3. Приписані молитви
1) Якщо для отримання відпусту приписана побожна молитва, то зрозуміло, що цю молитву слід відмовити зі щирою увагою, в міру сил віддаляючи від себе всяке розсіяння.
2) Молитви, приписані в наміренні Святішого Отця або в інших наміреннях, зазвичай не є точніше окреслені, тобто не сказано зазвичай, які конкретно молитви слід відмовляти. В такому випадку можна собі вибрати довільні молитви. Якщо ж однак молитви є визначені, то слід відмовити ці, а не інші молитви. Молитов, які є для когось обов’язковими з інших причин, наприклад єрейський Часослов, не досить для отримання відпусту.
3) Приписані молитви слід відмовити усно. Розумова молитва не виключається, вона навіть похвальна, однак самої по собі її не досить, і тому потрібно у кожному випадку додати ще якусь усну молитву.
4) Якщо молитви не визначені, то 5 “Отче наш” і 5 “Богородице Діво” або інші молитви, що так само довго відмовляються, вважаються за достатні для отримання відпусту.
5) Якщо при наданні відпусту не сказано, аби приписані молитви відмовляти в церкві, то їх можна відмовити будь-де. Однак зазвичай молитви у наміренні Святішого Отця пов’язані з відвіданням церкви.
6) Відмовляння молитов, до яких прив’язаний відпуст наклячучи вимагається лише тоді, коли це виразно зазначено при уділенні відпусту. Зазвичай все ж ці молитви необхідно відмовляти, стоячи на колінах.
7) Якщо відмовляємо спільно з іншими або напереміну молитви, які наділені відпустами, наприклад: Вервичка, Ангел Господень, як це переважно є, тоді всі учасники доступають відпустів.
8) Якщо можна того самого дня доступити більше відпустів, прив’язаних до певних молитов, то тоді потрібно стільки разів відправити приписані молитви, скільки разів хочемо доступити відпустів, для яких приписані ці молитви, і так само стільки разів відвідати церкву, якщо відвідання і молитви приписані для отримання відпустів.
9) Намірення, яке кожен Святіший Отець Папа Римський має при визначенні молитов, загально є таке: піднесення Католицької Церкви, розширення віри, викорінення облудних наук і церковних роздорів, навернення грішників, мир і злагода між християнськими провідниками та інші християнські потреби. Проте для отримання відпусту не вимагається, щоб мати на думці всі вищезазначені наміри. Досить думки і постанови, аби відмовити молитви в наміренні Святішого Отця.
10) Що стосується глухонімих, то Конгрегація відпустів декретом від дня 15 березня 1852 року Божого постановила:
а) Якщо для отримання відпусту приписане відвідання церкви поєднане з відмовленням молитов, то для глухонімих досить, якщо вони побожно відвідають церкву і при цьому піднесуть серце до Бога.
б) Якщо приписані спільні прилюдні молитви, досить, якщо вони разом з вірними перебувають на тому самому місці і при цьому внутрішньо моляться.
в) Якщо йдеться про усні молитви, котрі має відмовити кожен за себе, то сповідник може ці молитви замінити на інші вчинки, котрі зовнішньо впадають у вічі.
З огляду однак на те, що тепер освіта глухонімих набагато пішла вперед, а також з огляду, що знайти сповідника часом нелегко, тому Конгрегація відпустів декретом від дня 18 липня 1902 року вирішила, що глухонімі у справі молитов, які мають відмовляти усно кожен за себе (приватно), не потребують завжди звертатися до сповідника, але можуть виконати це за допомогою малювання або через молитву внутрішньо, а також через читання молитви в думках без виголошення. Проте первісний декрет від 15 березня 1852 року залишається далі в силі і не скасовується цим останнім.
4. Час відпусту
Такі приписані побожні вчинки, як: відвідання церкви, молитви, прийняття Святих Тайн слід сповнити упродовж часу, визначеного в декреті, який стосується відпусту. Це стосується передусім ювілейних відпустів, а також таких, які уділяються на довший термін. Щодо інших відпустів, прив’язаних лишень до певного дня чи свята, то прийняття Святих Тайн можна відправити згідно з вищеподаними нормами. Щодо інших вчинків, то їх слід сповнити в певному часі відпусту. Час же відпусту, якщо в декреті немає іншого окреслення, розпочинається природним днем, тобто від півночі до півночі. Часом у декреті відпусту, наділеного на якесь торжество, сказано, що відпуст розпочинається вечірнею того свята, тобто від вечора перед тим святом. Якщо ж цього в додатку не сказано, тоді відпуст, наділений на святковий день, розпочинається від півночі і триває до півночі, в якому часі слід сповнити умови, що вимагаються.
Проте дозвіл на початок відпусту з вечірнею свята не можна ніколи застосовувати до недільних днів, у які наділений якийсь відпуст, хіба саме свято, що наділене відпустом, випаде на неділю або переноситься на неділю.
Час вечірні рахується зазвичай більш-менш від 2 год. після полудня. У разі, якщо відпуст розпочинається вечірнею, то кінець його призначений на час заходу сонця у сам святковий день. Під заходом сонця розуміється час, коли починає смеркатися.
Що ж стосується відвідання церкви, то рішення Конгрегації Св. Офіціуму від 20 січня 1911 року Божого залишається в силі, тобто можна відбути відвідання церкви, починаючи від 12 год. в полудень попереднього дня до 12 год. вночі наступного дня, в якому наділений відпуст, як це було сказано попередньо.
§ 7
Провадження справ, що стосуються відпустів
Святіший Отець усі справи, що стосуються відпустів, полагоджує не сам, але через покликані до того Конгрегації. Так само і відпусти він уділяє через ці Конгрегації. Між ними головне місце займала Конгрегація відпустів аж до Папи Пія Х, котрий Конституцією “Sapienti consilio” від 29 червня 1908 року Божого зліквідував Конгрегацію відпустів, а всі справи, що стосуються відпустів, тобто як ті, що стосуються науки про відпусти, так і ті, що стосуються їх уживання, віддає Конгрегації Св. Офіціуму. Але якщо перед тим, крім Конгрегації відпустів, також інші Конгрегації і Папські Уряди мали певні важелі влади і були чинними при уділюванні відпустів, то від часу цієї Конституції всі права і влада перейшли виключно до Конгрегації Св. Офіціуму, яку очолює сам Папа.
Відтак рішенням Папи Пія Х від 29 вереня 1908 р. Б. всім Римським Конгрегаціям були надані правила і норми для керування своїх урядів, отже і для Конгрегації Св. Офіціуму у справі відпустів.
Згідно з цим рішенням завданням цієї Конгрегації є: розв’язувати всі труднощі і сумніви у справі відпустів, усувати або виправляти всі надуживання; питання, які вимагають судової процедури призначати до відповідних суддів, забороняти друкування брехливих, не автентичних і сумнівних та підозрілих відпустів, розслідувати вже надруковані відпусти, врешті дбати, аби при уділенні відпустів було витримано розумну міру.
Врешті Папа Пій Х Motu proprio від 7 квітня 1910 р. Б. видав постанови, силою яких усі всеможливі відпусти мають бути удостовірені через Конгрегацію Св. Офіціуму, про що докладніше мова буде пізніше ( 11. під 3 і увага 2).
§ 8
Урядові (офіційні) видання відпустів
За старанням Конгрегації відпустів і за дорученням Апостольської Столиці свого часу була видана збірка відпустів італійською мовою під назвою “Raccolta”. Останнє видання походить із 1898 р. Б. В тій збірці містяться лише загальні відпусти, тобто ті, що стосуються загалом всіх вірних. Вона є дуже важливою з огляду на зауваги і пояснення, які є власне вступом до збірки. Ця збірка має своє значення автентичності також після нових розпоряджень щодо Конгрегацій від 1908 р. Б. Як доповнення до цієї збірки, вийшла книжка під назвою “Indulgence concesse a tutti i Fideli dai Sommi Pontefici dall’Аgosto 1898 al Dicembre 1909”. Roma 1910. Ця книжка містить всі загальні відпусти від 1898 до 1910 р. Б. включно. Насправді це приватне видання, але має апробату (схвалення) Конгрегації Св. Офіціуму.
Друге офіційне видання відпустів носить назву “Decreta autentica Sacrae Congregationis Indulgentiis Sacrisque Religquiis praepositae ab anno 1869 ad annum 1882 edita inssu et auctoritate Sanctissimi D. N. Leonis P. P. ХІІІ”. Ratisbonae 1883.
Доповненням цих обох офіційних видань є третє видання як приватна праця: “Rescripta autentica Sacrae Congreationis Indulg….. necnon Summaria indulgentiarum, quae collegit et cum jriginalibus in archivo S. Congreg. Indulg. asservatis contulit losephus Schneider S. J. sacerdos S. Congreg. Indulg. et SS. Reliqu. Consultor. Ratisbonae 1885”.
Той самий автор видав свою книжку німецькою мовою, котра витримала 7 прижиттєвих видань. Після смерті о. Шнайдера його працю продовжував і доповнював о. Франциск Берінгер Т. І. аж до своєї смерті 1909 р. Б. і дочекався 13-го видання 1906 р. Отець Франциск Берінгер працював 25 років у Конгрегації відпустів як консультант цієї Конгрегації і користувався великою повагою. Посмертно вийшла його книжка у 14-му виданні, яку опрацював о. Гільгерс Т. І. 1915 р. у двох об’ємних томах під назвою: “Franz Beringer. Die Ablasse, ihr Wesen und gebrauch. Vierzehnte von hl. Officium gutgeheissene Auflage von Josef Hilgers. S. J. Paderborn 1915. - Druck u. Verlag von Ferdinand Schoningh”.
Це дуже важлива праця. Книга опрацьована визначними авторами, а крім того, має схвалення Св. Офіціуму як найвищої інстанції, призначеної від Апостольської Столиці в усіх справах, що стосуються відпустів. У цій праці подані дуже цінні і оперті на джерела зауваги і пояснення, вона містить всі відпусти як загальні, так і особливі від найдавніших аж до найновіших часів. Ця книжка має бути в бібліотеці кожного душпастиря. З даної праці взяті в скороченому вигляді всі зауваги і пояснення, а також відпусти, що містяться у цій Частині (гл. І і ІІ).
§ 9.
Правила для пояснення уділених відпустів
1) Якщо при уділенні відпусту сказано “іn forma Ecclesiae consueta”, то ці слова не означають нічого іншого, як тільки те, що цей відпуст уділений для тих, що є справді сокрушеного серця і котрі вже доступили прощення своїх гріхів, тобто перебувають у стані освячуючої ласки.
2) Якщо при уділенні повного відпусту говориться, що цей відпуст можна осягнути у Господні празники, то тут слід розуміти головні празники, а саме: Різдво Христове, Обрізання Господнє, Богоявлення, Воскресення, Вознесення і Пресвятої Євхаристії (Божого Тіла). А якщо при уділенні несовершенних відпустів говориться, що їх можна осягнути в інші Господні празники, то тут слід розуміти всі інші менші Господні празники, котрі святкують в усій Церкві.
Якщо при уділенні совершенних відпустів сказано, що їх можна доступити в Богородичні празники, то тут слід розуміти також лише головні празники Пречистої Діви Марії: Непорочне Зачаття, Різдво Пречистої Діви Марії, Благовіщення, Стрітення і Успення. А якщо йдеться про несовершенні відпусти на Богородичні свята, то тут розуміються всі інші менші Богородичні празники, які святкують в усій Церкві.
Якщо врешті відпусти прив’язані до празників Апостолів, то ці відпусти як совершенні, так і несовершенні стосуються лише головних празників Апостолів, а передусім у день 29 червня (12/7) св. Апостолів Петра і Павла. Проте це не стосується менших празників, наприклад Поклоніння веригам св. Петра. Празники євангелістів, якщо вони виразно не зазначені у грамоті уділення відпустів, не зараховуються до Апостольських празників.
3) Коли при уділенні відпусту сказано, що його можна осягнути раз на місяць або раз на рік, якщо упродовж місяця або року ту чи іншу молитву відмовляємо або ту чи іншу побожну практику сповняємо, то при цьому місяць чи рік не слід розуміти від першого дня місяця чи року; слід розуміти, що упродовж 30 днів, які йдуть один за одним безпосередньо, або упродовж 12 місяців, що йдуть один за одним, слід відмовляти щоденно певну молитву чи виконувати певну побожну практику. Якщо все ж при уділенні відпусту виразно означений і названий місяць, наприклад травень чи червень, у якому можна осягнути відповідний відпуст, якщо відмовляємо щоденно певну молитву чи виконуємо певну побожну практику, то тоді потрібно почати від 1 дня означеного місяця і щоденно упродовж усього означеного місяця відмовляти певну молитву чи виконувати певну практику, аби в тому місяці раз доступити уділений відпуст.
4) Якщо сказано, що відпусту осягається “toties quoties” (стільки разів, скільки разів), то це означає, що відпуст можна стільки разів осягнути, скільки разів відмовимо молитву або виконаємо побожний вчинок, до якого цей відпуст прив’язаний. Таке доповнення зазвичай подається при часткових відпустах. Якщо все ж сказано, що відпуст можна осягнути лише раз на день, то це означає, що цей відпуст можна осягнути лише один раз одного й того самого дня, хоча б навіть і кілька разів відмовили відповідну молитву чи виконали відповідний побожний вчинок.
Якщо при уділенні відпусту не сказано “лише раз” ані “за кожним разом”, ані також “toties quoties”, а лише раз зазначено: “тим, котрі цю молитву чи побожний вчинок виконають”, тоді згідно з загальноприйнятою думкою, якщо йдеться про частковий відпуст, то його можна стільки разів на день отримати, скільки разів відповідну молитву чи побожний вчинок виконаємо.
5) Повний відпуст “денно” “indulgentia plenaria quotidiana”, котрий уділений назавжди або лише на певний час тим, котрі відвідують якусь церкву або прилюдну каплицю, слід згідно з заявою Папи Пія ІХ від 5 березня 1852 р. Б. розуміти так, що цей відпуст може бути позисканий від кожного з вірних лише раз у році в один із довільних днів. Однак щоденно цей відпуст зискується лише тоді, якщо в декреті, чи рескрипті, або Бреве відпусту на користь якоїсь церкви або прилюдної каплиці сказано, що цей відпуст можна кожного дня осягнути за відвідання відповідної церкви чи каплиці.
6) Якщо відпуст уділений тим, котрі упродовж восьми або трьох днів відвідають певну церкву, то тоді не є обов’язково, щоб відвідувати в кожному з тих днів, вистачить одного відвідування.
7) Папа Інокентій ХІ через Конгрегацію відпустів від 7 березня 1678 р. Б. виразно заявив, що повний відпуст, який уділяється тим, котрі у визначений день відвідають певну церкву або виконають якесь добре діло, може бути отриманий того самого дня тільки один раз. Винятком є відпуст від дня 2 серпня, так званий “Portiuncula” (Див. докладніше про цей відпуст у Додатку 2 цієї Глави) та інші, які силою особливого рішення можуть бути отримані більше разів на день.
Зазначається, що вищенаведений декрет лише говорить, що не можна більше разів один і той самий повний відпуст отримати того самого дня через повторювання т и х с а м и х побожних вчинків, однак не підлягає сумніву, що того самого дня можна отримати більше різних повних відпустів, котрі силою тієї самої Св. Сповіді і Св. Причастія уділені за виконання і н ш и х р і з н и х добрих вчинків.
Якщо все ж хтось осягнув уже повний відпуст у певний день, то кожен подальший повний відпуст того ж дня є вже зайвий, хіба би після осягнення першого повного відпусту він упав би у важкий гріх. Проте добре, щоб наступні повні відпусти, отримані того ж самого дня, жертвувати за душі померлих, які терплять у чистилищі, зрозуміло, якщо на це є дозвіл Церкви.
8) Якщо в Бреве, яким наділяється один або більше відпустів, додане правило: “Volumus autem, ut si alies Christi fidelibus dictam ecclesiam qualibet anni die visitantibus aliqua alia indulgentia perpetuo vel ad tempus nondum elapsum duratura concessa fuerit, praesentes litterae nullae sint”, – то згідно з заявою Конгрегації відпустів від дня 18/3 1677 слід так розуміти, що в Бреве новоуділені відпусти не мають тоді значення, якщо вже перед тим був наданий повний або неповний відпуст за відвідання тієї ж церкви, каплиці або вівтаря у ній. Проте відпусти, надані в Бреве, не тратять значення, якщо в тій церкві є вівтар – один або більше упривілейованих вівтарів; також не шкодять відпусти, надані в якійсь церкві не для всіх вірних, але лише для певного розряду вірних: Братств, осіб монашого стану або для людей, що виконують певну побожну практику; не шкодять відпусти, надані тим, котрі отримують там християнську науку або її уділяють, або які беруть участь у сорокагодинному набоженстві; так само не шкодять відпусти “Римських стацій”, які там є, або відпусти семи упривілейованих вівтарів, або відпусти, уділені лише на один раз; врешті, не стоять на перепоні відпусти, уділені відповідній церкві на п’ятниці у місяці березні чи в пості, або для дев’ятниці перед Різдвом Христовим.
9) Вислови при уділенні відпусту: “якщо часто відмовлялося” або “якщо хтось навернув грішників, примирив ворогів, підтримує добре діло” тощо, то потрібно тут розумно застановитися, чи і коли можна сказати, що щось часто сповнялося, або чи справді спричинив навернення грішників, так само і про поєднання ворогів.
10) Вислів “corde saltem contrito” був пояснений попередньо на своєму місці. Проте кожен, хто почувається до тяжкого гріха, а не може негайно висповідатися, тоді повинен бодай через совершенний жаль змазати тяжкий гріх з наміренням при найближчій нагоді відбути Св. Сповідь, аби таким чином осягнути відповідний відпуст. Що стосується щоденного гріха, то також потрібно найперше його знищити в душі, якщо бажаєш отримати навіть неповний відпуст. Однак щоденний гріх можна змазати жалем або якимось іншим релігійним актом навіть без намірення і постанови відбуття Св. Сповіді.
11) Якщо відпуст прив’язаний до відвідання церкви для тих, котрі там відбудуть прощу, тобто котрі мусять подорожувати з дальніх сторін, тоді мешканці тієї місцевості, де розташована ця церква, не можуть доступити відпусту через відвідання цієї церкви. Якщо відпуст наданий загально за відвідання цієї церкви, а нічого не сказано про відбуття прощі, тоді відпуст отримують як ті, котрі мешкають поблизу церкви, так і ті, котрі мусять відбути дорогу з метою відвідання цієї церкви.
12) Якщо церква, до якої прив’язаний відпуст, припинить своє існування або майже зовсім знищена, тоді заникає відпуст; цей випадок має місце також тоді, коли церква вживається не за призначенням. Проте якщо така церква після кроків примирення буде знову служити за своїм призначенням, то наданий відпуст відживає. Якщо церква є тільки відреставрована чи відремонтована, відпуст не припиняється, хоча б вона після такої направи стала мовби новою.
13) Відпусти не припиняються, якщо церква, до котрої прив’язані відпусти, завалилася, а після цього на тому самому місці постала нова споруда і під тією самою назвою. “На тому самому місці” означає навіть тоді, якщо нова церква на 20 або 30 кроків віддалена від того місця, де стояла стара. Слід зауважити, що це стосується місцевих відпустів, а не особистих, наприклад Братства.
Якщо церква, збудована на честь якогось святого і наділена відпустами, була знищена, відпуст перестає діяти, якщо новозбудована церква отримала іншу назву, навіть якби первісному святому збудовано (призначено) там же окрему каплицю.
14) На прохання Галицького Митрополита Апостольська Столиця видала рішення від 27/5 1895 р. Б., силою якого для осягнення відпустів вірними греко-католицького обряду і в церквах цього обряду має значення літочислення згідно зі старим календарем. Цим дозволом можуть користатися також вірні інших обрядів у церквах греко-католицького обряду і навпаки: у латинських церквах вірні греко-католицького обряду можуть послуговуватися відпустами за новим календарем.
15) Якщо при уділенні відпусту сказано: “Під звичайними умовами”, то тут слід розуміти зазвичай чотири головні умови, а саме: Св. Сповідь, Св. Причастіє, відвідання церкви і молитви в наміренні Святішого Отця.
Однак у годині смерті вислів “Під звичайними умовами” слід розуміти по-інакшому, а саме: Св. Сповідь і Св. Причастіє, а якщо це неможливо, то хоча б прикликати з сокрушеним серцем ім’я Ісуса устами, а якщо неможливо устами, то бодай у серці і терпеливо прийняти смерть з руки Божої як задоситьучинення (кару) за гріхи.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див.: № 5 (10), 2003
