Роздуми ревнительки Апостольства молитви
Господь Бог сотворив Всесвіт і все в ньому з точністю до міліметра, до міліграма. Але найбільшим, найдосконалішим витвором Божим була людина з її безсмертною душею. Бог прив'язався до Свого творіння безмежною Божою любов'ю, яка сильніша за смерть. І поставив Господь перед людиною одне-єдине, але дуже вагоме завдання: "Спаси свою душу!" і дав їй всі середники, щоб вона осягнула Небо.
Першим таким середником є Свята Божественна Літургія. Отець Небесний віддає нам Свого Єдинородного Сина - весь безмежний скарб Неба в одному дарі. Тим даром є Служба Божа -найбільша, найсвятіша і неоціненна жертва у світі, в якій Ісус Христос, друга Особа Божа, жертвує Себе в безкровний спосіб Отцю Небесному як прощення і переблагання за гріхи людства. Завдяки Святим Літургіям, що повсякчас щоденно відправляються по цілому світі, наша планета Земля крутиться, обертаючись навколо своєї осі. Тому кожен християнин має обов'язок "у неділю і свята побожно Службу Божу вислухати".
"Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" (Мт 5, 48).
"Бо де твій скарб, там буде твоє серце" (Мт. 6,21).
"Воля Божа: святість ваша" (1 Сол. 4, 3).
Отже, Бог наш, Творець і Батько наш, вимагає від нас, від кожної людини, праці над собою.
Практикуючий християнин - той, який бере активну участь у Святій Літургії не тільки в неділю і свята, а щодня. Його серце і душа є чисті і відкриті, готові, щоб приймати Найсвятіше Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Йдучи на Службу Божу він повинен мати намір - за кого чи за що буде
жертвувати Святе Причастіє: за прощення своїх гріхів, за хворих, за вирішення якихось пекучих проблем (духовних, громадських, національних, суспільних чи особистих), за душі, терплячі в чистилищі. Той, хто причащається, перемінюється в Того, Кого приймає, бо єднається Небо - Бог із землею - людиною, а в результаті людська душа отримує часточку Неба. Тіло людини робиться легким, а душа злітає, її буквально "розпирає" від багатства, з яким вона хоче поділитися зі всіма, а тим багатством є Ісус Христос. Потрібно жертвувати себе через Непорочне Серце Пречистої Діви Марії - така жертва є дуже мила Богові. Правдивий християнин тоді, коли він живе один перед Богом, а не перед людьми. Він все життя бореться сам із собою, зі своїм "я", переживаючи злети і падіння. Але дорога до святості не є ані легкою, ані скорою -вона вимагає багато праці над собою, а ще більше Божої ласки. Тому насамперед мусимо просити о ласку витривалості, старатися частіше усамітнюватися, більше мовчати, аби Бог дав нам сили зберегти духовне життя, бо в гаморі і метушні воно втрачається; жити з Богом і для Бога, часто приступати до Святого Причастія. Святий Ігнатій-Богоносець каже: "Це Христове Тіло - Божий дар на лік, на безсмертність".
Літеплий християнин -той, що ходить до церкви за звичкою, аби продемонструвати людям, знайомим, сусідам (а нерідко й самому собі) свою нібито "побожність". Він може прийти, скажімо, на половину Служби Божої і стати десь під парканом у позі спостерігача. При цьому такий "вірний" здатен щиро вважати, що "побожно" вислухав Святу Літургію і що Господь Бог негайно має задовольнити його потреби. А не отримавши бажаного результату, починає нарікати: що мені, мовляв, дає та Служба Божа; Бог несправедливий до мене, адже я так міцно підпирав церковний паркан, щоб не впав... Такий християнин скоро знеохочується, розчаровується і опускає руки. Чому? Бо він дивився, але не бачив, слухав, але не чув. Він не стукав, і йому не відчинили, він не просив, і йому не дали. Отже, на Службі Божій він був "запорожцем" (стояв за порогом спасительки-Церкви, за порогом ласки Божої, за порогом голосу найбільшої в світі Жертви, навіть за порогом власної душі, не пускаючи в неї найвищу святість...). Бідні, бідні ми люди, якщо не усвідомлюємо навіть своїх найнагальніших, насущних потреб, не знаємо, чого маємо жадати від Бога для себе!
Другим середником, який Бог дав людині для її спасіння, є молитва.
Не так важливо, що ми зробили в цьому житті, важливішим є те, чого ми ще не зробили. Якщо нам важко, не опускаймо рук, прибігаймо до найсильнішої зброї - молитви. І пам'ятаймо, що немає безвихідних ситуацій, шукаймо вихід, і він завжди знайдеться. Бог не прийде до нас, щоб помістити на Небо, це ми повинні робити зусилля, щоб піднестися до Господа Бога. Щоб осягнути Небо, потрібно бути витривалим і постійним у молитві, наполегливим і невтомним у формуванні свого духовного життя. Адже через наші молитви і молитви інших, які линуть по всій земній кулі, утворюється молитовна сітка над пекельною прірвою, щоб жодна душа туди не потрапила. Найбільшим ворогом молитовної сітки є диявол, і він у різний спосіб (через оглядання телесеріалів, комп'ютер, байдужість...) буде красти в нас час, який ми маємо присвятити на молитву. Таким чином внаслідок наших опущених молитов у молитовній сітці утворюються дірки, і з нашої вини нещасні душі йдуть до пекла. А що, як наступна дірка буде нашою? ..
Тож з яким страхом і трепетом ми повинні благати Того, Який не любить гордості і лінивства!
Кожен з нас має обов'язок молитися не лише за себе і свої потреби, але й за тих, які не мають уявлення, що ми є на білому світі, адже ми знаємо, що вони потребують нашої молитовної підтримки. Час, дарований нам на випрошення Божих ласк, не зможемо наздогнати, якщо ми його упустимо, бо час не стоїть на місці - він пішов у вічність. Неустанною молитвою поборюймо підступи диявола, стримуймо язик від пустослів'я; черево від обжирства; не будьмо зухвалими; маймо себе за ніщо; заховуймо в собі любов до ближніх і ворогів; долаймо похоті тіла усильною працею.
Надолужуймо нашими добрими ділами, які виходять із нашої доброї волі, бо безділля є безвільним. Щоб нам, грішним, стати святими, необхідно сили, яка б діяла з глибини душі і серця, а тією силою є Ісус Христос. Зростаймо і багатіймо в Бога, шукаймо скарб на небесіні. Святий Теодозій Печерський нас закликає: "Шукаймо Бога плачем і слезами, постом і адоруванням, покорою і послухом - щоб знайти Боже Милосердя".
