Слово пастиря на початок навчального року
Дорогі читачі, батьки, вихователі, катехити! Розпочався новий 2011 - 2012 навчальний рік. З цієї нагоди хотів би поділитися з вами своїми роздумами, заувагами, пропозиціями. Проблеми родини, школи, молоді та її виховання є завжди близькими моєму серцю. Від доброго виховання в родині, школі і церкві залежить світле майбутнє нашого народу, тобто кращий завтрашній день. Коли занедбано виховання, тоді ми всі є в програші, а насамперед сім'я. Бо тільки добре і по-християнськи виховані діти можуть забезпечити спокійну старість і поважну опіку для своїх батьків. На жаль, дуже багато родин роблять експерименти над власними дітьми, що є страшно, а навіть і небезпечно.
Що слід розуміти під словом "експеримент"? Є різні програми і підходи щодо виховання дитини. Не завжди ці програми включають у себе добру практику християнської віри, моралі, культури, набуту впродовж багатьох поколінь. Навпаки в багатьох випадках ліберальне, модерне виховання відкидає, а навіть скептично і з погордою ставиться до тих великих надбань, які посідають християнські інституції в галузі виховання молодого покоління.
Що мене підштовхнуло вжити слово "експеримент" у вихованні молодого покоління? Події, які мале місце в Англії цього року, нам ясно і виразно показали, що методи виховання у так званому вільному світі (як колись ми називали Західну Європу, перебуваючи під більшовицькою окупацією) не виправдали себе, виявилися недосконалими і такими, над якими ще треба працювати.
У ніч з 6 на 7 серпня 2011 р. Б. столицю Англії охопили великі пожежі. Бунтівлива молодь (переважно з емігрантів) почала діяти, "захищаючи" свої права. Заворушення і безлад тривали декілька днів. З Лондона дух непокори перекинувся на інші міста: Манчестер, Бірмінгем, Ліверпуль, Ноттінгем. Підлітки, молоді юнаки, руйнували усе, що потрапляло під руки: розбивали магазини, крали з них речі, вибивали вітрини магазинів і офісів, підпалювали автомобілі, будинки. Над містами здіймалися хмари вогню і диму. Мирні англійці, які приймали до своєї країни чужинців-емігрантів, надавали їм соціальну допомогу, були в страху і в шоку, вони не розуміли, що відбувається. До столиці на допомогу поліції, яка не могла собі дати ради з протестуючими, прибували нові загони поліцейських.
Мародерству, насильству не було меж. 68-річний англієць Ричард Маннінгтон Боус, проходячи повз супермаркет і побачивши, що він починає горіти, як порядна і вихована людина, для якої дорога батьківщина і все, що в ній, почав гасити вогонь. Розлючені підлітки напали на нього і по-звірячому побили. З черепно-мозковими травмами його доправили до шпиталю, але побої були несумісні з життям...
У ніч на 10 серпня в Бірмінгемі троє чоловіків, які намагалися захистити своє майно від нападів мародерів, загинули під колесами автомобіля, спрямованого на них невідомим чоловіком. У новинах показували літніх людей, які стояли біля великої купи сміття. Це сміття - увесь доробок їхнього життя. Тяжкою фізичною працею вони рік за роком збирали гроші, щоб мати спокійну і забезпечену старість, а тут перед камерами витирають сльози зі своїх очей. Це жахливо: здичіла молодь не має жодної пошани навіть до літніх людей, для них не існує жодного авторитету.
Політичний лідер Англії прем'єр-міністр Дейвід Камерон 15 серпня у своєму звернені до народу, аналізуючи події останніх днів, виразно сказав, що це криза англійського шкільництва: "Ідеться не про бідність, а про певну культуру поведінки, де панує насильство. Але пояснити - не означає пробачити... Закони про права людини здійснюють корозійний вплив на поведінку та мораль, підриваючи особисту відповідальність". Збитки від погромів склали 170 мільйонів євро.
Група активістів ще 17 вересня в Нью-Йорку (США) закликала "захопити Волл-стріт" - головну фінансову артерію міста. Пізніше акція поширилася у США, а відтак і у всьому світі. Учасники маніфестацій виступають "проти жадібності і корумпованості 1% найбагатших людей", монополій банків, а також за зменшення податків для бідних та збільшення для багатих. У вихідні дні на вулиці з подібними гаслами вийшли протестувальники в Японії, Австралії, Німеччині, Китаї, Філіппінах, Канаді - загалом у 82 країнах. Активісти передусім вимагають, щоб уряди приборкали банки, аби ті не грали грошима вкладників, як у казино, щоб не було махінацій, через які можуть зазнати краху цілі економіки. Бо нинішні монополісти можуть підняти країну і зруйнувати її. Влада тієї чи іншої країни мусить контролювати їх. Також логічним виглядало б збільшення податків для багатих та зменшення їх для бідних. Чудові гасла, плани, вимоги, але не завжди добрі методи, які використовуються для досягнення тієї чи іншої мети.
В суботу, 15 жовтня 2011 р. Б., розлючений натовп вдерся до римської парафії Святих Марцеліна та Петра. Зламали святий хрест, розбили фігуру Матері Божої Непорочно Зачатої, спустошили парафіяльні приміщення. Своє обурення висловив вікарій Рима Кардинал Агостіно Валліні. За його словами, цей акт вандалізму ображає релігійні почуття римлян. Протест Кардинала підтримав речник Ватикану отець Федеріко Ломбарді, назвавши цей вчинок "плодом безпідставного насильства". Під час заворушення група активістів влаштувала пожежу в будинку Міністерства оборони в Італії. Ми бачимо жахливі вчинки людей, у серцях яких - духовна пустка, брак виховання, пошани до релігійних почуттів християн, зверхність і зухвальство. І в цьому полягає велика небезпека модерного виховання, виховання покоління без релігії, без Бога. Сьогодні лиш початок тих жахливих плодів.
Можливо, хтось із читачів подумає: але це не в нас, всі ці події відбуваються десь там, далеко від нас. А хіба в Україні не мають місце такі жахливі події в різних регіонах? Наведу тільки один приклад із багатьох. 27 грудня р. Б. 2010 Валентина Юдіна, який проживає в місті Львові, запросив на зустріч його товариш. Коли Валентин прийшов на призначене місце, тоді "друг" звалив його на землю і почав копати ногами, а інші товариші-підлітки під музику танцювали, радіючи і насолоджуючись, що їх одноліток страждає і плаче. Скільки випадків самогубств, стрілянини, насильства, наркотиків і алкоголю! Все частіше на шпальтах різних часописів з'являються повідомлення про зруйновані хрести на цвинтарях, каплички, придорожні фігури, а навіть і самі святині - храми Божі. Статистика невтішна, дуже тривожна, яка спонукає нас до застанови: що відбувається з нашими дітьми?
Можна багато розповідати і перераховувати всі ті недоліки, які мають місце в багатьох демократичних країнах Заходу і Америки. Статистика та події в тих регіонах не вельми втішні. Тому маємо над чим працювати, над чим роздумувати, щоб ми сліпо не довіряли тій чи іншій навчальній програмі, але самі з практики життя, нашого християнського світогляду, віри, звичаїв і традицій вибирали краще для наших дітей.
Перебування дитини в яслах, дитячому садочку, навчання в школі, у вищих навчальних закладах - це не лише сама наука, а також і виховання. Нерідко батьки, вчителі, професори звертають увагу виключно на успішність учня чи студента, закриваючи очі на їхні недоліки, а то й вади в культурі та поведінці. Такий підхід неправильний, а навіть згубний для дитини. Наука без виховання ніколи не буде повноцінною. Все це настільки взаємопов'язане, що доповнює одне одного. Поряд з великими поступами в науці та технічному прогресі ми зустрічаємо горду, зарозумілу, зухвалу людину - і це є криза виховання.
Коли впала комуністична завіса, мільйони людей мали можливість в різний спосіб побувати на Заході. Хто туристом, хто працював, заробляючи на хліб щоденний і прожиток для своєї родини, одні повернулися до своїх родин, інші навпаки стягнули свої родини з України в країни Заходу, Америки. Відвідуючи ту чи іншу розвинуту країну, в першу чергу звертаєш увагу на людські помешкання. Особливо на будинки приватного сектору: як гарно вони прибрані, перед будинком ростуть квіти, декоративні дерева, а в декого і цілі оази з фонтанами. Дуже приємно іти біля такої будівлі, де порядок і чистота, все кругом цвіте, воно привертає нашу увагу, а навіть і захоплює.
Побачивши таку красу, українці, як кмітливий народ, відразу почали наводити порядок біля своїх помешкань. Без сумніву, нам ще далеко до такого рівня, але є господарства, окремі помешкання, які милують око красою квітів, рослин, дерев, різних декорацій. Хто має такі оази, той знає, скільки праці треба докласти для цієї краси. Замало посадити квітку чи деревце і чекати, коли воно зацвіте. Насамперед, має бути відповідний грунт, земля. Та чи інша рослина має бути відповідно обкопана, а в посуху її потрібно підливати, а навіть додавати відповідні мінеральні добрива, щоб вона гарно зацвіла і дала відповідні плоди. Багатші люди навіть наймають садівників, які доглядають їхній сад, город і квітники. Коли зів'яло якесь листя, його треба обірвати, якщо гілка росте в неправильному напрямку, її слід обрізати, щоб усе мало гарний вигляд. Про садівництво написано багато корисних книжок, які можуть стати нам у пригоді. Тільки важка праця садівника може принести гарні плоди, що милують око.
Все частіше ми бачимо в нашому суспільстві людей, які люблять тварин, звірів, птахів, риб. У світі існують різні товариства з охорони звірів, риб. Собаки, коти, птахи, риби для багатьох людей стали "близькими і рідними" друзями. Людина часто вигулює собак, коли холодно, навіть одягає їх в одяг, купає, водить до лікаря, купує спеціальний корм для своїх домашніх тварин. На Заході вже дійшло в цій справі до абсурду - появилися навіть окремі цвинтарі для тварин, на яких ставлять дорогі пам'ятники.
З одного боку, любити тварин, звірів - це нормально, якби тут не було одне "але": людина цьому присвячує більшість часу у своєму житті. Це не є нормальним, а навіть гріховним, коли особа, яка має сім'ю, занедбує виховання своїх дітей, чоловік не приділяє уваги своїй жінці, а жінка чоловікові, діти батькам, а батьки дітям. Не може в нашому житті на першому місці стояти город, помешкання, бізнес, праця, відпочинок, подорожі, приватні інтереси, птахи, котики і песики, а родина на задньому плані. Такий підхід не те що неправильний, але грішний в очах нашого Творця.
Коли людина приділяє таку велику увагу найнижчому ступеню життя, яким є трави і рослини, або навіть вищому ступеню, до якого належать звірі, птахи, риби, а занедбує виховання своїх дітей, вона тяжко грішить. Коли ти маєш час, щоб вийти прогуляти свого пса, маєш час для його тренування, а навіть наймаєш тренера за гроші, щоб займався ним, а для родини в тебе брак часу, бо всю любов, енергію, всі свої сили після праці ти присвячуєш квітам, тваринам, птахам - ти живеш безплідним життям, яке противиться волі Божій.
Застановімося глибше й духовніше над нашим життям. Скільки потрібно докласти фізичної праці і витратити грошей, щоб мати гарний квітник біля нашого помешкання, гарний сад, город! Скільки потрібно докласти праці і вкласти грошей, щоб мати гарний акваріум у нашому помешканні, розумну, витренувану собаку, гарну пташку, яку ми навчили говорити окремі слова і співати! А скільки ж тоді треба праці і зусиль, щоб виховати гарних, шляхетних, культурних сина чи дочку?!
Для доброго виховання наших дітей необхідна постійна, витривала, важка праця. Саме для виховання, а не тільки навчання. Ми повинні не тільки навчити, не тільки дати освіту, фах, не тільки придбати їм майно чи інші матеріальні речі, а дати їм добре християнське виховання. Щоб колись наші діти згадали про своїх батьків і сказали: "Ми мали добрих, побожних, люблячих батьків, і ми їм дякуємо за гарне християнське виховання і добрий особистий приклад".
Дивлячись на цей світ, бачимо різні роди й різний рівень життя. На найнижчому ступені є трави, рослини, кущі й дерева, бо вони лише ростуть, асимілюють поживу й розмножуються, в них немає внутрішнього руху - тобто діяльності.
Вищий ступінь життя є у звірят, риб і птиць. Вони не тільки асимілюють, споживають і перетворюють харчі, вони розмножуються, також пересуваються, мають смислове життя, ми можемо навчити їх багатьох речей, вони частково піддаються людському впливові, відчувають температуру, небезпеку, захищають себе і своє потомство. Коли перейдемо від звіриного світу до людини, то в ній є не лише більше діяльності, ніж у тварин, але більше дії з її внутрішнього світу, а також досконаліше внутрішнє життя. Людина має більше в собі життя, ніж тварина, не тому, що може бігти скоріше чи дальше за тварину, не тому, що може бачити краще і ясніше від тварини, краще чути, спостерігати, розмовляти, робити багато різних речей, винаходів, чого не може тварина, але тому, що вона може розуміти й любити.
Господь обдарував людину свобідною волею. Ця свобідна воля людини є її найбільшою досконалістю, а також найціннішим даром, який Господь Бог дав людині. Завдяки їй ми відрізняємося від усіх земних звірят і маємо привілей самі вирішувати своє майбутнє. Даючи нам розум, інтелект і свобідну волю, Господь Бог обдарував нас цими дарами, щоб ми їх використали в доброму намірі. Так само, як Він дав людині руки і ноги, і хоче, щоб ми їх уживали згідно з їх призначенням. Нормальним є те, що людина ходить на ногах, а працює руками, слухає вухами, споживає їжу ротом. Навпаки було б смішним, якби люди ходили на руках, працювали ногами. Отже, коли ми вживаємо наш розум і нашу волю за їх призначенням, ми сповнюємо Божу волю. Мета людини на землі - пізнати Господа Бога, любити Його всім своїм серцем і душею, а після своєї земної мандрівки осягнути Царство Небесне.
СЛОВО БОЖЕ ПРО МУДРІСТЬ
Загляньмо до Слова Божого, до того джерела, яке живить усі народи і покоління по всі часи. В ньому ми знайдемо багато розважань і порад щодо мудрості, виховання, застанови для батьків і дітей.
Людина не в силі осягнути усе на цій долині сліз. Насамперед тому, що наш вік дуже короткий і не дозволяє нам усе пізнати і осягнути. Людський розум хоч і робить великий поступ у науці, медицині, техніці, але все-таки перед людиною є більше закритого, ніж відкритого. Людство, навіть взяте усе разом, ніколи не перевершить Творця Всесвіту. У Книзі Сираха читаємо: "Всяка мудрість - від Господа, з ним же вона і повіки. В морі пісочки, краплі дощу і вічності днини - хто порахує? Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні - хто дослідить? Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум - від віку. Джерело мудрості - Слово Боже у вишніх, а дороги її - Заповіді відвічні. Корінь мудрості - кому він відкрився? І наміри її потаємні - хто про них знає? Спізнання мудрості - кому об'явилось? І хто її досвід збагнув багатющий? Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі Своєму. Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розломив її над усіма ділами своїми, над усяким тілом, із щедрості своєї, та й надав її тим, які люблять Його" (Сир. 1, 1-10).
Не збагне людина усіх таємниць Всесвіту, вона постійно в пошуках і має таке уявлення: ось через пару десятиліть ми повністю оволодіємо космосом. Є навіть грандіозні плани будівництва готелів на місяці, спортивних залів, різних відпочинкових і розважальних закладів, автостоянок тощо. Мрій, людино, будуй свої плани, але в остаточному результаті буде так, як скаже Творець усієї мудрості - Господь Вседержитель. Людина, яка цілковито віддається мудрості, знанням, науці, але без віри в Господа Бога, яка своїм слабеньким розумом бажає осягнути Всесвіт, наражає себе на дуже велику небезпеку. Скільки людей науки, знаменитостей закінчили своє життя в опущенні, убожестві, забутті! Якби ми сьогодні відвідали лікарні для душевнохворих людей, з різними вадами і психічними відхиленнями, то зустріли б серед них багато таких, які вважали, що їм під силу осягнути, збагнути те, що людині абсолютно неможливо.
Мудрість людська без віри в Бога, без уповання і довіри до Всевишнього в багатьох випадках закінчується драмою для самих же людей, які вважають себе вундеркіндами в науці і з погордою ставляться до релігії. Кожна дитина має окремий дар від Господа Бога, тож ми не можемо примушувати і навантажувати наших дітей тим, що їм не під силу. Багато батьків нашого часу, маючу одну дитину, вкладають у неї все і, звичайно, вимагають від неї відповідної віддачі. Коли дитина не має надзвичайного дару розуму і мудрості від Господа Бога, треба змиритися з тим рівнем, який дитина може "потягнути" у своєму житті. Звичайно, потрібно добре приглядатися, щоб не дозволити дитині розвивати в собі лінивства, бо це є також небезпечно, але вимагати неможливого є гріхом і знущанням над дитиною.
На яких же засадах маємо осягнути мудрість, щоб не впасти в гріх гордості? Люди, які бажають осягнути мудрість правдивого пізнання, повинні просити о цей великий дар у Господа Бога і віддати себе в Його руки за прикладом царя Соломона: "Боже батьків, Господи милосердя, що своїм словомстворив усе і що своєю мудрістю витворив людину, щоб панувала над сотворіннями, які постали через Тебе, і щоб керувала світом у святості й справедливості, щоб суд судила у правоті серця, - дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч Тебе, і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх. Бо я раб твій і син рабині твоєї, і людина немічна, короткотривала, і нездатний розуміти суд і закони. Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, а йому забракло б Твоєї мудрості, він за ніщо вважався б...
З Тобою мудрість, яка Твої діла знає, яка була приявна, коли Ти творив світ, яка відає, що Твоїм очам приємне і що за Твоїми заповідями праведне. Зішли її з Твого святого неба, пошли її від Твого престолу слави, щоб була при мені й трудилась, щоб пізнав, що Тобі любе.
Вона бо все знає й розуміє, вона мене водитиме в моїх чинах мудро і мене берегтиме у своїй славі. Тоді мої діла будуть тобі вгодні, і я судитиму народ свій справедливо, стану гідний престолу батька мого. Яка бо людина може пізнати волю Божу? Або хто може збагнути, чого Господь хоче? Бо ж міркування смертних нужденні, непевні задуми наші; бо тлінне тіло обтяжує душу, і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух. Ми ледве відгадуємо те, що на землі, з трудом знаходимо те, що в руках наших, - а хто дослідить те, що на небі? Волю ж Твою хто знав би, якщо б Ти не дав мудрості і не зіслав з висот Твого Святого Духа. Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, і так навчились люди того, що Тобі до вподоби, і мудрістю вони спаслися" (Муд. 9, 1-6, 9-18).
Якби діти і батьки, вчителі, вихователі і професори молилися про правдиву мудрість, яка походить від Творця Всесвіту, - мабуть, набагато кращим було б виховання наших дітей, студентів, ми б мали чіткіше розуміння про знання і мудрість.
Багато людей, осягнувши щось у своєму житті чи дійшовши до влади, вважають себе надлюдьми, вищими від інших, а гріх гордості аж кипить із їхнього нутра. До таких звернене Слово Боже, щоб ми усі пам'ятали, ким є насправді, звідки прийшли і до чого прямуємо: "Я теж людина смертна, як і всі інші, первоствореного нащадок, який із землі походить. У материнському лоні уклалось моє тіло; за десять місяців стужавів я в крові - із сім'я чоловіка й насолоди, що із сном приходить. Я теж, як народився, дихав спільним повітрям, упав на землю, що всіх нас однаково приймає, і перший крик мій - плач був, як у всіх дитяток. І вирощено мене в пелюшках старанно. Ніякий бо з царів не мав іншого початку існування. Один для всіх у життя вхід, подібний і вихід" (Муд. 7, 1-6).
Яка глибока застанова для кожного з нас! Ми всі смертні люди і маємо одне і те саме тіло, яке успадкували від наших прародичів Адама і Єви, в наших жилах тече та сама людська кров, яка дана нам Господом Богом. Дитина, яка народжується під убогою селянською стріхою, в циганському шатрі, в царській палаті, приходить в однаковий спосіб на світ: крик і плач, дихає тим самим повітрям, що і всі люди. Один для всіх прихід на землю, а також і подібний відхід. Вмирають від нападу серця, раку, інсультів не тільки бідні, але й багаті, вчені і неграмотні, старші і діти, люди різного віку, національності, походження, статі. Особа, яка посідає правдиву мудрість, завжди буде смиренна, покірна, ввічлива, доступна у спілкуванні, бо буде розуміти своє призначення і ціль на цій долині сліз. Особа, яка посідає правдиву мудрість, завжди буде мати в своєму серці записане Слово Боже і у всіх випадках керуватиметься ним.
Чому так важливо у нашому житті успадкувати мудрість? Слово Боже вважає, що найціннішим даром, який може отримати людина, є мудрість: "Ось чому я моливсь, і дано мені розум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене. Її волів я радше, ніж берла й престоли. Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею. А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею, бо все золото на світі перед нею - піску дрібка, а срібло - як болото супроти неї. Я полюбив її понад здоров'я і вроду, я волів її мати над світло, бо блиск від неї сну не знає. От і прийшли до мене з нею усі блага, і в руках її багатство незліченне... Вона - подув Божої сили і чистий виплив слави Вседержителя; тому нічого заплямленого не впаде на неї. Вона - вічного світла відблиск, безплямне дзеркало Божого діяння і образ його доброти. Хоч і одна, вона все може; і, залишившися сама в собі, вона все відновлює; вона з роду в рід у святі душі сходить і робить з них друзів Божих та пророків. Бо Бог лиш того любить, хто з мудрістю живе. Вона ж над сонце краща, понад увесь зоряний світ. У порівнянні зі світлом вона з'являється перша, бо світло поступається ночі, а мудрості зло не подолає" (Муд. 7, 7-11, 25-30).
Справді, немає нічого найціннішого, найдорожчого, найпрекраснішого в світі за мудрість. Посідаючи мудрість, людина є розважливою, багатою, розумною, розсудливою, справедливою, чесною. Мудрість - найбільший, скарб, дар, багатство, яке батьки, вчителі, вихователі можуть дати своїм дітям і учням. Посідати мудрість не означає бути винахідником, невідомо яким спеціалістом. Дуже багато в житті зустрічав я людей, які мали від Бога вроджений дар мудрості, а інші набутий від своїх батьків, вчителів, вихователів. Деколи, спілкуючись, дивуєшся: людина дає такі розумні поради, на перший погляд здається, що невідомо які вона має студії, опісля виявляється, що має всього лиш середню освіту. Звідки бере вона цієї мудрості? З різних джерел: добрий приклад і наука батьків, священиків, вчителів, молиться, живе богобоязливим життям, багато читає, вміє аналізувати життєві події і ситуації, старається робити добро, допомагати людям, щира, відверта, доброзичлива. Господь допомагає і благословляє таких людей, коли бачить, що вони миротворці, сердечні, співчутливі, Він примножує їхню мудрість, промовляє через їхнє серце і уста.
Кожну людину Господь обдарував окремими дарами, але і кожна людина буде давати відповідь за ті дари, які вона отримала від свого Творця. Тому Слово Боже звернене до тих, які тримають владу у своїх руках на цій долині сліз: "Тож слухайте, царі, і розумійте! Навчіться, ви, що правите аж по край світу! Вважайте, ви, що верховодите безліччю та пишаєтеся юрбою народів! Це бо Господь дав вам владу, від Всевишнього - зверхність; він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить. А що ви, бувши слугами Його царства, не судили по справедливості, ані закону не пильнували, ані за Божою волею не чинили, - Він страшно й швидко нападе на вас, бо суд на вельмож суворий буде. Малим прощають з милосердя, а сильних - сильно покарають. Бо Владика всіх ні перед ким не відступає. Він не вважає на великість, бо створив великого і малого, і однаково піклується усіма, - та могутніх чекає суворе слідство. До вас, отже, володарі, слова мої, щоб ви навчились мудрості та не провалились, бо ті, що свято зберігають святощі, освятяться, і ті, що їх навчилися, знайдуть оборону. Тож прагніть моїх слів, любіть їх, і вони повчать вас... Велика кількість мудрих - спасіння світу, і цар розумний - добробут народу. Отож, повчайтеся моїми словами: воно вам на користь вийде" (Муд. 6, 1-11, 24-25).
Якби володарі цього світу прочитали і пам'ятали цю Божу науку, самі жили згідно з нею і за нею провадили б повірений їм народ - як би по-іншому виглядав нинішній світ і життя в ньому! Кожен дасть відповідь за свої вчинки і свої діла. Господь спитає всіх, але треба пам'ятати, що "малим прощають з милосердям, а сильних - сильно покарають". Мудрий володар завжди буде пам'ятати про потреби насамперед свого народу, а опісля про себе, буде берегти спадщину минулих поколінь, щоб бути вірним і благочестивим сином і спадкоємцем духовних і національних надбань сивої давнини. Розумний володар не розтратить скарбів народу, а примножить і збагатить їх устократ. Недаремно голосить народна мудрість: який володар, такий і народ. Це підтверджує і Слово Боже: "велика кількість мудрих - спасіння світу, цар розумний - добробут народу"...
У Святому Письмі сказано про царя, якого: "Наділив Бог Соломона також мудрістю, і вельми великим розумом, і серцем широким, мов пісок на березі моря, так що мудрість Соломона була більша, ніж мудрість усіх синів Сходу, більша, ніж вся мудрість Єгипту. Був він розумніший від усіх людей; розумніший за Етана, езрагіта, від Гемана, від Калкола й від Дарди, синів Махола. Слава про нього розійшлася по всіх народах навкруги. Він вирік 3 000 приповісток, і 1 005пісень було в його. Він знав говорити про дерева, від кедра на Ливані та й до іссопу, що виростає з муру; говорив і про четвероногого звіра, і про птицю, і про повзуна, і про рибу. І приходили з усіх народів послухати мудрість Соломона, і від усіх царів землі, що зачули про його мудрість" (І Цар. 5, 9-14).
Важливо зауважити, що Слово Боже ясно і виразно наголошує, що мудрість, яку посідав цар Соломон, - це не його заслуга, то Господь Бог наділив його тими дарами. Отже, ще раз хочу підкреслити і наголосити на тому, що Господь Бог обдаровує кожну людину різними дарами. Тому людина не повинна ніколи забувати про Божі добродійства, а неустанно впродовж усього свого життя дякувати Всевишньому за ті незчисленні дари, які Він посилає для нас. На жаль, не завжди ми приймаємо цю істину про дари, які Бог нам уділяє, і не завжди вміємо бути вдячними Господеві за Його добродійства.
За цей великий дар мудрості від Господа Бога царя Соломона подивляв не тільки ізраїльський народ, а також усі сусідні народи, що приїжджали до Єрусалима, щоб побачити царя, послухати його науки, навчань, пісень, і всі були у великому захоплені і здивуванні. У 480 році по виході синів Ізраїлю з Єгипетської землі, з дому неволі, на четвертому році царювання Соломона над Ізраїлем він починає зводити храм на славу Господа, який збудував за сім років. Цар Соломон за тринадцять років збудував для себе також величавий палац, архітектуру якого і багаті прикраси подивляли усі народи.
Господь Бог прийняв жертву, яку Йому склав цар Соломон і ізраїльський народ. Тоді Всевишній промовив до Соломона: "Вислухав Я твою молитву і твоє благання, що ти приніс перед Мене. Я освятив цей храм, що ти збудував, оселивши там навіки Моє ім'я. Очі Мої і Серце Моє будуть там на всі віки. Тож як ходитимеш передо Мною так, як ходив батько твій Давид, - у чистоті серця і в щирості, та чинитимеш усе, що Я тобі заповідав, пильнувавши Моїх установ і Моїх наказів, то Я зміцню твій царський престол над Ізраїлем повіки, як обіцяв батькові твоєму Давидові словами: не переведеться у тебе той, хто сидітиме на престолі Ізраїля. Коли ж ви й ваші діти відвернуться від Мене і не будете пильнувати заповідей та установ, що Я виклав був перед вами, а підете та й іншим богам станете служити і перед ними припадати, то Я викоріню Ізраїля з землі, що дав їм, і оцей храм, що Я посвятив імені Моєму, відкину від обличчя Мого, так що Ізраїль стане приказкою та посміховиськом в усіх народах. Храм цей стане руїною. Кожен, хто проходитиме повз нього, здивується і буде посвистувати й питати: За що то Господь заподіяв таке цій землі й цьому храмові? І йому відкажуть: За те, що вони покинули Господа, Бога свого, який вивів їх із Єгипетської землі, та що пристали до інших богів, і припадали перед ними і служили їм, - за те наслав Господь на них усе це лихо" (І Цар. 9, 3-9).
Господь Бог прийняв жертву, яку склав цар Соломон і ізраїльський народ, побудувавши Єрусалимську святиню. Господь Бог обдарував незліченними дарами самого царя Соломона, а також народ у цей період втішався свободою, міг спокійно розвивати свою духовну, культурну і національну спадщину. Боже благословення перебувало над царем Соломоном і ізраїльським народом, і всі були щасливі: "Цар Соломон багатством та мудрістю був найбільшим з усіх царів землі. Ввесь світ жадав бачити Соломона, щоб почути його мудрість, яку Бог йому вклав у серце. Кожен щороку приносив з собою гостинця: срібне начиння, одіж, зброю, пахощі, коней та мулів. Соломон надбав також собі колісниці та коней; було у нього 1 400 колісниць і 12 000 коней. Він розмістив їх по містах для колісниць і біля царя в Єрусалимі. Цар довів до того, що срібло стало таким звичайним, як каміння, а кедрове дерево таке численне, як сикомори, що в Долині" (І Цар.10, 23-27).
На перший погляд, чи міг допуститися помилки відходу від Господа Бога цар Соломон - такий розумний, розсудливий цар, якого подивляв увесь світ, цар, який царював над ізраїльським народом в Єрусалимі 40 років? Маючи такий явний історичний доказ на своїх предках, що Бог благословляє того, хто вірний Йому. Це, мабуть, неможливо. Але факти свідчать протилежне. Ізраїльський народ жив в оточенні поганських народів. Господь застерігав ізраїльтян: "Не ходіть до них і вони до вас хай не ходять, бо інакше прихилять ваші серця до своїх богів" (І Цар. 11, 2). Цар Соломон вважав себе розумним і розсудливим, людиною, яка давала багатьом людям поради, розради, вважав, що він занадто сильний і ніколи не відступить від Господа Бога. Тому не брав до уваги того, що Господь постійно нагадував ізраїльтянам, щоб вони не одружувалися з поганськими народами. Цар Соломон вважав себе винятком, що він може обійти цей наказ Господній. Занадто довіряв своїй мудрості і своїм силам, своєму розуму, і це стало причиною його духовного падіння: "І було в нього 700 жінок княжого роду ще й 300 наложниць, і жінки оті зіпсували його серце. Коли Соломон постарівся, жінки його привабили його серце до чужих богів, і його серце не було вже повнотою віддане Господеві, як серце його батька Давида". (І Цар. 11, 3-4).
Цар Соломон побудував на горі, що напроти Єрусалима, капище поганським божкам, де приносилися їм жертви. Це була велика зневага Господа Бога. Тоді Господь промовив до царя Соломона: "За те, що ти так поводився і не пильнував Мого союзу ані Моїх установ, як Я наказав тобі, то Я вирву у тебе царство і віддам його твоєму слузі. Однак заради батька твого Давида не вчиню Я цього за твого життя; Я вирву його з рук твого сина. Та й не вирву всього царства: одне коліно дам синові твоєму заради слуги мого Давида та заради Єрусалиму, що Я вибрав собі" (І Цар. 11, 11-13). Ось так наймудріша людина з усіх людей, які жили на землі, володар і цар ізраїльського народу, який побудував на славу Божу святиню в Єрусалимі, стає причиною падіння ізраїльського царства і поділу народу. Це ще раз є наукою для всіх живущих на землі: жодна людська мудрість без Божого благословення і дотримування Заповідей Господніх не зробить нікого щасливим.
Небезпекою впродовж історії людства, а також і нинішніх часів була "людська мудрість", якщо вона відходила від свого Творця, коли людина бралася до будівництва "ідеального суспільства", але не уповаючи на Господа Бога і не прислухаючись та не дотримуючись Божих Заповідей і Божого Закону. Найкращі бажання, мрії, плани, ідеї перетворювалися в руїну з людськими жертвами і морями крові. Часто диявол таких людей спрямовував у таке русло, що вони в релігії і в Господі Бозі бачили найбільшого свого ворога і противника, церковне життя немовби було їм на перешкоді до осягнення їхньої мети, ідей.
Така боротьба часто починалася від "маленьких речей". Релігія відділена від держави, тому не потрібно християнських символів у публічних місцях: школах, шпиталях, вищих навчальних закладах, різних інституціях. З стін зникали знаки нашої Святої Віри - Святий Хрест, образи. У народі кажуть, що святе місце пустим не буває. На тому місці, звідки було знято релігійні знаки, з'явилися фотографії лідерів, визволителів, і таким чином у багатьох країнах світу постає культ, але не Божий, а людський, який з часом провадить народ до зубожіння і фальшивої релігії.
У нинішній секуляризований час також існує велика небезпека для Віри Христової. Коли "процвітає" технічний прогрес і, здається, що він доходить до свого піку, людині не потрібна релігія. Зі стін багатьох помешкань зникають релігійні знаки, а появляються портрети різних знаменитостей і суперзірок нашого часу. На таких ідеалах виховується молоде покоління. Наші діти будуть знати імена футболістів, співаків, спортсменів, інших "знаменитостей" світу цього, але не будуть знати Заповідей Божих, імен Святих, Пророків, Апостолів, бо це для них "важко" запам'ятати.
Коли наша мудрість стає центром нашого життя, вона з часом переростає в головний гріх - гордість, а на фундаменті гордості формується культ особи. Людині в такому стані вже непотрібно Господа Бога, молитви, церкви, вона гордо й зухвало дивиться на ці речі. Для її інтелекту є принизливим ходити до храму Господнього, стояти поруч із "простими" людьми і разом з ними брати участь у спільному Богослужінні, яким є Свята Божественна Літургія. Тому батькам потрібно добре дивитися, як вони виховують своїх дітей, щоб часом через надмірну "мудрість" наші діти не впали в гріх гордині, тому що ця дорога віддаляє людину від Господа Бога, і Сам Господь відходить від такої людини, бо Бог противиться гордим, а покірному дає нагороду.
Часто в нашому житті мудрість прирівнюють до якоїсь сфери людської діяльності, професії. Має бути мудрий вчитель, професор, лікар тощо. Не можна погодитися з такою дефініцією. Усім людям без винятку потрібна чеснота Божої мудрості. Без неї життя не має правильного русла. Потрібні розумні, мудрі батьки, бо тільки такі батьки здатні виховати добре і шляхетно своїх дітей. Має бути розумна жінка і чоловік, бо тільки в такій родині можливо в усіх суперечках, непорозуміннях знайти спільний компроміс, знайти правильне рішення, піти на поступки одне одному. Діти, які посідають чесноту мудрості, ніколи не засмутять своїх батьків, а будуть любити, піклуватися ними, опікуватися до старості, бо знають, що так велить Заповідь Божа. Де є мудрі сусіди, там мило живеться з ними, бо разом радіють, разом сумують, разом одні з одними ділять клопоти цього життя, там панує згода, любов і мир. Мудрий приятель чи приятелька - це права рука у житті, яка підтримає і допоможе. З мудрим співробітником легко працюється, є взаємна довіра, повага, на нього можна покластися в будь-якій ситуації. Мудрий керівник, управитель завжди буде зважати на кожну особу, буде думати не тільки про себе, а насамперед за справу, яку провадить, щоб вона була успішною і принесла користь для тих, які виконують ту чи іншу працю, а також і для нього. Яку б ділянку людського життя ми не взяли - всюди потрібні розумні, мудрі люди. Там, де процвітає чеснота Божої мудрості, там бачимо обильні плоди любові, згоди, миру.
У Декретах і Правилах Єпархіяльного Собору, який відбувся у Львові 1940 року під керівництвом Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, в числі 14 під заголовком "Умови успішного просвічування світлом віри парохії" читаємо таке звернення до священнослужителів: "Тому всіма силами стараймося бути людьми молитви і в молитвах багато просім про успіх нашої праці, про силу нашої проповіді. А передовсім кожної днини просім про дар мудрості з неба. Та мудрість торжественно обіцяна Богом устами Апостола Якова. Ми легковажили б ту безконечну цінну обітницю, якщо не впоминалися б про той нам, душпастирям, такий потрібний дар. А коли просимо про Божу Мудрість, уживаймо слів, які з Божого натхнення подає нам Мудрець Старого Завіту: "Пришли її (Твою Мудрість) зі святих Твоїх небес і від престола Твого величества, щоб була зі мною і зі мною трудилася, щоб я знав, що Тобі подобається" (Прем. 9, 10). Мудрець просить про дар ще безконечно цінніший, ніж дар мудрості, що є тільки найвищою прикметою людського розуму, бо просить, щоб сама іпостатична Божа мудрість, саме Слово Боже, Предвічний, безконечний Бог жив у його душі і з ним разом працював. Тим даром уже не є прикмета розуму, але сама присутність Божого Слова при нас і в нас, тому це дар, що переходить усякі людські поняття і перевищає навіть ангельський спосіб говоріння".
Для того, щоб здобути Божу мудрість, нам усім треба працювати над собою, і Господь Бог нам пошле з високого неба цей неоцінний дар, такий потрібно у нашому житті. Замало, щоб тільки батьки, вчителі, вихователі, професори бажали передати своїм дітям, учням і студентам мудрість, науку ту чи іншу дисципліну - насамперед, абітурієнт повинен бажати цього, повинен мати велике прагнення і бажання пізнати світ мудрості. Деколи дуже сумно виглядає, як наші діти ходять до школи, на катехизм, у вищі навчальні заклади. Насамперед, без жодної відповідальності. Від маленької дитини батьки не привчають, що іти до школи - це обов'язок, який треба сумлінно і старанно виконувати, а оцінка вчителя - це їхня зарплата.
Багато дітей просто відвідують школу, університет, а не ходять для того, щоб звідти щось зачерпнути, поглибити свої знання і відкрити перед собою інший світ, світ науки. Опісля всі ми нарікаємо і маємо великі претензії (тільки невідомо, на кого маємо нарікати і до кого ставити вимоги), що немає в Україні спеціалістів тієї чи іншої професії. Ці "спеціалісти" - наші діти і онуки, вони не приїхали до нас з іншої країни чи з іншого континенту, тож потрібно в собі самих шукати причину і старатися в майбутньому виправити її.
Для багатьох студентів навчання - це період "великої відпустки". Товариства, дискотеки, розривки, туризм, табори... На початку кожного тижня вже планується, куди йдемо, куди їдемо в чергову п'ятницю. В більшості навчальних закладів навчання сьогодні платне, і не один тато чи мама важко працюють за кордоном, щоб їхні діти могли здобути вищу освіту. Тож дуже прикро, що діти не цінують тієї великої доброти, яку для них роблять їхні батьки. Час навчання дуже відповідальний, нинішній студент - це завтрашній медик, вчитель, інженер, будівельник тощо.
Для прикладу, як маємо навчатися і використовувати раціонально наш час у період навчання, хочу навести коротенький життєпис Святого Григорія Богослова: "Мене не пов'язувало, - каже святитель Григорій Богослов, - подружнє життя; мене не полонили ласкаві хвилі шовкових строїв; не любив я тривалого застілля, не любив напихати живіт - цю згубну матір догоджання плоті; не любив я жити у величезних і пишних будинках; не розніжував я серця музичними звуками, що вражають слух; мене не напували ніжністю розкішні випари пахучих олій. І срібло, і золото хай будуть іншим, які, сидячи над незліченним багатством, люблять віддаватися турботам і небагато знаходять для себе насолоди, але багато праці. Мені смакує кусок хліба; у мене солодка приправа - сіль; а стіл приготовлений без зусиль, і пиття тверезе - вода. Моє найкраще багатство - Христос, Який безперестанно підносить мій розум, а не поля, засіяні пшеницею, не чудові гаї, не стада волів або жирних овець, не дорога прислуга. Для мене неважливо отримувати від царя нагороди при дворі; мене ніколи не приваблювало бажання суддівського місця, на якому, сидячи величаво, я міг би високо підняти брови; для мене неважливо бути могутнім у містах чи поміж громадянами. Одна слава була приємною для мене - відзначатися знаннями, які зібрали Схід і Захід, і краса Греції - Афіни: ось над чим я працював і багато, і довго... Але всі ці знання, кинувши додолу, склав я до стіп Ісуса Христа, щоб вони поступилися слову великого Бога, яке затьмарює собою всі викрутаси і багатообразність слова людського розуму" ("Творения святителя Григория Богослова", т. IV, с. 280-282).
Сумлінна і старанна праця, глибока покора і смиренність, молитва і піст Святого Григорія Богослова спричинилися до його великого вкладу в духовну спадщину золотого віку патристичної літератури. Спадщина Святого Григорія Богослова: 45 бесід на різні духовні теми, поеми Святителя Григорія замінили поганські твори для християнської молоді, Святий належить до перших християнських грецьких поетів, 224 листи.
Тому, дорога молоде, пам'ятай: у цьому житті на все є свій час - час на працю, навчання, відпочинок. Раціонально використовуй свій час, і ти ввійдеш у нормальний ритм життя. Не дай себе звести ані злим товариствам, ані пожадливостям свого тіла, ані лінивству чи легковажності, будь старанною і сумлінною у всьому, і Господь Бог винагородить твої добрі наміри.
ПРОХАННЯ ПРО МУДРІСТЬ
"Великий і Всемогучий Боже! Зішли на мене з високих і святих Твоїх небес і від престолу Твоєї Слави Свою святу мудрість; дай мені мудрість Твого уподобання, щоб я у житті зумів те, що Тобі миле, - гаряче бажати, мудро шукати, з правдою узнавати й досконало виповнити на славу й честь Твого святого імени, "на хвалу слави Твоєї ласки" (Еф.1,6). Дай мені, Боже, мудрість мого стану, щоб я усе сповняв, чого жадаєш; дай мені розуміти мої обов'язки, дай мені мудрість моїх обов'язків і дай мені їх виконати так, як треба, як належить на славу Твою і користь моєї душі. Дай мені мудрість Твоїх доріг та мудрість ходити по стежках Твоєї святої волі; дай мені мудрість поводження і неповодження, щоб я зумів не виноситися в одних і не упадати в других, дай мені мудрість радості й мудрість смутку, хай тішуся лиш тим, що до Тебе веде, хай смучуся лише тим, що від Тебе віддаляє. Дай мені мудрість усього, що переминає, й всього, що триває; хай перші в моїх очах маліють, другі хай ростуть; дай мені мудрість праці та мудрість відпочинку; хай мені буде розкішшю праця для Тебе, а важким відпочинок без Тебе. Дай мені мудрість щирого й простого наміру, мудрість простоти, мудрість щирості; хай серце моє до Тебе звертається і Тебе в цілому житті у всьому шукає. Дай мені мудрість послуху; послуху для Твого закону, для Твоєї Церкви; дай мені мудрість убожества; хай ніколи не оцінюю дібр інакше, як за їхньою справжньою вартістю; дай мені мудрість чистоти відповідно до мого стану або покликання; дай мені мудрість терпеливості, мудрість покори; мудрість веселості й поваги, мудрість Господнього страху; мудрість правдомовності й добрих діл; хай буду терпеливим без найменшого нарікання; покірним без найменшого удавання, веселим без надмірного сміху; поважним без суворості; боячись Тебе без спокус розпуки; правдомовним без тіні лукавства; хай мої добрі діла будуть свобідні від уподобання в собі; дай мені мудрість ближніх у потребі напоминати без вивищення себе; дай мені мудрість будувати словом і ділом без лицемірності; дай мені, Боже, мудрість чуйності, уваги й обережності; хай мене на бездоріжжя не спроваджує ніяка пуста гадка; дай мені мудрість благородності, дай мені мудрість правости, хай мене ніколи не зводить з дороги обов'язків ніякий самолюбний намір; дай мені мудрість мужности і сили, хай мене ніколи не поневолить ніяка насильна пристрасть.
Дай мені мудрість богословських чеснот і моральних чеснот: віри, надії, любови, розважливости, побожности, упокорення й витривалости; дай мені, Боже, мудрість апостолів, мудрість мучеників; дай мені мудрість священичу і душпастирську; дай мені мудрість проповідників і вчителів, дай мені мудрість служителів Св. Тайн, дай мені мудрість Євхаристійну й мудрість містичну - мудрість молитви і розважання, а передусім, Господи, дай мені мудрість сердечного розкаяння і несовершенного та совершенного жалю; дай мені мудрість пізнавання себе у моїй немочі і злобі; дай мені мудрість умертвлення й посту; дай мені мудрість відречення й пожертвування себе; дай мені мудрість жертви, мудрість хреста, мудрість крови; Боже, дай мені вкінці ту мудрість, що за святими Твоїми намірами веде до злуки Церков під одним Верховним Пастирем - Римським Архієреєм; дай мені мудрість цю справу святої єдности - цінувати, любити, для неї й життя присвятити; дай мені мудрість нашого східного обряду, його збереження, відновлювання й поступу; дай мені мудрість Отців Св. Східної ї Церкви й усіх великих церковних Учителів; дай мені мудрість великого Твого Св. Апостола Павла, щоб я бодай його послання добре розумів, пам'ятав та вмів їх пояснювати Твоєму народові; дай мені мудрість першого твого намісника, щоб я розумів наміри Твого Божого Провидіння, що рядить Церквою через Римських Архієреїв, дай мені мудрість послуху до Них та до Вселенської Католицької Церкви; дай мені мудрість церковної історії і богослов'я; дай мені ту мудрість, якої мені і нашому народові найбільше бракує, дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя. - Амінь". (Митрополит Андрей Шептицький)
(Далі буде)
