому серці, не дали йому вийти назовні, заспокоїли свої зрушені нерви, тримаємо в рамках свій темперамент і характер, погасили жар самозакоханості, що розгорівся через образу. В такий спосіб маємо простити нашому братові, навіть тоді, коли він не прагне і бажає нашого вибачення і прощення. Тому Христос дає нам таку науку: "Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а судця возному, щоб тебе не вкинули в темницю" (Мт. 5,23-25).
Застановімося глибше над цими словами. Християни складають різні жертви на будівництво храмів, монастирів, церковну атрибутику, дитячі садочки, допомогу бідним, дітям сиротам, будинки для людей похилого віку, різні доброчинні акції. Це похвально, але якщо ці жертви складені з нечистим серцем і душею — чи будуть вони милі Господові і чи Він їх прийме? Бог прагне іншої жертви. Жертви, з'єднаної з розкаяним серцем, поєднаної з прощенням і вибаченням нашому братові. Тільки така жертва, наша молитва і наше посвячення будуть милі в очах Божих і прийняті Ним. Христос нас остерігає: мирися з противником швидко, одне слово — нині, бо завтра для тебе може вже не існувати день або не буде твого неприятеля. Тому Христос навчає нас мирися швидко. Від скількох людей чуємо ці слова: не можу, ще не прийшов час, щось мене не пускає до мого неприятеля, треба, щоб загоїлися завдані мені рани. Таке думання не є християнське, а нашептане дияволом, який бажає тільки одного — загибелі нашої безсмертної душі. Тебе чи твого ворога завтра може не бути, Бог когось із вас може покликати до себе — і що тоді скажеш на Божому суді, яке будеш мати виправдання? Жодного. Бо ти не чинив після науки святого Євангелія, ти нехтував Божим словом, в тебе було своє розуміння і своє бачення цієї справи, а не так, як цього навчав Христос. І тому наше прощення і вибачення найбільшим нашим неприятелям і ворогам, має бути автентичним тому, як навчав нас наш Месія Христос Спаситель: "Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших" (Мт. 6, 14-15). Ці слова Христа Спасителя розвіюють всяке моє земне, філософічне мудрування, моє бачення і мій підхід до прощення. Цей текст Слова Божого не має жодних двозначних розумінь і трактувань. Так, як сказано, так і треба чинити, як щодо Господа Бога, так і щодо ближнього свого. Бажаєш, щоб Бог простив тобі численні твої прогрішення — спочатку сам прости своїм ворогам, а відтак іди до Бога, проси в Нього прошення своїх провин, і добрий Господь простить тобі.
Людина, якій важко простити, примиритися зі своїм братом, подати руку прощення, визнати свої хиби і помилки, у своєму неприятелі побачити свого брата і добродія, душевно багато страждає, втрачає спокій серця, перебуває у нервовому стані, замішанні. Така людина позбавлена надприродного Божого дару благодаті Божої, перебуває у темряві гріха. Темрява гріховна не здатна принести людині тепла, затишку, рівновага, спокою, бо ці дари приносить надприродне світло, яким є ласка Божа. В такому стані особа не тільки ближніх, а й сама себе не може побачити в цій духовній темряві. В такому душевному стані темряви людиною часто опановують навіювання, безпідставні підозріння, хибні людські домисли, коли особа з фрази, зі слова, з погляду іншої людини будує цілі трактати, які не мають найменшої підстави, в такий спосіб широко і глибоко працює людська гріховна фантазія. Це є великою небезпекою насамперед для самої людини і її духовного внутрішнього стану. Такий стан паралізує, заморожує душу, серце і розум людини. Вона шукає для себе прибічників, які б підтримували її погляди, виявляли до неї симпатію, жаль, милосердя, співчуття. В тому, хто на ці справи має інші погляди, вона підозрює свого ворога, який не хоче їй допомогти чи хоча б поспівчувати. Нерідко в нашому житті ми самі є причиною того, що хвороба душі прогресує. Нам деколи просто бракує слів, підходу, щоб відкрити людині очі на її гріховні помилки. Ми підтакуємо на гріх, стаючи учасниками цього гріха, бо схвалюємо його або мовчимо на нього. Нам бракує відваги сказати людині правду, бо сказавши правду, боїмося втратити приятеля, знайомого, друга. В той же час наше мовчання або згода з гріховними поглядами, які має наш приятель, дають йому підтримку і право вважати, що стан, в якому він перебуває, є позитивний, добрий, що він є жертвою, і це до нього хтось має прийти просити вибачення, його перепросити. Він вважає себе навіть мучеником, і в цьому стані бачить свої "чесноти" і "духовні подвиги". А насправді ситуація є цілком протилежною. Серце, яким оволоділи пристрасті, егоїзм, амбіції, образи, гнів, гордість, не здатне до сприйняття Божої ласки і світла. Такий стан людини є небезпечний, і ми маємо дуже вважати перед тим, як комусь дати якусь пораду, щоб наша порада не виявилася утвердженням у гріховному стані, в гніві, щоб ми ще більше не утвердили людину в її злих нахилах, пожаданнях, щоб ми і без того тверде серце не зробили ще більш твердішим і закам'янілим, щоб до вогню, який горить і заволодів усіма почуттями людини, ми ще більше не "підлили пального", яке б спалило цю особу.
А як тоді поступати в таких випадках? Адже "скривджена" сторона жаліється, що вона не заслуговує на таке ставлення до себе, що вона ніколи нікому в житті не заподіяла кривди, робила лише добро, а тут із нею так несправедливо вчинили. Треба поставити такій людині зустрічне запитання: а що злого робив Ісус Христос, що Його розіп'яли на хресному дереві? Чи твої діла і вчинки можуть дорівнятися до тих, що робив наш Спаситель? Чи Христос у своєму серці тримав гнів до тих людей, які видали Його на бичування, різного роду знущання і насмішки, а на кінець розп'яли на хресному дереві? Стань під Хрестом, на якому вмирає наш Спаситель, послухай Його останні слова, якими Він звертається до Отця Небесного: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23,34). Просить о прощення в Отця Небесного, для тих, які заподіяли Йому стільки кривди і завдали безмірного болю Його тілу. Сам Христос навіть не говорить про свою особу, тому що в Його серці ніколи не було ні ненависті, ні злоби до тих людей. А ти, як християнин, як наслідуєш свого Учителя і Месію? Дай приклад свого християнського життя, покажи тим, які образили тебе, що ти наслідуєш у всьому Христа Спасителя. Не оминай свого неприятеля іншою дорогою, не уникай зустріч з ним, не роби виклик йому, не відплачуй злом на зло, дай добрий приклад, щоб той, який чинить зло, зупинився на тобі, щоб він не був більше розсадником зла, а побачивши твоє християнське життя, навернувся і покаявся. Такий правдивий приклад прощення приносить стократні плоди навернення і покаяння. Він ломить мури людської душі і серця, він, як вогненна стріла, запалює інші серця до застанови і покути, він, як промінчик зірниці, проникає у найбільші закамарки людської душі, з дітей темряви і гріха робить дітей світла і ласки Божої.
Такий самий підхід має бути і в родинному житті. Скільки сьогодні чуємо нарікань на дітей, онуків, батьків, зятів, невісток! Що реально ми робимо для того, щоб викорінити зло, яке увійшло в серце наших близьких і рідних, панує в наших сім'ях? Зі злом воюємо таким же злом, а можливо, ще й гіршим. А як маємо поступати в світлі Святого Євангелія? Дуже просто. Христос нам дав свою підтримку, запоруку і надію, а саме: "Маємо інший приклад. Коли Христос разом з своїми учнями був у сторонах Тиру та Сидону, дізналася одна мати, що Спаситель знаходиться в їхніх сторонах, а сама вона була грекиня, родом сирофінікійка, прийшла в дім, де був Ісус і:"… прийшла й до ніг Йому впала... і благала вона Його, щоб вигнав біса з її дочки" (Мр. 7,25-26). Христос, на перший погляд, зневажливо поставився до цієї жінки, бо вона була поганка, а Він прийшов до погибаючих дітей Ізраїля, і тому до неї так різко сказав: "Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам" (Мр. 7,27). Якби хтось із нас на свою адресу почув такі слова, що б відбувалося з ним? Жінка в покорі серця почала далі благати Ісуса Христа: "Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях" (Мр. 7,28). Після тих слів віри, благання, надії дочку покинув злий дух, Спаситель її оздоровив. Подивімося на віру цієї жінки-грекині, яка прийшла і впала до ніг Христових. Впала перед Ісусом, бо любила свою дитину, бо не могла більше дивитися на її страждання, на муки, які завдавав їй злий дух. Впала до ніг Ісусових, бо вірила Йому, бо в Ньому знайшла свій останній порятунок, Він для неї був останньою надією. Не просила, а благала Христа, як жебрачка, як остання з людей, не зважала на тих, які разом пробували з Ісусом, для неї це не було важливо. Вона знала одне: тільки Христос є рятівником її дитини. Навіть отримавши негативну відповідь на своє благання, вона і надалі благала о порятунок, не зневірилися, відповідь Ісусова не відштовхнула її. Як мама, яка любить і готова заради спасіння своєї дитини на найбільші жертви і посвяти, так і вона стоїть на колінах, не відходить від Ісуса, тому що вірить Йому, бо уповає на Нього. Хто може заглянути в серце цієї матері, хто може відчути біль цієї жінки, крик її душі? Ісус Христос! Він бачить не тільки її страждання, Ісус бачить її живу віру. Ця благальна молитва втомленої матері і її жива віра дали свій позитивний результат: злий дух покинув її дочку, і вона стала здоровою. Ще одна застанова: дочка цієї жінки не прийшла до Христа сама, не пускав її злий дух, або не хотіла іти до Ісуса, а можливо, вважала, що вона здорова, що це тільки її мама вигадує про її хворобу. Для цієї дитини було потрібне заступництво її матері, щоб мама стала перед Христом і розказала про горе, що спіткало її дитину. Мама відіграла важливу роль у цій життєвій історії. Прагнення її серця допомогти дитині, бо вона сама не була в силі цього зробити, мабуть, що дочка немала цієї живої віри, яку посідала мати.
Де є мама нинішнього віку? Чи в наш час немає біснуватих, наркоманів, алкоголіків, розпусників, злочинців, блудних синів і дочок, психічно і нервово хворих дітей? Є, аж занадто є. Дитина, якою опанувало зло, не завжди це розуміє і є свідома цього. Люди, які потрапили в ту чи іншу гріховну залежність, попросту бунтують, не вважають себе залежними, хворими, їм не потрібно ніякої допомоги, підтримки, розпадаються сім'ї... Часто не маючи грошей на алкоголь чи наркотики, вони стають на дорогу злочину, потраплять до в'язниць чи у виправні колонії. На цій основі не раз в родині виникають скандали, непорозуміння, сварки. Шукають тоді, хто завинив, що діти, брат чи сестра, а навіть і батьки пішли такою дорогою, хто підштовхнув, став причиною до цього гріховного падіння. Часто-густо ми просто розмахуємо руками, впадаємо в істерику, нервові стреси: мовляв, а що я можу зробити? Невже насправді це безвихідь? Хто поставив цей діагноз безвихідного становища? Ми з вами. Безвихідь — це справа сатани. Безвихідь — це опускання рук і духовна байдужість, це наша слаба віра і безнадійність на Божу поміч і Боже милосердя, це втрачена надія, це перекреслене життя, це похорон за життя сина, дочки чи близьких нам людей. Жінка-грекиня нам вказує дорогу в нашій біді і нещасті. Єдину правильну дорогу—до Ісуса Христа.
Де є українська мама, коли в її хаті запанувало таке велике зло? Храми Божі відкриті. В них рано і ввечері відправляються богослужіння, різного роду набожності до Христа Спасителя, Пресвятої Богородиці і Святих Божих Угодників. Відправляються дев'ятниці перед великими святами чи неустанна дев'ятниця до Божого Милосердя. Скільки людей є на цих богослужіннях? Скільки є тих батьків, котрі б прийшли і впали перед Євхаристійним Ісусом чи Матір'ю Божою і просили о навернення і спасіння своїх дітей? Одиниці. Сьогодні батьки заангажовані і перейняті виключно земними матеріальними справами і своїми особистими. Безвихідь, яка опанувала їхніми серцями, направду є просто жахливою. Брак довіри до Господа Бога, неустанної молитви за навернення членів своєї родини, загальна апатія... Не тільки мої діти такі, таких сьогодні дуже багато. Не має дитина, яка перебуває у гріховному блуді, заступництва перед Господом Богом. Часто можна почути слова: а що то допоможе йому, я вже молилася, давала на Служби Божі, і немає жодних результатів... Людина просто звикає до стану своєї дитини. Так, він є злочинцем, наркоманом, алкоголіком тощо. Але бракує часу і уваги для цієї потребуючої, нужденної, гріховно хворої особи. Людина знайде час, щоб переглядати усі, які тільки йдуть, серіали по телевізії, знайде час для розваг із приятелями і колегами по барах, різного роду клубах, де часто буде топити своє горе в алкогольних напоях. Таких батьків з року в рік стає все більше і більше. Спостерігаємо їх і в літній період. Бари, відкриті павільйони, де під парасольками сидять і відпочивають старші, молодші, а також батьки з дітьми. Здається, нічого погано в цьому немає: сидять, відпочивають, розважаються. Так, розважаються, але в який спосіб? Який приклад подають своїм дітям? Мама, нога закладена на ногу, як блатна особа, цигарка в одній руці, в іншій гальба чи пляшка пива (це сьогодні дуже модно) чи інший алкогольний напій, все навколом просякле димом, нецензурні слова. Брак уваги до дітей, брак материнської і батьківської ласки і тепла призводять до того, що вже в дитячому віці дитина в пошуках: як себе реалізувати в цьому світі? Вона має вже свій ідеал, який побачила у злому фільмі чи в реальному житті. Ідеал насильства — бути подібним до цього крутого чолов'яги чи бути ватажком наркоділків, мафії, щоб мене всі поважали, боялися, щоб стати кримінальним авторитетом для інших. Так виховується більшість дітей у нашому краї. Такий приклад подають їм їхні рідні батьки, так виховує їх телебачення, касети, диски, які оглядають. Яких можемо очікувати плодів і результатів такого ганебного виховання?
Не маючи самі доброго духовного виховання, батьки, приходячи до себе, до розуму і бачачи невтішний стан своєї дитини, не можуть зробити відповідних реальних висновків. Вони шукають крайнього, їм важко визнати, що то вони є першим джерелом страшного морального падіння і духовного спустошення своїх дітей. Їм дають різні поради, вони прислухаються, бажають допомогти своїм дітям, але самі є морально і духовно немічними. Боротьба, яку вони розпочинають зі злом у своїй родині, не триває довго. Сили фізичні і духовні вичерпані, немає витривалості, хочемо отримати результати в дуже короткому часі. А хіба можливо, щоб дитина формувалася десятка років, а ми її змінили за місяць чи рік? Ні. Щоб боротися зі злом, з гріхом, з темрявою, потрібно самому перебувати в добрі, в благодаті Божій, у світлі Божої правди. Бо зло породжує ще більше зло, гріх породжує ще більший гріх, а темрява стає ще більшою темрявою.
На початках цієї боротьби таким людям здається, що вони скоро все поставлять на своє місце, що знову повернеться "спокій" у їхню родину, що вживання наркотиків, алкоголю їхніми дітьми — це тимчасове явище, витівки юності, перехідний період. Знаю батьків, які, аби врятувати своїх дітей, навіть покинули рідний край, поїхали на чужину на заробітки, щоб заробивши грошей, влаштувати їх у різні реабілітаційні центри. У більшості випадків, мені відомих, це не принесло бажаного результату. Чому? Тому що на наркоманію, алкоголізм, насильство, брехню, розпусту ми дивимося тільки, як на залежність, хворобу, а виключаємо те, що такі вчинки, дії, поведінка, спосіб життя є гріхом. Такою особою керує злий дух, вона перебуває під впливом сатани. Їм насамперед потрібна духовна підтримка, молитва, жертва, посвята. Коли батьки не усвідомлять правдивого стану своєї дитини, вони ніколи не зможуть їй допомогти. Цей шлях духовної боротьби з гріхом, сатаною дуже важкий і довгий. Особа, яка береться до такої важливої справи, як боротьба з гріхом, темрявою, сатаною, мусить бути дуже сильною, витривалою, а також духовно зрілою, глибоко віруючою. Бо тільки віра, піст і молитва можуть принести бажанні плоди.
До кожної справи, яку розпочинаємо, беремося з великим запалом і енергією. Та минає певний період, і на нашому шляху постають непередбачені бар'єри, труднощі, розчарування, невдачі. Не кожний, хто розпочав справу, довершує її. Бракує сили волі, відваги, терпіння, не отримуючи очікуваних результатів, впадаємо в зневіру і розпач. Так є і в духовній боротьбі. Ця боротьба є довготривалою. Коли в тій чи іншій розпочатій справі ми можемо сказати хоча приблизно час про її завершення, можемо ставити якісь прогнози, бачення, то в духовній боротьбі зі злом людина позбавлена всяких прогнозів. Ніхто не може поставити точного діагнозу, коли це чудо звершиться. Перед нами закритий час, рік, місяць, тиждень і день нашої перемоги. Тому кожна справа духовна, за яку ми беремося, вимагає від кожного з нас сліпої, наївної, дитячої довіри до Господа Бога. Тоді повстає проти нас наша людська природа, диявол сіє замішання і недовіру в наших серцях до Господа Бога. Чим більше з нашого боку молитов, жертви, посту, різного роду посвяти, тим сильніше падіння особи, за котру ми це все жертвуємо. Чому так? Сатана показує нам свою силу і владу над особою, якою запанував, в цій духовній боротьбі, він кличе собі на допомогу ще більші, ще сильніші легіони ангелів тьми, які б тримали цю людину у своїх кайданах. Господь Бог дивиться на нашу віру, відбувається певного роду випробування нашої довіри і надії на Боже Милосердя і Його Всемогутність. В такій не раз вирішальній боротьбі, в останньому бою зі злом ми просто ламаємося, опускаємо свої руки, складаємо духовну зброю і самі себе заспокоюємо — виходу немає. Тоді запитуємо себе і ще інших баламутимо: та що тобі допоможе молитва, церква, священики, так мусить бути, як є, або краще іди до екстрасенсів, ворожбитів, народних цілителів, вони тобі скоріше допоможуть... Чому так сталося? Значить, твоя молитва була непостійною і в ній було мало благання, довіри і надії на Боже Милосердя. Також і в часах, коли Ісус Христос перебував на землі, було багато хворих, але не всі довіряли Ісусу, не всі матері приходили до Нього і благали за своїх дітей. Такий стан є і сьогодні. Нині Бог також творить чуда. Невиліковно хворі отримують ласку зцілення, алкоголіки, наркомани, розпусники навертаються на дорогу правди. Це реальні чуда, які відбуваються на наших очах, але, на жаль, ми їх не приписуємо Господу Богу.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. №5 (28), 2006
