Щира сповідь – творення людини

Думки ревнительки Апостольства Молитви

Всі речі і все, що нам дано в житті до вжитку, завжди треба використовувати в межах розумного, дозволеного і для спасіння своєї душі. Час також є Божим даром, але для людини він стає трагічним, тіло – ярмом для душі, час – обмеженим, а життя – залежним.

Сучасна людина стала рабом технічного прогресу, який диктує їй свої умови життя. На превеликий жаль, людство виявилося нездатним чинити йому опір. Спеціалісти, які маніпулюють людською свідомістю, накидають готові шаблони поведінки: ЗМІ, бігборди, різного роду реклама… Ми розівчилися самостійно думати і приймати рішення. Компютери, телевізори, мобільні телефони заміняють дітям читання літератури. Діти стали залежними від земських ідолів, від цього появляються нещирість, неввічливість, розлади нервової системи… У родині немає живого спілкування, гроші посіли перше місце в родинах, а людина – як товар, бо дивиться на життя через призму грошей. Якщо вони є – життя вдалося, а якщо ні – тоді розпач, депресія, самогубство. Сатана зробив з нашого покоління духовних калік. Людина все рідше звертається до Господа Бога, молитви, участі у Святій Літургії, все менше і менше задумується над спасінням своєї душі.

Вервиці не хочемо молитись
І щоденних молитов також,
Моду подавай нам, телевізор,
Інтернет, мобільний телефон.

Кожен хоче, аби його любили, всі ми прагнемо розуміння, тепла, терпіння наших слабкостей, хочемо чути ніжні слова. Слово може все: поставити на ноги і зламати. А не збираємо ми тому жодних плодів, бо самі їх не сіємо. Любимо, але потребуємо взаємності, плати або користі для себе. Добрими і ласкавими ми є з тими, до яких наше серце не є байдуже або нам від них щось залежить.

Більшу частину території нашої планети Земля охопив небезпечний вірус Адамової недуги – “бути, як боги”. Людина хоче панувати, але нічого при цьому не робити, керувати своїм життям і життям інших (наприклад, ненароджених дітей). Мати все і одразу: комфорт, авто, триповерхові котеджі, ідучи по головах людей, щоб досягнути своєї цілі. Ми розівчилися слухати і розуміти один одного. Коли людина виливає нам свій біль, ми її не чуємо або не хочемо чути. Часто прагнемо позбутися ближнього (стареньких хворих батьків – у світі вже не рідкістю є евтаназія) як багатьох непотрібних нам речей, забуваючи про те, що це також люди, як і ми: зі своїми вадами, внутрішніми переживаннями, часто негативним досвідом життя. Не раз устами батька чи матері до нас промовляє Господь Бог, відвертаючи нас від злого. А ми так часто забуваємо подякувати Богу за те, що вони у нас є. На жаль, людині властиво не цінувати того, що вона отримує задарма, лише коли настає темрява в житті, тоді вона цінує і розуміє,чим володіла і чого позбулася, що втратила.

А Господь шукає наші душі,
Хоче ласки дати нам Свої.
Маємо ми руки дуже чисті,
Але жаль, вони пусті.

* * *

На світі все проминає, і як би нам не хотілося – буде так, як цього хоче Бог. Мусимо навчитися дякувати господу Богу за те, що гне нас до землі у наших прикрощах, щоб розігнувшись, ми щось та зрозуміли. Доки ми не поставимо себе в залежність від Божої волі, до тих пір гріх буде нами володіти. Так воно є переважно у нашому житті: солодкі перемоги чергуються з гіркими упадками. Це пояснюється тим, що ми не завжди цілковито покладаємося на Бога. Якщо ми глибше пізнаємо Господа, гріх стане для нас огидним. А коли ми концентруємо свою увагу лише на собі, думаємо тільки про те, аби подобатися іншим - в результаті потерпимо поразку. Всі зусилля сатани спрямовані на те, аби відвертати нашу увагу від Ісуса Христа, щоб таким чином перешкодити Богові здійснити Його волю в нашому житті. Сатана добре знає, що примусивши нас відвернутися від Господа Бога, аби ми зосередили всю увагу на собі, своєму “я”, він легко буде нами керувати. Якщо ми спрямуємо всю свою увагу, думки і нашу силу волі на те, щоб досягти неможливого, нас чекають упадки. Ми втратимо впевненість, яку досягли, коли прийняли Христа, бо не розуміли того, що зберегти її можна, лише відвертаючись від себе з тим, аби всю свою увагу спрямувати на одного Пана Бога. (Пор. Флп. 2 і 12 - 13).

Молитва не може рятувати людину, якщо нею не користуватися. Господь Бог дав нам 24 години на добу, але ми такі скупі хоч одну годину з Ним поспілкуватися. Адже молитва – нам єдина надійна опора у прикрих хвилинах нашого життя. Коли ми грузнемо в гріхах, мов у багні, ми поспішаємо шукати розради в алкоголі, розвагах. Стараємося заглушити голос свого сумління, ховаючись від себе самих, а точніше – від Бога. Тоді треба терпеливо починати викорінювати гріхи, не чекаючи, коли вони пустять глибоке коріння в нашій душі, не зволікаючи, бо один упадок потягне за собою інший. Піст і молитва – це трудівники, які працюють на людину, виводячи її на чистий і духовний рівень життя. Молитва і піст коштують нам лише сили волі. Щира сповідь – це вища творчість людини, тоді буде реальне одужання від гріхів.

Схаменіться, пробудіться,
Не дрімайте і не спіть,
В свою душу подивіться –
Іспит совісті зробіть.

Ольга Попович, ревнителька Апостольства Молитви
при церкві Свв. Верховних Апп. Петра і Павла (Львів, Рясне-1)