Рік Святого Апостола Павла

"Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?" (Ді. 9,4)
"Живу вже не я, Христос живе у мені..." (Гал. 2,20)

Навернення Савла*

Важко нам уявити, що відчув у своїй душі Савло, коли почув у відповідь на своє запитання, що той, котрий із ним розмовляє, є сам Христос-Спаситель. Напевно, великий страх і трепет огорнув серце Савла, і він увірував у божественність того, кого переслідував, кого ненавидів і чиє ім’я хотів стерти з лиця землі. Свідомий всієї важкості своїх гріхів перед Христом-Спасителем, він очікував суворого покарання. Він не дискутує з Христом, не шукає виправдання за свої злодіяння, як це на його місці мабуть би робили ми. Савло є конкретною людиною, тому питає Христа, що має тепер робити. Ісус відповідає: “Встань же та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити” (Ді. 9, 6). Савло не був сам, його супроводжували: “А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого. Встав Савло з землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск. Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого” (Ді. 9, 7-9).

Видіння скінчилося. Супутники Савла не розуміли, що відбувається, чули, що Савло, з кимось розмовляє, але нікого не бачили. Сам Савло пережив велике потрясіння. Те, що він бачив і чув, залишило глибокі сліди в його серці і душі. Хіба не чудо: будучи фізично зрячим, з відкритими очима, він нічого не бачив, не знав, куди іти, був позбавлений правдивої духовної дороги. Зараз, зненацька поринувши у фізичну темноту, він пізнав вічну правду, якою є Сам Христос-Спаситель. Сліпоту Савла можна також вважати покаранням за всі злі вчинки і дії, вчинені ним щодо християн в Єрусалимі.

Супутники Савла взяли його за руку і привели до Дамаска. Перейшовши через міську браму, вони йшли широкою прикрашеною з обох боків колонами Простою вулицею (по латині “віа ректа”), яка розділяла Дамаск на дві частині. Вулиця ця була відносно спокійна і тиха, лавки і торговельні палатки ще не відкрилися після полудневого відпочинку, будинки були наглухо закриті, – здавалося, що в них ніхто не проживає. Караван зупинився в будинку мешканця Дамаска на ім’я Юда, який, мабуть, був багатим юдейським купцем, а також старійшиною місцевої синагоги. Про прибуття Савла, переслідувача віри Христової, були також попереджені і місцеві християни. Вони в пості і глибокій молитві просили Ісуса Христа о ласку витривалости, щоб Він дав їм силу мужньо перенести ці жахливі і страшні часи, адже добре знали, з якою люттю і завзятістю переслідував Савло послідовників Ісуса Христа в Єрусалимі.

Такому достойному, шанованому і великому гостю, представникові Синедріону мав бути представлений найкращий, найбагатший дім і комфортне місце. Савло не бажав бачити ні представників юдейської спільноти, ні християн. Чоловіки, які провадили Савла, залишили його в помешканні для гостей, а самі відійшли. Приїжджий нічого не попросив у хазяїна дому, навіть відмовився від їжі, волів перебувати на самоті. Чому запитує Святий Йоан Золотоустий, Савло не їв і не пив? І відповідає: осуджував по совісті свої злі вчинки, визнавав свої прогрішення перед Господом Богом, молився і просив о прощення.

Час немовби зупинився для Савла. Він ще і ще раз, багато разів на день повертався до події, яку пережив при зустрічі з Христом-Спасителем. Спав декілька годин на добу. Ходив по кімнаті, лягав на ліжко, падав на коліна заглиблювався в молитві. Йому тепер не було потрібне спілкування з людьми, товариство, приятелі – він бажав залишитися наодинці зі своїм Спасителем-Ісусом Христом. Він забув про хліб і воду, його особистість мала преобразитися, він хотів переосмислити все своє життя – світло Христове доторкнулося всіх “закутин” його душі.

Душа Савла переживала велику духовну боротьбу. Він почав усвідомлювати важкість і гріховність своїх вчинків і дій. Жаль стискав його серце, душа розривалася з болю, а очі були переповнені сльозами покаяння. Тепер Савло міг промовити словами Давидового Псалма: “Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого… Проти Тебе самого я згрішив та перед Тобою вчинив зло”. Савло почував у своїй душі великий неспокій і тривогу, так що він би міг сказати про стан своєї душі словами Святого Августина: “І Ти поставив мене обличчям до обличчя з самим собою, щоб я побачив, як низько я впав, який брехливий і нечистий я був, повний всякої скверни і язв. І побачив я себе і змертвів”.

Разом з тим Савла проймало почуття великої радості і любові. Той, якого він переслідував, зневажав, гонив – прощає страшні його злодіяння. Не тільки прощає, але кличе, взиває його до Апостольської праці. Мабуть, Савлові це було найважче зрозуміти. Перед його очима відтворилася драма, яку фарисеї вчинили з Святим Архідияконом Стефаном. Савло добре пам’ятав проповідь мученика Архідиякона Стефана, коли він: “…повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: “Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога” (Ді. 7, 55-56). Це була істина, про яку свідчив святий мученик Стефан, але фарисеї, в тому числі й Савло, не хотіли чути і прийняти цю істину: “Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу в ногах хлопця, що звався Савло” (Ді. 7, 57-58). Божа істина проти якої боровся Савло, була зараз для нього, наче ті колючки в його серці. Він багато переосмислював, і в ньому відбувалася переоцінка цінностей. Христос зустрічає Савла не для того, щоб знищити його, не для того, щоб помститися за кров невинних людей, переслідуваних за віру, а щоб огорнути його своєю Божою любов’ю і всепрощенням.

Варто ще раз підкреслити, що Савло був зарозумілий і гордий у своїй мудрості. Він відкинув Христа, який помер на хресному дереві, на тій старозавітній основі, що людина, розіп’ята на дереві, не подобається Богу, проклята. Так його виховали, це була загальна думка ізраїльського народу. Він мав розібратися в усіх тих речах. Він мусив звільнитися з сумнівів, щоб утвердитися у правді. Савлові треба усвідомити свої гріхи, а гріхи його важкі. Хто може звільнити його з них? Хто може очистити його душу? Хто може принести спокій в його серце? Розважаючи над станом своєї душі, пізнавши правду, Савло інтуїтивно і безпомилково зрозумів, що Христос насправді постраждав на хресті – не за свої, а за гріхи його і всіх людей.

Будучи рабином і знавцем Старого Завіту, Савло мусив на основі Слова Божого утвердитися і переконатися, що справді те, що з ним сталося, – це не якийсь випадок, вплив природи, а дія Божої благодаті. Він перегортав у пам’яті сторінки Божого об’явлення, пригадував, у який спосіб Бог являвся людям, і мабуть, пригадав про Заповіді Божі, коли ізраїльтяни: “почули голос із-посеред темряви, а гора запалала полум’ям, тоді ви всі приступили до мене, всі родоначальники ваших поколінь і старші ваші, і промовили до мене: Ось Господь, Бог наш, показав нам свою славу й свою велич, та й голос Його з-посеред полум’я ми чули” (Втор. 5, 23-24). Напевне, Савло в цей час пригадав собі слова псалма: “Бо в Тебе джерело життя, у твоїм світлі побачимо світло. Продовжи Твою ласку тим, що Тебе знають, і справедливість Твою тим, що праві серцем” (Пс. 35, 10-11). Савло не знав, що Христос казав: “Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Йо. 8,12). Савло чимраз тим більше утверджувався в тому, що в ясному світлі, яке його осліпило, проявилася надприродна сила і слава Божа.

Коли ми розважаємо про навернення Апостола Павла, часто ставимо себе вище за нього, а можливо, і з погордою дивимося на тих людей, які і в наших часах ідуть дорогою Савла. Нам видається, що наше навернення – це плід наших особистих старань і нашої волі. Нічого подібного. Тут можемо завдячувати виключно благодаті Божій, ми можемо її прийняти або відкинути. Історія знає багато таких прикладів. Світло під мурами Дамаска, куля, яка ранила Святого Ігнатія Лойолу, криниця Якова в місті Сихар, що в Самарії, Голгофта, хрести праворуч і ліворуч від Ісуса Христа. Таких Божих знаків, даних людям, в історії було, є і буде дуже багато. Одні з любов’ю приймають цей знак від Господа Бога, інші ним нехтують, ще інші зневажають і проклинають. Бог дає шанс і можливість кожній людині, потрібно тільки своєчасно, сказати “так”, відкрити своє серце на Божу благодать, прийняти її і жити нею.

 

Зустріч Ананії з Савлом

Господь не забув про Савла Він і надалі дбав і опікувався ним: “А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: “Ананіє!” Той озвався: “Ось я, Господи”. Тоді Господь до нього: “Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: он він молиться”. І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову” (Ді. 9, 10-12).

Що за людина був той Ананія? З вищенаведених цитат Слова Божого можемо зробити висновок, що Ананія був насамперед віруючий чоловік. Коли Господь у видінні назвав його ім’я, Ананія відповів: “Ось я, Господи”. Правдоподібно він належав до 70 учеників, яких вибрав для себе Христос-Спаситель. Був єпископом у Дамаску. Відтак проповідував Слово Боже серед євреїв і поган в Елевтерополі (місто в Юдеї). За поширення віри Христової був поставлений на суд перед старостою Лукіяном. Ананію примушували принести жертву і віддати поклін поганським божкам, але він категорично відмовився виконати волю старости. Був нещадно битий, героїчно переносив різного роду тортури і знущання. Староста, побачивши, що Ананію неможливо переконати, віддав його в руки народу і звелів каменувати за містом. Тіло святого мученика, вірні християни перенесли до Дамаску і там похоронили. Святий Апостол Павло, промовляючи до своїх земляків-юдеїв, розповідаючи їм про своє навернення, так говорив про Ананію: “А був там якийсь чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв” (Ді. 22, 12).

Можемо собі уявити, в якому великому замішані був Ананія, отримавши від Господа наказ іти до Савла. Він розумів, що Господь ніколи не помиляється і все знає, але не міг відразу усвідомити, що могло статися з ним і чому Христос посилає його до Савла. Тому запитує: “Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв Твоїм святим в Єрусалимі. Та й тут він має владу від архієреїв в’язати всіх, що прикликають Твоє ім’я” (Ді. 9, 13-14).

Ананії і християнській спільноті особа Савла була дуже добра відома з негативного боку: його знали як великого гонителя всіх тих, які визнають Ісуса Христа своїм Спасителем. Останніми днями всі тільки й говорять про те, що до них у Дамаск їде великий гонитель. Ортодоксальні юдеї очікували на нього, як на свого спасителя, християнська спільнота – як на великого тирана.

Христос пояснює Ананії щодо особи Савла: “Іди, бо він для Мене вибране знаряддя, щоб занести Моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє ім’я” (Ді. 9, 15-16). Не знав Ананія, що відбувається, але він знав одне: він має виконати якнайсумлінніше Божу волю.

Цієї днини сонце вже розливало свої промені по вершинах скал на півночі від Дамаску, коли Ананія спішив вулицею Простою, щоб якнайшвидше виконати покладене на нього Господом завдання. Ось зараз вперше в історії відбувається те, що потім так багато разів повторювалося: один із найбільших противників Христа Спасителя має прийняти хрещення і стати Його Апостолом.

Ананія підійшов до дому Юди, хвилина застанови, молитви, а відтак – входить у помешкання. Савло прийняв Ананію, і той підійшов до його постелі. Перед його очима людина, яка пережила велике потрясіння. На його обличчі вже не видно слідів фарисейської самовдоволеності, пізніше про себе він буде писати: “я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос. І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах” (Ді. 26, 10-11). Перед очима Ананії був уже не той лютий Савло.

Тіло немовби почорніло в нього, лице покрите зморшками, борода злиплася, очі дивляться скляним зором. На самому обличчі був спокій, все страшніше він вже пережив, тож не відчував більше тривоги, неспокою, внутрішнього замішання. Його переповнювало почуття блаженства віри, усвідомлення того, що жахливе, брехливе життя, яким він жив дотепер, вже позаду: він народився для кращого майбутнього.

Ананія, проваджений Святим Духом, підійшов до Савла і мовив: “Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом”. І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же хрестився. Потім прийняв поживу та покріпився на силах” (Ді. 9, 17-19).

Можемо подивляти вчинок Ананії і перших християн. Йому було відомо, до кого він іде і ким був Савло. Назвати братом того, який ще недавно, перед кількома днями, переслідував, зневажав, гонив, вбивав, палив християн. Плач матерів, зойк дітей, холод, голод, християни, рятуючись від переслідувань, втікали в інші краї, залишаючи свої помешкання, нажите добро, щоб зберегти своє життя. Того ката, вбивцю, треба назвати братом. Ананія добре знав науку Христа Спасителя: “Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 43-48).

Конання Ісуса на хресному дереві, коли Він просить Отця Небесного, щоб не пам’ятав тим, які розіп’яли його, і молиться за них. Мученицька смерть Архідиякона Стефана, який прощає тим які каменують його. Так вчинив і Ананія. Знаючи всі злодіяння Савла проти християн, він мусить простити і забути тому, який гнобив і вбивав його друзів, бо має глибоке переконання, що на це є воля з неба, яку треба виконати бездоганно: “Бог батьків наших тебе наперед призначив спізнати Його волю, бачити Праведника й чути з його уст голос; бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і бачив. Чому ж іще зволікаєш? Встань охрестися та обмий твої гріхи, призвавши Його ім’я” (Ді. 22, 14-16). Назвавши Савла братом, Ананія визнав, його тим, який увірував у Христа-Спасителя, і хрестить Савла.

Діяння Апостольські, а також сам Апостол Павло не подають достовірної повної інформації, в який спосіб відбувалося хрещення Савла. Християнська Традиція і Передання є одностайні в тому, що хрестив Савла Ананія. Савло після всього, що з ним відбулося, що він пережив, до того ще й триденний піст, був виснажений, і цілковито вибився з фізичних сил. Ананія, бачачи його в такому немічному стані, але духом був бадьорим і радісним, у наказовій формі промовив до Савла: “Чого зволікаєш? Встань охрестися”. Мабуть, Савло тут же звівся на ноги, можливо за підтримкою, і вони допомогою Ананії підвівся з постелі і пішли до місця хрещення.

Які були можливості в Ананії, щоб охрестити Савла? Переважно в той час, за прикладом Святого Йоана Хрестителя, люди хрестилися в річках або невеликих потічках. У Дамаску, біля північної стіни міста, протікала річка Абана, вода в ній була надзвичайно чиста і прозора. Щоб дійти до неї, Савло мав докласти максимум зусиль. Можливо, енергійний, з залізною волею Савло зібрав усі сили і опершись на плече Ананії, дійшов до річки. Можливий ще один варіант. У помешканні Юди був внутрішній дворик (атріум) з фонтаном. Можливо біля цього фонтану Ананій і охрестив Савла.

Новою людиною став Савло, дитиною Божою, новими очима він побачив навколишнє середовище, новим серцем він сприймає світ, в нього змінилося дихання в грудях, він звільнився від ненависті і злоби, помсти і гніву, яким жив останні роки. Сльози радості покотилися з очей Савла, його душа і серце наповнилися ще більшим духовним миром, а уста почали співати гімн Творцеві: “Небеса оповідають славу Божу, і діло рук його проголошує твердь небесна… Нехай слова уст моїх будуть тобі милі, і мислі мого серця перед Тобою, Господи, моя Скеле й мій Ізбавителю!” (Пс. 18, 1.15). Це були слова подяки, бо Савло пізнав свого Спасителя і Відкупителя. Христос від сьогоднішнього дня буде Скелею у його житті.

 

Висновок

Навернення Савла є однією з надзвичайних подій, якими прославилася Апостольська Церква. Святі Отці Церкви так часто згадують, проповідують, пишуть, застановляються, розважають над цією подією. Чому?

По-перше: навернення Савла є надією і потіхою для кожного грішника, який перебуває на злій дорозі, що Господь – Добрий Пастир і чекає на кожного з нас.

По-друге: цей приклад свідчить про Божественне походження християнської релігії, про її правдивість і надприродну благодать Божу.

По-третє: Господь Бог є паном людського серця: з закаменілого фарисея, з гонителя християн, в якому фарисеї бачили свій надійний оплот, Савло стає Апостол народів.

По-четверте: Господь Бог покладає на нього велику місію: “Я Ісус, якого ти переслідуєш. Але встань і підведись на ноги: на це бо Я тобі з’явився, щоб вибрати тебе слугою і свідком видіння, в якому ти Мене бачив, і тих, в яких тобі ще з’явлюся. Я визволю тебе від народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими” (Ді. 26, 15-18).

Дехто може заперечити: мовляв, все, що відбувалося з Савлом, – це всього лиш вияв людської фантазії, бажання ввійти в історію, прагнення людської слави, багатства, пошуки молодої особи, яка прагне авторитету тощо. На ці закиди можна знайти відповідь з самого життя Апостола Павла.

Славу, повагу і гонор Савло мав від самиого Синедріону, який доручив йому відповідальну справу викорінення християнства, яке щойно зароджувалося. Якби він був виконав це завдання, його ще б більше поважали і він би отримав право на високе становище в Синедріоні. В християнстві він не міг цього отримати, бо засади земного життя там є протилежними від фарисеїв, а тим паче, що всі послідовники Ісуса Христа в цей час були жорстоко переслідуванні. Отже, людська слава, повага і гонор тут ні до чого.

Можливо, Савло шукав багатства, матеріальних благ і тому перейшов до християн? Християнські спільноти булі бідні, багато людей жило з милостині. На християн часто нападали, відбирали від них їх доробок, спалювали помешкання, саме земне життя було у великій небезпеці. До того ж засади християнства щодо земних благ чітко визначені самим Христом-Спасителем: “Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6, 19-21). І навпаки – в руках фарисеїв був матеріальний добробут, гроші, вплив, вони мали відповідний авторитет серед народу, їхніми прихильниками були багаті і впливові люди. А більшість християн тоді були простими убогими людьми. Тому бажання багатства і матеріальні блага також відпадає.

Можливо, Савло хотів стати лідером, авторитетом, начальником чи провідником християн? Яку ж таку славу міг здобути для себе високоосвічений фарисей серед такого простолюддя якими були перші християни? Їхні спільноти складалися з людей низького походження – бідних, слабих, немічних, убогих, які проповідували самозречення і погорду до цього світу. Сам Христос наказав своїм ученикам: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але послужити й дати життя своє на викуп за багатьох” (Мт. 20, 25-28).Чи він очікувати Савло довіри від тих людей, яких гнобив і переслідував? Отже, прагнення лідерства також відпадає.

Можливо Савло втратив здоровий глузд? Так можна було б думати і вважати, якщо б Апостол Павло не залишив нам ніякого писаного слова, але ми маємо його велику спадщину – послання. Читаючи, досліджуючи їх, ми знаходимо там сильні пориви, прагнення, почуття – це вияв його серця переповненого великою, жертвенною, любов’ю до Бога і свого ближнього, проте вони ніколи не виходять за рамки здорового розсудку. Вони, навпаки, пронизані глибокою вірою, любов’ю, прагненням допомогти іншим у різних потребах. Святий Павло у своїх посланнях має окремі науки для батьків, чоловіків, жінок, дітей, дає науку різним християнським спільнотам, він – блискучий знавець Старого Завіту… Хіба можна стверджувати, що цей Апостол втратив здоровий розсудок?

Можливо, Савло був великим мрійником, фантастом, жив своїми ілюзіями, перебував в емоційній ейфорії, прагнув здобути собі блискучу кар’єру, хотів зробити певний виклик суспільству в якому жив? Це правда: Савло мав сильні пристрасті, тільки не до християнства, а до передання фарисейського. Він хотів довести, але не фарисеям, не суспільству, в якому був вихований і яке шанував, а християнам, до яких палав великою ненавистю і злобою. Його єдиним прагненням було “навернути, спасти” своїх земляків, які підпали, на думку фарисеїв, під згубний вплив Ісуса з Назарета. Пізнавши Христа і Його науку, він покинув дорогу якою йшов від самого дитинства, і науку фарисеїв раз і назавжди. Він не жив у тумані, його розум не був затьмарений, характер не був притлумлений, в ньому не було найменших ознак малодушності. В яких би ситуаціях не доводилося бути, він приймав Божу волю з глибокою покорою в серці, вмів радіти, переносячи великі терпіння і переслідування, був задоволений своїм покликанням і життям, не нарікав на свою долю. Отже, Савло – мрійник, фантаст, кар’єрист – не підходить, бо таке твердження не узгоджується з його життям і вчинками.

Савло не шукав у християнстві для себе ніяких земних благ, людської похвали і гонору, лідерства чи авторитету, він не був ні мрійником, ані фантастом, мав тверезий людський глузд. Приймаючи християнство, він мусив зректися всього, що мав у юдействі. Він втратив славу першого ревнителя і захисника юдейства, зважився відкинути батьківське передання, до якого звик від малої дитини. Він став відкинутий своїми приятелями, вчителями, рідними і друзями, які залишилися в юдействі. Та й цього ще замало. Через віру в Христа-Спасителя його життя стало жертвою, він став об’єктом ненависті фарисеїв, Синедріону і всього юдейського народу.

Тому навернення Савла – це не є справа людини, це не витвір ілюзії, впливу емоцій, не шукання вигідного і розкішного життя, це не прагнення слави, авторитету, верховенства; він – не мрійник, не фантаст чи кар’єрист, це людина тверезого глузду. А те, що відбулося з ним у житті – це справа рук Господнього Провидіння і особливої Божої благодаті.

*Продовження. Початок див.: №4 (39), 2008