Мученицька смерть Архідиякона Стефана*
Ще одна важлива застанова над проповіддю архідиякона Стефана на тому суді. Фарисеї і книжки були прив'язані до виконання зовнішніх церемоній і обрядів, до найменшої точності. Це добре, коли людина виконує кожну доручену їй справу точно і сумлінно, але в справі віри замало тільки поверховості, зовнішності, тут має відіграти чи не найважливішу роль серце і душа кожного чоловіка. Тому Христос закликав своїх послідовників, щоб вони стояли вище: "Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне" (Мт. 5, 20).
Може закрастися до нас думка, що Христос суперечить цій науці і тому законові, який дав Господь Бог Мойсееві. Але це не так. Христос підкреслює важність закону який був даний Мойсееві, каже, що його треба дотримуватися: "Тоді Ісус промовив до народу і своїх учнів: "На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять" (Мт. 23, 1-3). Отже, фарисеї і книжники проповідують науку, яку передали їм їхні батьки; сама наука є справедливою і доброю, але вчинки і дії вчителів закону - негативні. Тому Христос дає таке порівняння: "Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисти. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня" (Мт. 23, 27-28). Христос говорить: щоб виконати закон, потрібні не тільки зовнішність, а також чисте серце і душа людини. Про це й буде говорити в своїй проповіді перед синедріоном мученик Стефан.
Також слід бути дуже обережними і завжди враховувати не окремі фрази чи вислови зі Святого Письма, як це часто то роблять різного роду сектанти, а брати текст у цілості. Сам Христос нас застерігає від таких помилкових міркувань: "Не думайте, що Я прийшов усунути закон чи пророків: Я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться. Хто, отже порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві" (Мт. 5, 17-19).
Архідиякон Стефан вказує на духовний елемент богослужіння, який з часом затерся в пам'яті народу. Ізраїльтяни були серцем і душею прив'язані до єрусалимського храму, це була їхня твердиня, основа духовного життя народу. Цей період вже вичерпаний, закінчився, так стверджує Христос-Спаситель: "Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, - але ви не бажали! Ось дім ваш лишиться вам порожній. Кажу бо вам: Ви не побачите мене віднині, доки не скажете: Бла-гословен той, хто йде в ім'я Господнє!" ( Мт. 23, 37-39). Христос покидає єрусалимську святиню. Свою першу Євхаристію, Святу Літургію відправить у горниці, світлиці. Божа присутність і Його благословення від часу, коли Христос залишив єрусалимський храм, вже не є обмежені географічними межами Святої Землі - Палестини, а сходять там, де є серце, вірне Господові: "... Соломон збудував Йому (Богові) дім. Та не в рукотворних проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо - престол Мій, земля ж - підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все?" (Ді. 7, 47-50).
Мученик Стефан у своїй проповіді ніби підводить підсумки. У Христі - завершення Мойсеевої віри і законодавства. Ісус є правдивий очікуваний Месія. В Ньому здійснилися основні старозавітні символи - праобрази, здійснилися пророцтва про Месію, і новозавітну жертву, про яку говорив пророк Малахія: "Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике Моє ім'я, і на кожнім місці Моєму імені приноситься кадило й чиста жертва; бо Моє ім'я між народами велике, -говорить Господь сил" (Мал. 1, 11).
Святий Стефан на прикладах Старого Завіту доводив тим, які його звинувачували, свою правоту, а тепер міняє тон у своїй проповіді і звинувачує тих, які судять його. Від свого захисту Він переходить до обвинувачення членів синедріону: "Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його" (Ді. 7, 51-53).
Почувши такі серйозні звинувачення на свою адресу, від гніву і злості вони скреготали зубами. Стефан же, "...повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: "Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді. 7, 55-56). Ці слова архідиякона довели їх до такої злості, що вони вже не могли більше слухати правди, закричали сильним голосом і, затуливши свої вуха, кинулися на нього, мов на найбільшого злочинця, і вивели його за місто, щоб укаменувати.
Яким правом став засуджений на смерть архідиякон Стефан? В тому часі Понтій Пилат був відкликаний зі свого становища, а новий префект ще не прибув до Єрусалима. І тому для євреїв це був вдалий момент, щоб синедріон виніс вирок Стефанові не тільки на ув'язнення, а також і на смерть.
Чоловіки того часу носили довгий одяг. Щоб цей одяг не заважав при виконанні вироку, його зняли і поклали у стіп Савла. Першими мали кидати каміння в засудженого свідки, які звинувачували його у злочині, а опісля приєднувалися інші люди. Чому Савло не кидав каміння на архідиякона Стефана? Чоловік, який не мав ще 30 років, не міг виконувати вироку.
Стікаючи кров'ю, архідиякон Стефан возніс до Господа подвійну молитву - за себе і за тих, які його каменують. В такий спосіб Він наслідував розіп'ятого нашого Спасителя Ісуса Христа: "Господи Ісусе, прийми дух мій!" А впавши на коліна, закликав сильним голосом: "Господи, не постав їм цього за гріх!" І промовивши це, смертю заснув" (Ді. 7,59-60).
Переслідування Церкви Христової
Після смерті Стефана ровесники Савла з молодіжної спільноти, а також члени синедріону і фанатично налаштовані ізраїльтяни скаженіли декілька тижнів, вважаючи мученицьку смерть архідиякона своєю великою перемогою, яка покладе край проповіді Євангелія. Цього ж самого дня юдеї замучили другого диякона Никанора.
Після мученицької смерті архідиякона Стефана і диякона Никанора почалося велике переслідування Церкви Христової, що в Єрусалимі. В'язниці були переповнені християнами: "ревні юдеї" провадили чистку в Єрусалимі і околицях. Багато послідовників Христа Спасителя покидали Єрусалим і втікали до Самарії, єгипетської Олександрії, до Сирії і Дамаска: "Всі, крім Апостолів, розсипались по селах Юдеї та Самарії. Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому" (Ді. 8, 1-2).
Апостоли тимчасово залишилися в Єрусалимі, вони були занадто популярні і відомі серед мешканців міста, а також сильні духом, тому влада вирішила на деякий час "толерувати" їх. Апостоли були дуже прив'язані серцем і душею до Єрусалима. Це місто пригадувало їм про події, пов'язані з життям і діяльністю їхнього учителя Ісуса Христа. Горниця, в якій Христос відправив першу Службу Божу, де вони часто збиралися на спільні богослужіння і молитви, Оливний город - агонія смерті Божого Сина. Ця пам'ять для них була дуже дорога і близька. Проте вони знали, що мають виконати наказ свого Месії: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я, Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт 28, 19-20). Єрусалим для Апостолів був немовби колискою, де вони народилися духовно, зростали і міцніли в ласці Божій. Треба було ще добре загартуватися і укріпитися, утвердити і зміцнити у вірі Єрусалимську християнську спільноту, щоб розсіятися по світі і голосити Євангеліє.
Розсіяні по різних околицях, містах і селах учні Христові втікали від гонінь не тільки, щоб зберегти своє земне життя, а також, щоб іншим розказати про нашого Спасителя Ісуса Христа, довести до їхнього відома науку про Царство Боже, про неоціненний скарб, який посідає кожна людина, - безсмертну душу: "Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?" (Мр. 8, 35-37). Чим більшими були гоніння християн в Єрусалимі і околицях, тим більшими були плоди на ниві Господній. Тут сповнюються пророчі слова: "Кров мучеників -насіння християн".
Правдоподібно, що диякон Пилип, маючи дім і родину в Кесарії, повертався додому, але дорогою зупинився в Самарії і тут проповідував слово Боже. Господь Бог благословив проповідь диякона Пилипа і засвідчив різними чудами: "... бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. Радість же була велика в тім місті" (Ді. 8, 7-8). Проповідь слова Божого Пилипом у Самарії давала гарні плоди, багато людей приймали науку диякона глибоко до свого серця і стали християнами: "Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, Апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім'я Господа Ісуса. Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа" (Ді. 8, 14-17).
Самаряни були першим народом, який увірував і прийняв Христову науку без посередництва юдеїв, через проповідь диякона Пилипа, який був греком. Боже Провидіння провадить Пилипа на південь, щоб він проповідував Євангелію Христову скарбникові цариці Ефіопії Індіху, який прийняв хрещення. Після повернення на батьківщину він почав проповідувати Євангеліє своїй цариці, яка прийняла віру Христову, а також багато людей навернув на дорогу правди. Індіх був першим, хто приніс добру новину до Африки, і там почала ширитися благовість про Бога-чоловіка, Ісуса з Назарета. Ці перші пагінчики віри Христової, зрошені кров'ю перших християн, проростають серед поганських народів.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див.: № 4 (39), 2008
