Ми вже маємо будівничого і план будівлі, тепер потрібно знайти знаряддя. Є три головні знаряддя: перше дає Сам Бог, а друге і третє – отримує душа з Богом. Першим є ласка Божа, другим – молитва, а третім – праця. Застановімося над кожним окремо.
Всім відома притча з Євангелії про милосердного самарянина (Лк. 10, 30 - 37). На дорозі до Єрихона на подорожнього напали розбійники, обдерли його, тяжко побили і залишили на здобич неминучої смерті. Нещасний був би загинув, якби Милосердя Боже не зіслало йому рятунок. Саме тією дорогою проходив самарянин і, почувши стогін пораненого, підійшов до нього, підняв із землі і привів до заїзду, де поручив його дбайливій опіці господаря, навіть дав на ліки два динарії. Тим ізраїльтянином була людина перед приходом Христа. Розбійники, тобто дияволи, зрадливо напали на неї, забрали її майно, тобто Божу любов, а з нею і надприродне життя, і вхід до небесної слави, зранили її гріхами,зв’язали шнурами пристрастей і кинули при дорозі, яка веде до Бога, на жертву страшної і вічної смерті. Але Боже Милосердя зіслало на поміч самарянина. Хто ним був? Втілене Слово, Ісус Христос. Це Він прийшов на світ у людському тілі, Сам зблизився до нещасної людини, підніс її з землі словом надії, лікував її рани “оливою” Своєї Крові, змішаної з вином її розкаяння, взяв її на Свої рамена і завів до “Свого заїзду”, тобто до Церкви, щоби там нею опікуватися, а відходячи, залишив два динарії. Що означають ці гроші? Один – означає ласку освячуючу, а другий – ласку дієву.
Освячуюча ласка, її суть, дія і вартість
Ласкою загально називаємо всякий добрий дар, “який походить від Отця світлості”. В точному значенні слова ласка є надприродним даром, якого Бог уділяє нам зі Своєї доброї волі з огляду на заслуги Ісуса Христа, щоб ми могли запевнити собі спасіння. Кажемо “надприродним даром”, бо він не належить до людської природи як обов’язок, але підносить людину до надприродного стану, який перевищує її природні сили і дає можливість до поєднання людини з Богом.
Дателем тієї ласки є Сам Бог, а виєднав її в Отця Небесного Спаситель світу, Ісус Христос, тому що поєднання нас з Богом і привернення до Божого синівства завдячуємо виключно безмірним заслугам Його Найсвятішої Крові. Також всі надприродні дари і вчинки (дії) є наслідком спасенного впливу тієї Найсвятішої Крові. Немає на землі нічого святого, що б із Нею не єдналося. Все, що нас освячує, залежить від Неї: це завжди є або галузка від Неї, або цвіт, або плід. До Її джерел Бог прикликає грішників, щоб вони на всі свої недолі знайшли полегшення. Тільки там вони отримають прощення гріхів, там віднайдуть втрачене право Божих синів. До тих животворних вод і святі були покликані. В Найдорожчій Крові люди отримують відвагу мучеництва, щастя в покликанні, ласку дівицтва, строгість життя, геройську любов і всі ті дари, які провадять до найвищої святості.
Є різні ласки: одні зовнішні, як наприклад, Слово Боже, інші внутрішні – як ласка освячуюча і дієва; одні звичайні і для всіх спільні, інші надзвичайні і тільки деяким уділені. Ті останні ласки перераховує Апостол: “Одному бо дається Духом слово мудрості; іншому тим же Духом – слово знання; іншому – віра у тім самім Дусі; іншому – дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому – сила творити чуда; іншому – дар пророкування; іншому – дар розпізнання духів; іншому – різні мови; іншому ж – тлумачення мов” (1 Кор. 12, 8-10). Ті ласки, які теологи називають “задармо даними”, служать передусім для розширення Церкви і духовного добра тих, які є їх свідками. Тому частіше вони були уділені в перших віках християнства, але і пізніше вибраним душам не раз були уділені.
Серед ласк, які служать для освячення душ, перше місце займає ласка освячуюча, тобто той надприродний дар, даний душі, який постійно перебуває в ній як навик, через який Святий Дух безпосередньо і внутрішньо очищує нас, виправдує, освячує, обдаровує і підносить до надприродного стану, а навіть до того, що можемо брати участь у Божій природі і до з’єднання з Богом. Дія цієї ласки перевищує людське розуміння. Освячуюча ласка оживляє душу, змиває гріх, який є смертю душі, а запроваджує до Бога, який є життям, або душею душі. “Я прийшов, – каже Ісус, – щоб вівці мали життя і мали його вповні” (Йо. 10, 10). А далі каже: “І Отець мій буде його любити і ми прийдемо до нього і в ньому зробимо оселю” (Йо. 14, 23).
Така любов невід’ємна від освячуючої ласки з тією різницею, що ласка освячуюча підносить на надприродну висоту нашу людську природу, а любов підносить нашу діяльність. Отже, ласка впроваджує Бога до душі, тобто є станом взаємної любові Бога і людини. Напевно, не раз ти бачив трупа, людину, позбавлену життя, всяких рухів і краси. Що за відразливий вигляд! Такою є і душа в стані смертельного гріха. Уяви собі тепер, що до того група повертається душа. Тіло негайно оживає, набирає краси і починає рухатися. Так само діється з душею, коли до неї повертається освячуюча ласка, а з ласкою приходить Бог. Душа віднаходить надприродне життя і живе в Бозі і для Бога, а живе доти, поки не втратить тієї ласки через смертельний гріх.
Що більше, ласка освячуюча робить душу подібною до Бога, як каже Апостол: “Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим лицем віддзеркалюємо Господню славу і переображуємося у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господа, що є Дух” (2 Кор. 3, 18). Придивимося до краплі роси на траві. Доки ніч простягає свою тінь, доти крапля є темна. А як тільки промінь сонця впаде на краплю, вона одразу починає блищати і все сонце в собі відбиває, і доти блищить, доки на неї світить сонце. Подібно є з душею. Бог, нескінченно святий, те правдиве “сонце справедливості”, бажає уділити душі своєї святості. Тому промінь того сонця – це ласка освячуюча, проникає в душу і впроваджує до неї Божу святість, яка в тій душі доти ясніє, доки душа не віддалиться від сонця, тобто не впадає у смертельний гріх. Тому ласка освячуюча підіймає душу зі стану звичайного (природного) до надприродного, бо дає їй надприродне життя, життя Боже, або, як каже св. Петро, “чинить нас учасниками Божої природи”, не знищуючи нашої власної природи. Наприклад: Як розпечене у вогні залізо приймає властивості вогню, однак не перестає бути залізом, і як крапля води, яку додали до кухля з вином, набирає смаку і кольору вина, але не перестає бути водою, так само душа в ласці освячуючій не тратить своєї істоти, а стає учасницею Божої природи. Бо Бог, немовби святий вогонь, знищує і палить у ній все, що зле, тобто гріх, а натомість уділяє їй своїх властивостей і свого життя. Внаслідок цього душа стає через ласку тим, чим є Бог зі своєї істоти.
Така перемінена і освячена душа є предметом особливої любові Господа Бога, є святинею Святого Духа, аркою Божою, вибраною Божою дитиною, приятелькою Божою, обручницею Божою, живим членом Ісуса Христа, сестрою ангелів, мешканкою неба, спадкоємицею вічних дібр.
Така перемінена і освячена душа є безмірно вивищена, вища, як земля, бо земля є тільки підніжком Божим; вища, як небо, бо небо є тільки місцем перебування Бога. Вона підноситься понад землю, проникає небеса і зближується аж до трону Божого, до Божого Серця.
Така перемінена і освячена душа є невимовно гарною, гарнішою від усіх людських творінь, гарнішою від цілого всесвіту, такою гарною, що якби людині на землі було дано оглядати її предивний вигляд, то не витримала би надміру радості. Душа є такою гарною, що Ангели дивуються її блиску, а Сам Бог дивиться на неї з уподобанням. Прекрасна була святиня Соломона, де все блищало золотом, бо Сам Господь сказав до нього: “Я освятив цей храм, що ти збудував, оселивши там навіки моє ім’я. Очі мої і серце моє будуть на всі віки звернені на неї” (1 Цар. 9, 3). Без порівняння гарнішою святинею є свята душа і миліше Богу в ній перебувати, очі Його постійно на неї звернені, а Серце Ісусове є при ній постійно.
Така перемінена і освячена душа є понад всяку міру багата і плодовита. Всі її добрі справи, які спершу виконала в стані ласки, а які гріх зробив мертвими, віднаходять життя і вартість. Всі її подальші справи, хоч би й незначні, якщо тільки з огляду на предмет, спонуки і обставини є добрі, стають надприродними і такими, що заслуговують на вічне життя. А сама душа з неродючої пустелі перетворюється мовби на плодючу землю, так що можна застосувати до неї слова пророка Ісаї: “Пустиня і суха земля хай веселиться, нехай радіє степ і процвітає нарцизом. Хай квітом польових лілей процвітає і веселиться, нехай радіє радістю і ликує”.
Тому наше життя настільки має вартість для вічного життя, наскільки ми з’єднані з Ісусом через ласку.
Така перемінена і освячена душа є невимовно щаслива, бо вона посідає бога, а Бог Сам є джерелом правдивого щастя. У Бозі вона знаходить все – і правду, і світло, і силу, і святий спокій, і тривалу потіху, і непохитну надію. І хоч не є свобідна від покус, від праці і терпінь, то все-таки не тривожиться, не впадає, не вдається в розпач, бо Сам Бог її підтримує і їй допомагає, потішає і підносить так, що спокійно йде дорогою життя і спокійно вступає в країну вічного щастя, маючи надію у хресті Спасителя, що доступить милосердя.
Коли тиран Датіян видав св. Вікентія на жорстокі муки, св. Диякон спокійно відповів: “Засліплений чоловіче, чи не знаєш, що душа моя, перейнята життям Ісуса Христа, Божого Сина, не боїться твоїх тортур? Знищуючи моє тіло, ти тільки розриваєш його пута і випускаєш душу на свободу”.
О Боже, які величні Твої діла в людській душі! Чи часто ми над цим застановляємося?
