Мученики тя ісповідники Підляшшя 1875 року
Парохія Біла
На торжестві Вознесіння мав проповідь парох Білої, відомий вже нам відступник від своєї віри Ливчак. Він закликав до боротьби проти унії, проти духа усуненого Йосафата, "який ще довго буде товктися серед збаламучених уніатів і як марево страшити їх совість". У тій проповіді він виливав цілий потік помий на Святу Католицьку Церкву, Унію та святого Йосафата. Його слова були часом такі простацькі, що аж не подобалися архієпископові Йоаникієві. Він крутився, мов на шпильках, нетерпеливився і час від часу півголосом виривались йому слова на адресу Ливчака: "Грязь какая-то! Сволочь!" Ці нападки не сподобалися навіть деяким російським офіцерам, і вони слали на адресу Ливчака й свою лайку.
Після закінчення літургії відчитали декрет, що цар "наймилостивіше" позволяє на прийняття уніатів до православ'я. Потім архієпископ Йоаникій засів на єпископському престолі. До нього по черзі підходили священики-відступники, і на знак "з'єднання" з православною церквою архієпископ кожного обіймав і цілував, наслідуючи отця, що приймає блудного сина. Йоаникій однак знав, що ці, нібито блудні сини, саме тепер блудять, бо сказав перед тим до губернатора Громеки: "Я скоро эту сволочь разгоню!"
По священиках прийшла черга на народ. Але з людей ніхто не підходив до архієрея. Дали людям знак, щоб приступали до цілування архієрейської руки, але народ продовжував стояти далі і не рухався. Перед Йоаникієм порозкладали образки і хрестики для роздачі поміж народом, як "пам'ятку про з'єднання". Проте й це не допомогло. Тоді за наказом губернатора начальники повітів, війти, писарі, солдати вмішались поміж народ і так попровадили його до архієрея.
Старець розумів, що їх привели до нього силою, що вони жертви мучеництва. Тому зі співчуттям запитав тремтячим голосом: "Ви приймаєте православ'я?" Народ, як і можна було сподіватися, відповів твердо: "Ні!" По тій відповіді залягла тишина. Ні священики, ані урядовці такої відповіді не сподівалися. Губернатор аж посинів від злості. Архієрей зрозумів, що невлучне було його питання і щоб якось виправити ситуацію, взяв до рук хрестики та образи і сказав: "Если вы не принимаете православия, дак возьмите эти иконки, быть может, они вас просветят и обратят".
Здається, що Йоаникій спеціально додав це, щоб навчити Громеку і його помічників, що не батогом і нагайкою потрібно навертати, а іконою з хрестом. Але уніати не хотіли брати навіть образів. Тих, що не взяли, одразу під церквою заарештовували і повели до в'язниці. Деякі взяли зі страху, але позалишали під парканом цвинтаря, або повіддавали солдатам, або ніби погубили. Одне слово, додому ніхто з уніатів архієрейського образка не приніс.
Після закінчення торжества в церкві всі достойники з архієреєм і священиками подались до гімназійного будинку на бенкет, де чиновникам, які причинилися до нищення Унії, роздавали хрести заслуги. Один уніатський дяк, який підглянув це, сказав до інших дяків: "От як часи змінюються: колись розбійників вішали на хрестах, а тепер хрести на розбійників". Це передав дослівно дяк Громадський з Докудова.
На бенкеті підносили келихи здоров'я царя, за православ'я, виголошували промови, надіслали до царя телеграму. Два військових оркестри грали на переміну, щоб веселити бенкетуючих. В різних місцях міста палили штучні вогні, пускали ракети. Одне слово, старалися з усіх сил, щоб додати блиску тому дню, в якому топтали Унію.
Але сам Йоаникій не був веселий. Він виглядав незадоволеним як у церкві, так і на бенкеті. Він навіть не дочекався закінчення свята. Пославшись на недугу і майже ні з ким не попрощавшись, від'їхав. Решта гостей бавилися до півночі. Їхні п'яні голоси долітали до вух арештованих уніатів та ісповідників, що сиділи зі свіжими ранами в серці, з пам'яттю про повбивані жертви мучеників за віру на твердій підлозі в'язниці.
(Далі буде)
