STATUS QUAETSIONIS
ВИХВАЛЯННЯ СУЧАСНОГО СВІТУ І КУЛЬТУ ЛЮДИНИ
2. РОЛЬ ЦЕРКВИ У СУЧАСНОМУ СВІТІ*
І. Церква і сучасний світ
Яким же, на думку сучасних модерністів, є завдання Церкви на сьогодні? — Привести світ і людський рід "до їхньої гідності". Фундаментальне питання, яке мусять поставити собі на самому початку християни з огляду на те, що "Ісус Христос так всебічно зробив їх вразливими на справу людини", звучить — як стверджує Іван Павло II — так: "Чи той прогрес, автором і творцем якого є людина, робить людське життя на землі під усіма оглядами більш людським, більш гідним людини! (...) Чи людина в контексті цього прогресу стає кращою, духовно зрілішою, свідомішою гідності своєї людяності, відповідальнішою, відкритішою для інших, зокрема для потребуючих, для слабших, більш готовою виявляти і нести всім допомогу ?"
Чому все ж Церква повинна займатися всіма цими проблемами? Папа відповідає: по-перше, тому, що "розвиток і прогрес" є предметом розважань "мільярдів людей, які живуть у сучасному світі". По-друге, тому, що людська природа особливо потребує "турботи людини про людину, про саму її людяність, про майбутнє людини на цій землі". По-третє, нарешті для того, що це є суттєвим елементом місії Церкви: "Церква, оживлена есхатологічною вірою, вважає разом з тим цю турботу про людину, про її людяність, про майбутнє людей на цій землі, а отже про напрям усього розвитку і прогресу — за суттєвий елемент свого післанництва, нерозривно з ним пов'язаний. Початок цієї турботи Церва знаходить у самому Ісусі Христі—як про це свідчить Євангеліє — у Ньому Вона також прагне її розвивати, відчитуючи ситуацію людини в сучасному світі за найважливішими знаками нашого часу ".
Згідно з цим аналізом, Ісус Христос, а за Ним і Церква, особливо турбується про людство, його майбутнє, а також про напрям розвитку і прогресу. Якою ж є справжня місія Церкви, "як про це свідчить Євангеліє?" У Євангеліях Ісус Христос спрямовує усю "людську особу" своїх Апостолів до Царства Божого, яке не є від світу цього, до надприродності, до вічного життя. Він залишає турботу про дочасне (тимчасове) добро людини людям малої віри і поганам (див. Мт.6, 25-34; Лк. 12,22-31). Церква, Наречена Ісуса Христа, постійно не зводить зору зі свого Господа, з тугою очікуючи приходу свого Нареченого. Мета Церкви, яку заснував Ісус Христос, є чисто релігійною: освячення і вічне спасіння душ. Завданням Церкви не є осягнення цілей політичних, економічних, суспільних чи чисто культурних. Такі цілі не виступають також і в Євангеліях. Есхатологічною вірою Церкви ніколи не була турбота "про майбутнє людей на цій землі", а радше очікування на повторний прихід нашого Господа для Остаточного Суду наприкінці історії. Навіть від часу Вознесіння погляд Церкви невпинно спрямований на Ісуса Христа, на речі горішні (Кол. 3,1). Ця фундаментальна надприродна орієнтація є важливим елементом християнського життя. У численних притчах Господь наш Ісус Христос виразно наголошував на необхідності очікування Його приходу, який настане в час, коли ми найменше сподіваємося. Це запобігання про спасіння наших душ є центром турботи Серця нашого Господа про людину. Аналізуючи контраст між традиційною, есхатологічною вірою Церкви і новим післясоборовим поглядом, який проявляється у зверненні в бік світу душпастирської конституції Gaudiumetspes, ми відкриваємо для себе величезну зміну значення змісту євангельськогопередання. Есхатологію Нового Завіту перетворено в чисто дочасну надію на прихід кращих часів. Енцикліка Redemptorhominisрозміщується тут у перспективі "нового Адвенту Церкви і людського роду ".
II. Церква і новий, людський світовий порядок
Згідно з конституцією Gaudiumetspes(91) Собор "має на меті допомогти всім людям нашого часу незалежно від того, чи вони вірять у Бога, чи лише невиразно його визнають, аби вони, повніше осягаючи своє покликання, краще пристосували світ до високої гідності людини, прагнули до вселюдського і глибшого братерства". Разом з іншими християнами "стараймося по-братерськи співпрацювати у служінні людській родині", а з атеїстами і зі всіма людьми "на підставі спільного людського і Божого покликання ми можемо і повинні без ґвалту, без підступу, у справжньому мирі співпрацювати над розбудовою світу " (пункт 92). Церква, таким чином, є гарантією нового, людського світового порядку і єдності всіх людей, як навчає конституція Lumengentium(1,1): "Церква є у Христі мовби таїнством, тобто знаком і знаряддям внутрішнього поєднання з Богом і єдності усього людського роду". В такий спосіб місією Церкви стає "передання" усьому людському родові його прихованої, "онтологічної" єдності у Христі. Тут запроваджується новий критерій інтерпретації світу: "Усвідомлення загальнолюдського батьківства Бога, братерства всіх людей у Христі, "синів у Синові", усвідомлення присутності і живлющого діяння Святого Духа дає нашому поглядові на світ мовби новий критерій його пояснення ". Пояснення цього нового критерію знаходимо в розділі 16 енцикліки Redemptorhominis: "Тут ідеться не про що інше, як власне про те, що вже знайшло своє вираження у першому зверненні Творця до людини, коли Він віддавав їй землю, аби вона її собі підпорядкувала. Той первісний заклик був підтверджений у Тайні Відкуплення через Господа Христа, чому дає пояснення II Ватиканський Собор, присвячуючи особливо чудові розділи свого Магістеріуму царственності людини, тобто її покликанню до участі в царській місії (In munere regain самого Христа (Lumen gentium). Важливий сенс цієї "царственості", цього "панування" людини у видимому світі, який дав їй Сам Творець, полягає у першенстві етики перед технікою, полягає у приматі особи щодо речі, полягає у першенстві духа перед матерією". У подальшій частині розділу Папа викладає свою перспективу "нового людського роду", яка полягає у глобальній реорганізації усіх людських структур згідно з критерієм гідності людської особи. Основоположними засадами тут є: солідарність, економічний прогрес, "спланований і реалізований у перспективі загального і солідарного розвитку окремих людей і народів", поглиблення почуття моральної відповідальності, до якої зобов'язана людина. На перший погляд ці засади нагадують збір розрізнених ізольованих тверджень. Завдяки ближчому аналізові можна в них зауважити велику візію (бачення) нового, гуманного світового порядку, сконцентрованого на кожній людині, запроектованого згідно з засадами першенства етики перед технікою, примату особи щодо речі, трансценденції духа над матерією. Провідною засадою цього нового світового порядку є права людини: "Добро людини (...) повинно бути важливим критерієм всіх програм, систем чи устроїв. (...) Церква завжди вчила обов'язку діяти для спільного добра, саме через це Вона старалася виховувати добрих громадян у кожній державі. Церква також навчала, що головним обов'язком влади є турбота про загальне добро суспільства; звідси походять її основні повноваження. Але саме в ім'я цих засад об'єктивного етичного порядку повноваження влади не можна розуміти інакше, як лише на основі поваги об'єктивних і непорушних прав людини. (...) Так, скажімо, засада прав людини сягає глибоко у сферу по-різному розумілої соціальної справедливості і стає основним її мірилом і показником у житті політичних організмів. Серед цих прав називаємо — і слушно — право на свободу релігії поруч із правом свободи сумління. II Ватиканський Собор визнав за особливо необхідне у зв'язку з цим опрацювання обширної декларації (Dignitatishumanae) на цю тему " (Redemptor hominis, 17).
Вищенаведені цитати яскраво доводять, що між усіма нововведеннями II Ватиканського Собору існує внутрішній зв'язок і логічна залежність. Це нове послання, нова візія Церкви, ширша, ніж євангельський погляд. Вона веде Церкву і людство в бік тих ідеалів, які були так висловлені в 1898 році: "Церква буде свідком трансформації, завдяки якій Вона перебуватиме в гармонії з новим станом свідомості і сучасними цивілізаціями. То буде освячення Нового Суспільного Ладу й урочисте хрещення нової цивілізації". Це слова Пола Рока, теософа і вільного каменяра.
III. Церква і Об'єднані Нації. Вплив масонства.
Папа шукає співробітників для реалізації своїх нових візій Церкви і знаходить потужного союзника в Організації Об'єднаних Націй, яка вже заклала наріжний камінь під мир і новий світовий порядок завдяки своїй Декларації Прав Людини. В енцикліці Redemptorhominis (17) читаємо: "У всякому разі важко тут не згадати з визнанням і глибокою надією на майбутнє про чудове зусилля, пов'язане з покликанням до життя Організації Об'єднаних Націй — про зусилля, спрямоване до того, аби окреслити і усталити об'єктивні і непорушні права людини, взаємно зобов'язуючись суворо їх дотримуватися. Це зобов'язання було прийняте і ратифіковане майже всіма сучасними державами, а це має бути гарантією, що права людини стануть повсюдно на світі основним принципом праці для добра людини". Вже конституція Gaudiumetspes(пункт 83 - 90) чітко висловила прагнення постання з-поміж існуючих міжнародних організацій (а, отже, передусім Організації Об'єднаних Націй) компетентної міжнародної влади: "Отже, річчю міжнародної спільноти є так покерувати цим розвитком і так його підтримувати, аби засоби, призначувані на дані цілі, використовувалися якнайефективніше і в межах розумного. До цієї ж спільноти належить (...) координування по всьому світі економічних систем таким чином, аби вони функціонували згідно з нормами справедливості".
Висвітлення масонської генези Організації Об'єднаних Націй і її прибудов (ЮНЕСКО) не є метою цього дослідження. Варто в цьому місці лишень пригадати, що Декларація Прав Людини ООН є по суті тим самим, що й Декларація Прав Людини, проголошена в 1789 р. підчас французької революції, виключно справа вільних каменярів, урочисто засуджена всіма Папами від Климента XII до Пія XII.
Важливо собі усвідомити, що цілі нової теології співпадають з найглибшими прагненнями вільного каменярства і Нью Ейдж. У Католицькій Енциклопедії (1913) читаємо: "Кінцевою метою масонства є повалення усіх духовних і політичних "тираній", а також класових привілеїв так, аби встановити загальну соціальну республіку з панівною засадою по можливості якнайбільшої особистої свободи та з соціальною і економічною рівністю". Аліса Бейлі, засновниця "Правди Люцифера", 1919 р. написала, що появиться "Всезагальна Церква, остаточну форму якої побачимо під кінець нинішнього століття, але яка збереже свій зовнішній вигляд з метою придбання численних людських ресурсів, звиклих до церковних звичаїв (...). Між: Всезагальною Церквою і святою Ложею всіх справжніх масонів та найвужчими колами езотеричних товариств не буде протиріч". В такий спосіб "справа Об'єднаних Націй дозріє, а Нова Церква Божа, складена з усіх релігій і духовних груп, покладе край великій єресі розколу". Відомий кабаліст Еліфас Леві, автор книжки під назвою "Догмат і Ритуал Високої Магії", написав: "Настане день, коли зазвучить остання анатема Всезагальної Церкви: хай буде прокляте прокляття, хай анатема буде на анатему, а всі людські істоти хай будуть благословенні! Тоді не побачимо вже людства по одному боці, а Церкви по другому боці. Адже Церква обіймає людство, і хто б не був з людського роду, не буде вже поза Церквою ".
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 4 (27), 2006
