Празник Різдва Божої Матері бере свій початок зі Сходу і належить до дуже давніх Богородичних свят. Про нього згадують св. Йоан Золотоуст, св. Прокл, св. Августин і св. Роман Сладкопівець.
Зі Сходу празник поширився на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідти згодом на всю Латинську Церкву.
Прихід на світ Тієї, що мала бути Божою Матір’ю, є особливим джерелом радості для Її батьків, Йоакима і Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цей празник величає Пресвяту Богоматір як Ту, що на Ній сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. Як пише св. Андрій Критський: “… сьогодні родилася дитина, від якої спасіння Христос Бог і Слово, який був і, приходячи, перебуває на віки”. А св. Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: “День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість”.
У Мілані культ Різдва Марії розпочинається від X століття, але, на жаль, головна Базиліка міста на честь Різдва Богородиці була посвячена лише 20 жовтня 1572 року, і здійснив це св. Карл Боромео.
Неподалік від Базиліки, у Генеральному Домі Сестер Милосердя, відкривається Санктуарій (Духовний центр почитання), де в позолоченій бронзовій колисочці лежить чудотворна фігурка Дитятка-Марії. Зворушлива і цікава історія цієї чудотворної фігурки та набожності до Неї.
Приблизно в 1720-1730 роках монахиня Ізабелла Клара Форнарі, францисканка з Тоді, ліпила з воску обличчя Дитятка-Ісуса і Дитятка-Марії, бо мала велику набожність до таємниць дитинства Ісуса і Марії. Велика любов, набожність і наполегливий характер монахині допомагали їй створювати чудові фігурки. Одну таку фігурку – Дитятко-Марія в пеленках – вона подарувала монсеньйору Алберіко Сімонетта. Після його смерті (1739 р.) зображення Дитятка-Марії переходить під опіку монахів-капуцинів при церкві Святої Марії Ангельської в Мілані, які продовжували поширювати цю набожність. З 1782 по 1842 рр. під утисками спочатку імператора Джузеппе II, а потім Наполеона фігурка Дитятка-Марії переходить до різних релігійних конгрегацій. Вона перебувала в сестер-капуцинок у монастирі Чину святого Августина, потім сестри-каноніки передають її парохові дон Луїджі Бозізіо, щоб той помістив фігурку в якусь релігійну установу, де б можна було продовжувати і підтримувати цю набожність. Передостаннім місцем перебування фігурки було місце болю і страждань: лікарня Чічері в Мілані. Дон Бозізіо довірив фігурку монахині Терезі Бозіо, настоятельці Сестер Милосердя з Ловере (провінція Бергамо).
В лікарні Чічері, де перебувала свята фігурка, як монахині, так і хворі заносять свої молитви до Дитятка-Марії, щоб отримати силу, надію і захист.
Фігурка Дитятка-Марії мандрувала з місця на місце ціле століття, її воскове личко втратило колір і стало понищене часом, тому стару фігурку заховали до шафи і виставляли до почитання лише 8 вересня, а на її місце поставили нову фігурку.
Був 1884 рік. У хроніці записано: “…була 7 година 9 вересня 1884 року. Мати-настоятелька іде відвідати хворих, взявши із собою стару фігурку з шафи. Проходить від ліжка до ліжка і дає цілувати кожній хворій монахині. Підходить до однієї хворої монахині Джулії Макаріо, яка вже декілька днів була в дуже важкому стані. Монахиня з останніх сил підводиться, щоб поцілувати Небесне Дитятко, щиро просячи про оздоровлення, і тієї ж хвилини відчуває дивне тремтіння у всьому тілу: “Я одужала!” – кричить вона, встає і починає ходити”.
Кожного року 9 вересня святкується, як день першого чуда.
Від 9 вересня і до 16 січня наступного року спостерігалися дивні речі. Фігурка, що втратила колір і була вся понищена, почала відновлюватися. Її личко зарум’янілося, у жилах ніби запульсувала кров. Здавалося, що фігурка лежить, як жива дитинка.
2 червня 1885 р. фігурку Дитятка-Марії переносять у другу, більшу каплицю, щоб було доступніше для вірних.
6 лютого 1886 р. монсеньйор А. Полін, єпископ з Андрії і Ровіго, вперше відслужив Службу Божу перед святою фігуркою.
24 травня 1887 р. у Бреші посвячують першу церкву на честь Дитятка-Марії.
8 вересня 1888 р. в Генеральному Домі Сестер Милосердя в Мілані Небесне Дитятко переносять до нової каплиці.
Минають роки, наплив вірних зростає, поширюється набожність народу до Святої Дитинки. Численими були і отримані ласки.
1904 року Генеральна настоятелька сестра Анжеліка Геці просить Святішого Отця коронувати чудотворну фігурку і отримує позитивну відповідь. Ці урочистості відбулися 31 травня того ж року: кардинал Мілана Андреа Феррарі у співслужінні з іншими єпископами накладає золоту корону Маленькій Цариці. Велика кількість вірних, а особливо монахинь, була ніби відповіддю Богородиці на молитву, якою багато років тому молода монахиня Бартоломія Капітаніо зверталася до Марії, благаючи: “Підніми з колисочки ніжну ручку і благослови усіх”.
Історія фігурки Дитятка-Марії переповнена хвилюючими подіями, особливо в час I Світової війни і після неї.
9 вересня 1934 р. святкується 50-річний ювілей від дня першого чуда, а 26 квітня 1935 р. в Санктуарії, вибраному з-поміж 72 Санктуаріїв тієї дієцезії, служать ювілейну Службу Божу в подяку за визволення. Численні вірні прийшли, щоб у молитві випросити миру.
Розпочинається ІІ Світова війна. 21 листопада 1942 р., у розпал воєнних дій, в день 100-річного ювілею перенесення фігурки до Санктуарію Папа Пій ХІІ закликає монахинь випрошувати в Небесної Дитинки миру, бо світ стікає кров’ю і стогне (Ватикан, 13 листопада 1942 р).
Ситуація погіршується: війна триває – нові жертви, біль, розчарування, руїна... Мілан, як і багато інших міст, став місцем репресій і мішенню для бомбардувань. Побоюючись за долю фігурки, в лютому 1943 р. її перевозять у Манджяніко (провінція Леко), а 15-16 серпня, під час сильного бомбардування Мілана, Санктуарій і Генеральний Дім були повністю зруйновані. Після війни відновлюють Генеральний Дім, фігурку ставлять на тимчасове місце, а 5 жовтня 1951 р. закладають перший камінь під фундамент нового Санктуарію, який 20-21 листопада 1953 р. посвятив кардинал Ільдефонс Шустер, архієпископ Мілана. Там Дитятко-Марія віднаходить своє гідне місце.
Історія любові, молитви і віри доходить аж до наших днів: Дитятко-Марія продовжує бути в церкві “надією і зіркою спасіння”.
З 8 по 15 вересня 1984 р. святкують 100-літній ювілей від дня першого чуда, а 4 листопада того ж року Папа Іван Павло ІІ відвідує Санктуарій, де під час проповіді каже такі слова: “Є один розділ у Марійській духовності, що здається відкритим для роздумів: Дитятко-Марія – одне з таїнств, яке мало знане. Вважаю, що ви маєте велике завдання: глибше вивчити його”.
Свідчення очевидців про ласки і чуда
Майор Армані розповідає таку історію. Він перебував між своєю і ворожою лініями фронту в селі Лягі (провінція Віченца). Навіть церква була суцільною руїною. Входить між руїни і бачить, що лиш один вівтар залишився цілий, все інше знищене. А на вівтарі лежить Небесне Дитятко, повите у пеленки, і всміхається. Часу на роздуми не було: брати фігурку чи ні, адже життя його самого висить на волосинці, проте залишати її тут було небезпечно. Не вагаючись, загорнув фігурку в шинель, поклав у машину, а доїхавши з нею щасливо додому, другого дня відвіз її у Басано і віддав монахиням “Дитинки Марії”.
Інший солдат розповідає таку історію. Перебуваючи на передовій, не мав ніякого шансу на життя, але мав велику віру і надію на Божу допомогу. За складку свого солдатського берета запихає бамбаджя (реліквія – шматочок вати, яким торкалися чудотворної фігурки). Був смертельний бій, кулі свистіли прямо над головою. Нарешті все стихло. Як йому вдалося залишитися живим – не міг зрозуміти. Скинувши берета, побачив, що той був весь прошитий кулями. Так віра і надія на Небесне Дитятко врятували солдатові життя.
Був спекотний післяобідній час. Батько і мати сплять, а в колисці лежить маленький Степанко. Він не спить, а бавиться тим, що злапає рученятами. На грудях у нього медалик, причеплений шпилькою. Після багатьох потягувань шпилька розшпилилася, а медалик Степанко запхав у ротик і проковтнув. Шпилька застрягла в горлі, і дитина від болю нестерпно кричить. Лікарі розводять руками, вирішують робити операцію. Батьки маючи сильну віру, благають Богородицю, що була на медалику, аби врятувала їхнього сина. Вона, така маленька, як і Степанко, вислуховує благання батьків і в чудесний спосіб рятує дитину.
Безліч отриманих ласк і чудесних оздоровлень засвідчують про те, що Небесна Дитинка має могутню силу і милосердне серце.
* * *
Копія фігурки посвячена для України 21 лютого 2009 року Божого в Санктуаріумі Дитятка-Марії у Мілані під час Служби Божої, яку відправив Генеральний настоятель Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата отець Василь Ковпак. Служба Божа, на якій були присутні Сестри Милосердя, місцеві італійці та українці, що працюють в Італії, була відправлена в інтенції України і Святої Традиції, а також у наміренні поширення культу Дитятка-Марії у нашому народі.
13 вересня 2009 р.Б., у свято Положення пояса Пресвятої Богородиці, у храмі Свв. Верховних Апп. Петра і Павла (Львів, Рясне-1) фігурка Дитятка-Марії вперше була виставлена до прилюдного почитання і при ній була відправлена перша Дев’ятниця до Дитятка-Марії.
Відтепер кожного 21 числа місяця тут відправлятимуться Святі Літургії в інтенції дітей від 1 до 7 року життя, які будуть вписані в Книзі Дітей Марії. Після Служби Божої будуть відчитані молитви за дітей до Дитятка-Марії і священики уділятимуть благословення (з жовтня по березень набоженства розпочинатимуться о 18.00, з квітня по вересень – о 19.00).
Фігурку Дитятка-Марії виготовила в дар для України с. Анна з монастиря Сестер Милосердя у Мілані. Львів’янка Марія Максимович, яка працює в Італії і з духовною метою відвідує цей монастир, будучи глибоковіруючою, а разом з тим енергійною і небайдужою людиною, спричинилася до того, аби ця чудова фігурка примандрувала до Львова і щоб вірні Св. Традиції могли припасти всім серцем до ласк Непорочної. Віримо, що набожність до Дитятка-Марії стане для всіх нас дорогою і милою, а можливо, і найулюбленішою.
