Рік Святого Апостола Павла

Св. Апостол Павло

Мабуть того дня, коли Савло отримав ласку оздоровлення, його серце палало бажанням зустрітися з християнською спільнотою міста Дамаска. Увечері Савло і Ананій зустрілися з невеликою групою християн. Звичайно, що серед тих християн були і втікачі з Єрусалима. Ті самі люди, яких переслідував Савло, наказував палити їхні помешкання, можливо, були діти, батьки яких загинули від рук катів, чи жінка, чоловіка якої замордували. Ця ситуація виглядала досить тривожною як для Савла, так і для християнської спільноти.

Треба було переступити через себе, забути образи, кривди, які заподіяв гонитель фарисей Савло християнам. Так і сталося. Савло перший простягнув руку перепрошення і любові до братів-християн, вони також зі свого боку подали руку прощення і примирення з Савлом. В очах – сльози радості і християнської любові. Бо тільки людина, яка вірить і любить, може зробити такий відважний крок в ім’я Христа-Спасителя.

Це була перша зустріч Савла з християнською спільнотою. Християни з Савлом ділилися не тільки примиренням і взаємною любов’ю, а також присутністю самого Богочоловіка між ними. Тобто вони розділили між собою хліб і вино і об’єдналися в Христі Ісусі. Цей хліб – це розп’яте Тіло Божого Сина за спасіння людського роду, а вино – кров, яку Він пролив на хресті. Тут Савло з’єднався з Ісусом, відчув живу присутність Живого Бога, укритого в Пресвятій Тайні Євхаристії, Тайні любові. Це була щаслива ніч як для Савла, так і для Ананії та всієї християнської спільноти Дамаска.

Наступної суботи ізраїльська спільнота очікувала на прихід Савла в одній із найбільших відомих синагог Дамаска. Старійшини і знатні євреї ще нічого не знали про навернення Савла. Юдеї вважали, що Савло після важкої і виснажливої дороги просто відпочиває, набирається сил, щоб продовжити важливу “місійну працю”, тобто вишукувати і винищувати ізраїльтян, які прийняли Ісуса Христа за очікуваного пророками і патріархами Месію. Інші спокійно і терпеливо, але з великою надією і упованням очікували на Савла, вважаючи, що він молодий і, певне, йому потрібна відповідна підготовка, щоб виступити перед достойною юдейською громадою Дамаска.

Всі очікували і покладали на Савла велику надію, що нарешті йому вдасться винищити небезпечну єресь серед юдеїв у Дамаску. Найбільш фанатично настроєні рабини вже перед своїми очима бачать кров невинних християн, їх плач і ридання. Настала тишина, в синагогу ввійшов Савло, хаззан возвів його на поміст. З Савлом до синагоги ввійшли також деякі християни, які ревно заносили свої молитви до Господа Бога, щоб Дух Святий допоміг Савлові в такий важливий і вирішальний момент у його житті. Савло нічим не відрізнявся від інших фарисеїв: на ньому був плащ з голубою каймою і тюрбан зі шкіряним амулетом. Хаззан подав Савлові сувій з Законом.

Савло прочитав призначений на цей день уривок із Закону Божого, зберігав ретельно всі приписи молитов, інтонації, витримав хвилину застанови перед проповіддю. Старшина юдейська, урочисто зайнявши свої місця в синагозі, з великою надією очікувала на слово того, який має переконати тих, які сумніваються і перебувають у блуді, навернути на “дорогу правди”, а впертих і нерозкаяних винищити. Настав час зробити чистку в юдейській спільноті в Дамаску. Так думають, планують люди, але Бог цього не допустить, бо має інші плани щодо кожного з нас…

Серце в грудях Савла почало битися частіше, він розумів велику відповідальність за слово Боже, з яким має звернутися до зібраних людей. Ні, це не страх… Це відповідальність. Він добре знає по собі, що таке тверде і закаменіле серце, як важко достукатися до такого серця, як важко, а деколи майже неможливо підібрати слова для переконання такої душі.

Щось задовгу застанову робить Савло, юдеї почали переглядатися один з одним, мабуть, він має їм щось надзвичайно важливе сказати, адже він представник від Синедріону, сам Первосвященик його благословив на цю справу.

Савло відкрив уста і на повен голос урочисто промовив: “Ісус Христос – Син Божий!” Хвилина тиші… Савло береться до Божої справи з тим же поривом, ентузіазмом, як і в часі, коли переслідував християн. Він з великим захопленням розповів присутнім, що з ним сталося дорогою з Єрусалима до Дамаска, коли йому явився Христос-Спаситель, і як він пізнав правдивого Бога. Після  цих слів у синагозі почалося велике шемрання між юдеями, яке переросло в крик і зневагу до Савла. Савло не очікував такої реакції з боку своїх земляків. Його проповідь не тільки не переконала їх, а розізлила до краю. Почулися лайливі слова: відступник, перебіжчик, зрадник віри… Ми тебе прийняли як посланника від Первосвященика, а ти об’явив себе як представник Ісуса Христа!

Павло відступив… Перед його очима постала картина з життя Ісуса Христа, коли Його видали на суд Пилатові, і всі приниження, очорнення, зневаги від тих, яким Він зробив так багато добра і до яких прийшов, щоб визволити їх із гріховного рабства, а вони заплатили Йому хресною смертю на горі Голгофті. Савло також бачив, наскільки мало знають самі християни про діяльність і життя Спасителя Ісуса Христа і як потрібно зустрітися безпосередньо з тими особами, які тісно були пов’язані з Христом-Спасителем і знали Його особисто. Він хотів мати свідоцтво із перших уст.

Він не міг тепер повернутися до Єрусалима, щоб поспілкуватися з Апостолами і більше довідатися від них про Ісуса Христа. Його могли ув’язнити первосвященики і вкинути до в’язниці, а навіть і відібрати життя, щоб він більше не міг свідчити про своє навернення. Важко було Савлові пережити цей день. Кілька днів тому він зазнав такого великого духовного піднесення, тріумфу, можна сказати народився до життя Божої благодаті. А тепер – така гіркота. Переосмисливши все побачене і почуте в синагозі в Дамаску від своїх земляків, Савло усе подальше своє життя вирішує віддати в руки Ісуса Христа. І одразу спокій опанував його серце і душу.

Савло зрозумів: не Апостоли йому потрібні зараз, а лише Христос-Спаситель. Не у велике місто Єрусалим йому потрібно зараз і в ньому шукати захисту і притулку, а потрібно шукати усамітнення. Звертаючись у молитві до Господа Бога, він чекав на рішення неба, яке він прийме без найменшого спротиву і підчиниться Божій волі.

Перед тим, як продовжити далі розважати про життя Святого апостола Павла, його діяльність і місійну працю, варто застановитися над життям Ананії, який відіграв особливу роль у житті Апостола.

Ананія охрестив Савла, перший з усіх християн подав йому руку і назвав своїм братом. Яка подальша доля праведного чоловіка Ананії? Святе Передання голосить, що Ананія належав до 70 учнів Христа-Спасителя, а також був єпископом у Дамаску. Він проповідував не тільки в синагозі своїм землякам, а також і язичникам голосив Слово Боже. З Дамаска Ананія пішов у Єлевтерополь – місто в південній Палестині, що лежить на дорозі між Єрусалимом і Газою. Ананія проповідував добру новину, оздоровляв хворих, вказував людям дорогу до Царства Небесного. Його проповіді давали великі плоди, багато поган, почувши про Христа-Спасителя, покидали своїх ідолів, наверталися на дорогу благодаті Божої.

В цей час правителем міста був Лукіан. Підбурений злим духом, він видав проти християн таке розпорядження, яке розіслав по всій області: “Коли виявити когось з людей, які почитають Ісуса Христа і покланяються Йому, того наказую передати смертним стражданням; той, хто покине віру Христову, принесе жертву поганським богам, той удостоїться нами дарів і почестей”.

Почувши таке розпорядження правителя Лукіана, святий Ананія старався вдень і вночі проповідувати серед навернених поган Слово Боже, утверджуючи їх у святій вірі і додаючи духа витривалості і мужності. Заохочував їх, щоб вони не захиталася у вірі, навіть якщо Господь Бог допустить на них це терпіння, але терпеливо переносили різні випробування і радо йшли навіть на смерть. Ідолопоклонники спіймали Ананію під час проповіді і привели до правителя Лукіана, який спочатку облесливими обіцянками, багатством, подарунками, а опісля погрозами примушував, щоб цей праведний чоловік приніс жертву поганським божкам. Святий Ананія непохитно стояв при вірі Христовій і особистим прикладом утвердив братів, які щойно навернулися на дорогу правди.

Вислухавши до кінця правителя Лукіана, святий Ананія промовив: “Не поклонюся вашим богам, тому що я пізнав Єдиного правдивого Бога нашого Спасителя Ісуса Христа: я бачив його своїми очима, я розмовляв з ним із уст в уста – не тільки тоді, коли Він жив на землі, як Богочоловік, а й після його вознесіння на небо. Коли я був у Дамаску, Він сам явився мені і послав мене оздоровити Савла, якого дивною Своєю премудрістю і силою повернув на дорогу істини. Ісус Христос визволив нас від влади диявола і привів до Отця Небесного. Тому, я поклонюся Йому, бо Він є єдиним нашим Спасителем”.

Правитель наказав застосувати до Ананії різні тортури: його били залізними гаками, свічками палили його тіло, плювали на нього, погани зробили іграшку з тіла святого, а він все зносив терпеливо і молився за своїх кривдників. Як тільки святий Ананія приходив до тями, нові тортури, катування продовжувалися. І кожного разу правитель спокушав святого, щоб він приніс жертву поганським богам, тоді залишиться живим і отримає велику нагороду.

Ананія, зібравшись з останніми силами, промовив: “Роби, що хочеш, ворог Божий і приятелю сатани. Я вже сказав своє останнє слово, що тільки Єдиному поклонюся Богу – нашому Спасителеві Ісусу Христу. В Нього я вірую, Він мені дав силу перенести ці всі знущання, які ви робити надо мною. Чого тобі ще треба від мене? Роби скоріше те, що надумав”.

Серце правителя Лукіана запалало великим гнівом і злобою. Він повелів своїм людям взяти мученика, вивести за місто і там закидати його камінням. Тоді святий Ананія, подібно, як мученик архідиякон Стефан, закликав сильним останнім віддихом: “Господи Ісусе Христе! Віддаю в Твої руки духа мого”.

Так закінчив свою земну мандрівку святий Ананія: після великих страждань покинув цю долину сліз і перейшов у вічні обителі. Люди побачивши, що Ананія вже помер, залишили його тіло непохороненим і повернулися до міста. В цей час проїжджали християни з Дамаска і, побачивши замордованого чоловіка, впізнали в ньому єпископа Ананію, взяли його до Дамаска і, скликавши християнську спільноту, похоронили святого мученика.

(Далі буде)