Французький місіонер в час однієї місії оповідав своїм слухачам історію свого життя. “Жила одна вбога вдова, – казав місіонер, – що над усе у світі любила свого сина- одинака. Днями й ночами вона тяжко працювала, щоб дати йому найкраще виховання. Підрісши, син потрапив у лихе товариство і, замість у школу, ходив з товаришами на забави, де перебував до пізньої ночі. Коли ж про це довідалася шкільна влада, він мусив покинути школу. Тепер почав вимагати ще більше грошей від своєї мами, бо цілими ночами перебував на пияцьких забавах. Журба зганяла сон з очей бідної вдови, але ні її просьби, ні вмовляння нічого не допомагали. Її син щодня вертався додому п’яний, а однієї ночі зовсім не вернувся.
Вранці мати довідалася, що шайка злодіїв напала на золотарську крамницю, а її власник, що боронив своє майно, був убитий злодіями. Алярм привів поліцію, що схопила злодіїв, а між ними і сина вдови. Усі були засуджені на довгі роки важкої тюрми.
З великої журби вдова захворіла і перед своєю смертю забажала ще раз побачити свого сина. Закованого, його привели до її постелі, але вона вже не могла говорити, лише глянула на нього своїми згасаючими очима. І цей останній погляд матері до глибини потряс його, і він постановив поправити своє життя. Висповідався і почав покутувати. В нагороду за добру поведінку в тюрмі по кількох роках його звільнили, і він спрямував свої кроки до найближчого монастиря, де став монахом, а згодом священиком-місіонером.
А тим негідним сином, що загнав свою добру маму до гробу, – сказав з плачем місіонер, – був ніхто інший, тільки я сам”.
Але історії ще не кінець. За свою ревну працю він був висвячений на єпископа і причинився до відродження своєї Церкви. Покута за свій гріх піднесла його з безодні гріха до світла Божої благодаті.
