Навернення Савла*
Коли ми поглянемо на історію Христової Церкви впродовж дві тисячі років її заснування, ми побачимо надзвичайну дію благодаті Божої. То що людський розум не в силі розгадати, вирахувати, передбачити, до кінця дослідити, там залишає глибокі сліди в людському серці і душі благодать Божа. Коли ми глянемо на життєвий шлях Апостола народів Святого Павла, він засвідчує ту ласку Божу, і в своїх посланнях звертає не нею велику увагу: “Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бо ж я працював більше за всіх них, та не я, але благодать Божа, що зі мною. Чи то я, отже, чи то вони, – так ми проповідуємо, і так ви увірували”. Всі свої послання Святий Апостол Павло закінчує словами приблизно такого змісту де акцентує і підкреслює важливість благодаті Божої в духовному житті християн: “А втім, брати, радійте, прагніть до досконалості, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любові та миру буде з вами. Вітайте один одного святим поцілунком. Всі святі вас вітають. Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа з усіма вами!” (2 Кр. 13, 11-13). То що будемо описувати в цьому розділі є чудом особливої Божої благодаті.
Як поводився Савло після мученицької Смерті Архідиякона Стефана? На це знаходимо відповідь у Слові Божому: “Савло погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, крім Апостолів, розсипались по селах Юдеї та Самарії. Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому. Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язниці” (Ді. 8, 1-3). Молодий юнак не міг зупинитися на досягнутому. Замало йому було смерті Архідиякона Святого Стефана, тисячі не винних жертв в Єрусалимі і околицях. Особистий ентузіазм, відданість фарисейському вченню, енергійність і самопосвята Савла впала в очі духовних провідників ізраїльського народу.
Новий первосвященик Йонатан, який посів місце Каяфи, останнього Рим зняв, написав окремий лист до керівників синагог, щоб вони провадили боротьбу проти небезпечної секти якої засновником був Ісус з Назарета. Синедріон Єрусалимський вважав усіх ізраїльтян у всіх країнах світу під своєю владою суду в справах віри. Тому Савло маючи лист від первосвященика, міг приводити християн з діаспори до Єрусалиму і передавати їх суду Синедріону як богохульників і віровідступників.
В супроводі людей який отримав Савло від первосвященика від покидає Єрусалим, і відправляється в далеку дорогу натхнений своєю місією як захисника і слуги Закону Божого. Його серцем керує “праведний гнів”, зберегти духовну єдність в ізраїльському народі, а також різними способами навернути заблуканих своїх земляків які попали під вплив християн, на дорогу істини, вживати всіх засобів до навернення навіть і меча.
Де має їхати Савло? До славного міста Дамаску. Дамаск (місто клопотів, діяльності) столиця древньої Сирії, впродовж трьох століть резиденція сирійських царів і одно з найстаріших міст, яке існує по сьогоднішній день. Чудовий природній світ дав славу Дамаску як у древніх так і в теперішніх його мешканці Сходу вважали одним із “райських кутків” земної кулі. Дамаск заснував Узом, син Арама, внук Сима. Першу згадка про Дамаск знаходимо на сторінках Старого Завіту. Коли Лота взяли в полон поганські царі, тоді Аврам поспішив з своїми озброєними слугами, щоб визволити свого братанича: “Вночі він із слугами, окремими загонами, вдарив на них, розбив їх і гнався за ними аж до Хови, що на північ від Дамаску” (Бут. 14, 15). В Дамаску народився Елієзер, керуючий домом Аврама. Також читаємо в житті царя Давида коли він провадив війни з сусідніми народами при Дамаску Давид побив 22 000 сирійців, які прийшли на допомогу Гададезерові, цареві Цови.
До Дамаску Савло їде з особливою місією і завданням. Савло поринув в роздуми. Як і що він має говорити перед провідниками ізраїльської діаспори, як має переконувати тих які дали звести себе науці Ісуса з Назарета, шукає слів, доказів з Закону Мойсея його розум перейнятий виключно подіями які мають відбуватися в Дамаску. Як правильно поводити себе із старійшинами все таки він молода людина, як переконати їх о важливість цієї справу яку вони провадять. Його серце перейняте лише духовними справами, він немає жодних вагань і сумніві свято переконаний, що іде правдивою дорогою в своєму житті, яка є приємна Господу Богу.
Пройшли більше як тиждень часу. Дорога була важка і виснажлива. Залишилося дуже мало. Їхні очі побачили зеленіючий оаз; виноградники, оливки, фігові, абрикосові дерева зливалися в одне велике зелене озеро. Картина яку вони побачили перед собою кликала їх не зупинятися на обідній відпочинок, як вони робили до цього, а прямувати далі. Небо було безхмарним, чистим сонце розливало своє проміння на усі сторони. Савло фізично чудово себе почуває, він не був на грані нервового стресу, він не страждав на епілепсій припадки, повноцінний, здоровий, енергійний молодий чоловік.
І раптом… спекотна полуднева тиша ніби розколюється. Незрозумілий звук, спалах світла на мить затьмарює сонце… Савло і всі ті які разом ішли з ним впали на землю…
Савло почув лагідний, спокійний, благаючий голос в арамейській мові:
“Савле, Савле! Чого Мене переслідуєш?” Савло настільки не був готовий до цієї появи, що запитав: “Хто ти, Господи?” А той: “Я – Ісус, що його ти переслідуєш” (Ді. 9, 4-5).
Коли люди які їхали з Савлом опритомніли прийшли тями, не могли повірити своїм очам. Їх провідник нерухомо лежить серед дороги. Всіх присутніх перейняв страх може покалічився, зламав руку чи ногу, чому не встає? Вони кидаються до нього, щоб пересвідчитися чи він живий. Так живий, але його дії їм видаються досить дивними і незрозумілими. Він вводить довкола руками якби стратив зір… Так він дійсно осліп. Не так вони мріяли ввійти до Дамаску. Всі їхні плани зруйновані. Підводять Савла і як немічну сліпу людину проводять до Дамаску.
Що насправді відбулося? Савла осліпило тільки світло з небес, чи щось більше? Дослідники життя Святого Апостола Павла, вказують, що Савло не тільки був осліплений світлом з неба, не тільки почув голос, а також побачив небесний лик самого Спасителя Ісуса Христа. Про це свідчить сам Апостол Павло: “Хіба я не вільний? Хіба я не Апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі?” (1Кр. 9, 1) В іншому місці читаємо наступне свідчення: “Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля ж з’явився Він більш як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. Опісля з’явився Якову, згодом усім Апостолам. А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені; бо я найменший з Апостолів, я недостойний зватись Апостолом, бо гонив Церкву Божу” (1Кр. 15, 3-9).
* Продовження. Початок див.: №4 (39), 2008
