(4-А ЦЕРКОВНА ЗАПОВІДЬ)
ПРИКЛАД
Один священик провадив місії в робітничому центрі. Вони мали закінчитися на Великдень. Релігійне навчання дітей відбувалося успішно: дітлашня навіть гралася в місіонерів. Але сам місіонер був заклопотаний, його хвилював Великдень чоловіків... Зібравши дітей, промовив:
— Мої діти, сьогодні я вам говоритиму про ваших батьків. Треба їх любити, але треба любити їх душу так само і навіть більше, як їх тіло. Яким щастям буде
для дитини, якщо вона зможе сказати: "Я впровадив моїх батьків на дорогу до Неба. Якщо вони помруть, то будуть спасенні для вічності". Наближається
велике свято Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Що треба робити на Пасху?
— Сповідатися і причащатися! — відповіли хором діти.
— А ті, що не виконують цього обов'язку, який гріх вони поповнюють?
— Гріх смертельний...
— Так... Коли людина не виконує цього обов'язку, вона вбиває свою душу, її душа є мертва, і якщо ця людина помре одного дня, де вона піде?
— До пекла...
— І чи ви хочете, щоб ваш батько, котрий так багато працює для вас, терпів ще й протягом вічності? Ви хочете цього для ваших батьків? Ви хочете, щоб вони пішли до пекла?!
— Ні! Ні!!!...
— Що ж, треба їх переконати, щоб вони виконали свій християнський обов'язок. Треба молитися за них і їх просити о це. Треба їх просити на колінах, обіймати їх плачучи і благати: "Ох, тату, я тебе прошу, аби ти висповідався і запричащався бодай на Великдень!"
Підвівся один малий хлопець. Всі почали сміятися. Він був знаний як хуліган і завжди перший кидався до бійки. Мав кличку "пірат".
— В мене, — заявив він, — нічого не вийде. Мій батько ніколи не захоче.
— Чи ти вже пробував?
— Так, але він каже, що є чесною людиною і цього йому досить, щоб зустріти Великдень. Він не мусить ні сповідатися, ні причащатися.
— А ти що йому відповідаєш?
— Нічого. Я не знаю, що йому сказати.
— Добре. Ось що йому треба сказати: "Чесна людина — це та, що виконує всі свої обов'язки щодо своїх керівників, щодо собі рівних і щодо своїх підвладних. Бог наказує бодай один раз сповідатися і причащатися в часі Великодньому. Той, хто послушний цьому наказові, є людиною чесною...". Після цього священик запросив дітей помолитися разом за їхніх батьків три рази " Богородице Діво ", і після цього вони розійшлися.
Під час вечері, коли наш "пірат", проковтнувши свій суп, почав говорити батькові про четверту Церковну заповідь, той відразу ж перервав: "Сповідатися, причащатися! Мені! Я людина чесна".
— Слухай, тату, минулого року ти мені говорив те саме, і я не знав, що тобі відповісти. Тепер знаю.
—Ах, ти знаєш! Добре. Отже, відповідай.
Хлопчак закашлявся, в думці читаючи молитву, і відповів: "Тату, хто такий—чесний чоловік? Хіба не той, що виконує всі свої обов'язки щодо своїх керівників, щодо собі рівних і щодо своїх підвладних? Ось я є твій син, ти — мій керівник, я мушу тебе слухати.
— Дуже добре. Якщо це те, чого тебе вчать на уроках катехизму, то я дуже задоволений.
— Не перебивай мене, тату... Ти також маєш батька.
— Він помер.
— Ні, Він не помер. Він не може померти, Він є вічний. Це Господь Бог. Без тебе я б не існував. Чи без Нього ти б існував? І потім — з чого ти живеш? Хліб, що ти їси, вино, що ти п'єш. Цей хліб і вино — хто їх тобі дає?
— Я це купую.
— Ти це купуєш. Але хто чинить, що пшениця і виноградники проростають? Господь Бог. Якщо Бог нашле посуху і град, нічого не проросте, все загине, і ти терпітимеш голод!
Говорячи, хлопець подавав ознаки знервованості.
— Але яка муха тебе вкусила?
— Це не муха, тату, це блоха, — поклавши руку в свій жилет, після хвилини схвильованих пошуків хлопець виймає малу блоху. — Це ніц. Подивися тільки, тату, — ти її бачиш? Добре. Мені залишається зробити лише один незначний рух, і вона знищена. Ось так Бог нас тримає у своїй руці. Коли прийде наша година, ми можемо опиратися чи кричати, але все-таки нам треба померти. Що це доводить? Те, що Бог є нашим батьком, бо наше життя і смерть залежать від Нього. Ти мені кажеш: "Мусиш мене слухати, я є твоїм батьком. Бог також є твоїм батьком — чому ти Його не слухаєш?"
— Так... Забирайся геть! Я не приймаю від тебе уроків!
Хлопець пішов. Батько залишився. Сердитий на себе самого, робітник перебіг цілий будинок, гримаючи дверима. "Але собака, він має рацію, цей пацан!" Наостанку вбіг до кухні. Його дружина була тут. Вона колисала їхню останню дитину. Ця сімейна картина його трохи заспокоїла. "Знаєш, треба мені приготувати мій гарний костюм на неділю". Вона, вагаючись, перепитує: "Ти підеш до церкви?" — "Так, і ти так само. Треба порядку в суспільстві. Якщо ми вимагаємо, аби наші діти нас слухали, то справедливість вимагає, щоб ми самі слухалися Божих законів. В суботу висповідаємося, а в неділю запричащаємося Тіла Господнього".
І він це виконав і його жінка також, разом з їхнім "піратом", що став "пілотом"...
