Пам'яті вірного Св. Традиції

БОСОНІЖ ПО РОЗПЕЧЕНОМУ АСФАЛЬТУ,
БОСОНІЖ ПО ЖИТТІ…

В ніч з суботи на неділю30 серпня 2009 року Божого відійшов від нас по небесну нагороду ЛАЗУРКЕВИЧ Станіслав Іванович – “наш Стах із Винник”, як ми всі його називали.

Вірні Святої Традиції знали і любили цю людину. “Він давався любити” – зауважив серед іншого у своєму прощальному слові отець Василь Ковпак. Стах і сьогодні, як живий, стоїть перед нашими очима. Ось він клячить до Святого Причастія, склавши руки і заплющивши очі – заглиблений у себе, весь в очікуванні Євхаристійного Ісуса, повний любові до Розп’ятого, як довірливе дитя. В руках вервичка, по щоці котиться сльоза… Ось він простує босоніж по розпеченому асфальту під час нашої традиційної прощі до Лісу на Святих Макавейських Мучеників. Сонце пражить немилосердно, але сімдесятирічний Стах намагається не відставати… Ось він, щасливий, із сяючими очима, за спільним парафіяльним столом на Святий Вечір…

Усе життя цієї людини – суцільне коло терпінь і випробувань. Скупим воно було на тепло і розуміння ближніх. До останньої хвилини. Видно, так захотів Бог…

Станіслав Іванович Лазуркевич народився 22 квітня 1933 року в селі Товщів Пустомитівського району Львівської області в багатодітній сім’ї. В ранньому дитинстві залишився без батьківської опіки: батько хлопчика трагічно загинув.

1948 року родина Лазуркевичів була репресована і вивезена на Сибір. Станіслава разом з мамою Теклею і сестрою Олею поселили в місті Кісельовську Кемеровської області. Мешкали родини репресованих у багатосімейних бараках, без елементарних побутових умов: спали на нарах, взимку за ніч стіни оселі вкривалися памороззю. Голод і холод були постійними супутниками дитячих і юнацьких років Стаха. У сімнадцять років хлопець став до роботи на шахті. Працював на бетоновузлі. Праця бетонувальника, без перебільшення, була для юнака справжньою каторгою, важкою і виснажливою. Там одного разу в результаті нещасного випадку Стаха було травмовано. Чудом залишився живим. Мало того – він мусив стати головним годувальником не тільки своєї сім’ї, але й допомагав ближній родині Лазуркевичів. На засланні Станіслав зустрічає свою майбутню дружину Марію Лишневську – вдову з двома дітьми. Довго довелося родині поневірятися, аж поки нарешті 1971 року вони могли замешкати в селі Чишки поблизу Винник. Стах влаштувався вантажником у магазині. Від 1994 року жив самотою, бо овдовів. Відтоді його справжньою домівкою стала церква.

Отримуючи нібито непогану шахтарську пенсію, він не розкошував, бо не звик до ситого життя. Не курив, спиртного в рот не брав. Собі на щоденний прожиток залишав мало - подобалося йому складати пожертви на добрі громадські справи. Багато особистої праці і коштів уклав Станіслав у будівництво церков Святого Івана Хрестителя та Святої Софії у Винниках.

В останні десять років свого життя став одним із найактивніших парафіян Традиційної Церкви Святих Верховних Апостолів Петра і Павла на Рясному. Господь привів його за руку до цієї святині, і Стах залишився їй вірним до кінця, переживаючи всі гоніння і приниження разом з вірними Святої Традиції. І влітку, і взимку незмінно приїздив він сюди щовечора задовго до початку Богослужінь, виймав із кишені свою вервичку і клякав перед Божим Милосердям… Вступив до Апостольства Молитви і до Параманного Братства, сумлінно виконував свої членські обов’язки. Не пропускав жодної нічної адорації першої п’ятниці місяця. Любив набоженство перших субот.

Не стидався з усіма бідами і проблемами звертатися до духовних отців, горнувся до сестер-монахинь, які щиро опікувалися ним. “Моліться за мене”, – настійно просив знайомих парафіян від зими цього року. Щось його турбувало, щось йому не давало спокою. Почав марніти. Чотири останні місяці провів по лікарнях. Зазнав багато фізичних і душевних терпінь. Видно, так захотів Бог…

У суботу, 29 серпня, перебуваючи в хірургічному відділенні Львівської лікарні швидкої медичної допомоги, Стах зранку прийняв Святе Причастіє з рук традиційного священика отця Євстахія Галаника. Стан його почав різко погіршуватися. Прийшов отець Любомир Митлевич, здійснив над хворим Чин Єлеопомазання. Проте Стахові ставало дедалі гірше. Надвечір до нього навідався отець Михаїл Процик, довго молився над хворим, покропив його свяченою водою. “Ісусе!” – простогнав Стах, цілуючи Святе Розп’яття.

Членкині Апостольства Молитви, які молитовно чували біля хворого цього дня і доглядали його до 22 години – до хвилини, аж коли його забрали в реанімацію, розповідають, що покійний неустанно молився “Богородице Діво…” і взивав Ісуса… Ближчої родини в нього не було… А одразу після півночі серце нашого Стаха перестало битися – віднині воно цілковито віддане Богові.

Вірні Святої Традиції на чолі зі своїми священиками - отцем Василем Ковпаком, отцем Степаном Курилом, разом із традиційними сестрами-монахинями ЧСВВ і громадою односельців покійного численно попрощали Станіслава Лазуркевича. З жалобними фанами і Розп’яттям пройшли вони процесійно через усі Винники на цвинтар із молитвами і похоронними піснями. Сонце цілувало своїм промінням його скромну труну, мовби даруючи стражденному останню недоотриману ласку на землі.

Всемилостивий Боже! Прийми таку добру, по-дитячому щиру душу нашого Стаха у Свої солодкі Батьківські Обійми! Даруй йому вічний мир. Хай хоч тепер він спізнає щастя. Матінко Божа, молися за нього! Він уповав на Тебе до останнього подиху…

Вічная пам’ять вірному Св. Традиції! Вічная пам’ять…

Члени Апостольства Молитви і Параманного Братства
при церкві Свв. Верховних Апп. Петра і Павла