(28 серпня)
З Апостольської Конституції
Munificentissimus Deus
Усі ці доводи і розважання Святих Отців і теологів базуються на Святому Письмі – як на остаточному аргументі. Воно ставить перед нашими очима святу Матір Божу: такою, що найтісніше з’єднана з Божим своїм Сином і такою, що розділяє з ним спільну долю. Через те видається майже неможливим, щоб та, яка зачала Христа, народила, годувала своїм молоком, тримала на руках і тулила до своїх грудей, мала після свого земного життя, хоч не душею, але тілом від нього відділена. Оскільки нашим Спасителем є Син Марії, то само собою зрозуміло, що Він, як найдосконаліший виконавець права, крім Вічного Отця, не міг не вшанувати також Своєї дорогої Матері.
Адже якщо Він міг Її обдарувати такою великою честю, щоб зберегти Її непідвладною зіпсуттю у гробі, то слід вірити, то так Він насправді і зробив. Передусім потрібно пам’ятати, що від 11 століття Святі Отці представляли Діву Марію як нову Еву, піддану звичайно новому Адамові, злучену з ним у боротьбі з пекельним ворогом, у боротьбі, яка була заповідана в протоєвангелії і мала привести до найповнішої перемоги над гріхом і смертю – що завжди поєднане в посланнях Апостола Народів (Рм. 5 і 6; 1Кор. 15, 21 – 26, 54 - 57). Тому таке славне Воскресіння Христа є важливою частиною, а також остаточним трофеєм цієї перемоги. Так було потрібно, щоб спільна битва Пресвятої Діви і Її Сина завершилася “прославлянням” дівочого тіла. Тому так висловлюється цей же Апостол: “І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: “Смерть поглинута перемогою” (1Кор. 15, 54).
Тому Всехвальна Мати Бога, у таємничий спосіб з’єднана з Ісусом Христом “в одному декреті” призначення, непорочна у своєму зачатті, ненарушено дівича у Божественному материнстві, великодушна товаришка Божого Спасителя, який отримав цілковиту перемогу над гріхом і його наслідками, осягнула врешті мовби найвищу корону своїх привілеїв, будучи увільненою від зіпсуття у гробі, щоб на зразок Сина після перемоги над смертю з душею і тілом бути піднесеною до найвищої слави неба і там сяяти як Цариця по правиці цього ж Сина, безсмертного Царя віків (1 Тим. 1, 17).
Уся Церква, в якій живе Дух правди, що непомильно керує Нею, щоб Вона осягнула пізнання об’явлених правд, багато разів упродовж віків виявляла свою віру: єпископи всього світу майже одностайно просять, щоб була визначена як догмат віри правда про взяття до неба Пресвятої Діви Марії разом з тілом. Адже ця правда спирається на Святе Письмо, вона глибоко вкорінена у серцях вірних, апробована в церковному культі від найдавніших часів, вона цілком узгоджується з іншими об’явленими правдами, а також чудово пояснена і викладена завдяки працям, знанням і мудрості теологів. Вважаємо, що виходячи з цього, настав час, передбачений у планах Божого Провидіння, оголосити цей чудовий привілей Пресвятої Діви Марії…
Тому після численних молитов і взивання світла Духа Правди, на славу Всемогучого Бога, який виявив свою особливу прихильність до Діви Марії, на славу Його Сина, безсмертного Царя віків, переможця гріха і смерті, для збільшення слави Його Преславної Матері та на радість усієї Церкви, авторитетом Господа нашого Ісуса Христа, святих Апостолів Петра і Павла і Нашим визначаємо, проголошуємо і окреслюємо як об’явлений Богом догмат: що Непорочна Мати Божа, Приснодіва Марія, після закінчення земного життя з душею і тілом була взята до небесної слави.
Тому, коли б хтось, борони Боже, відважився це заперечувати або добровільно піддавати сумнівам, то нехай знає, що Ми визначили, що такий відпав від Божої і католицької віри.
