Шляхи і долі
Рясна Польська як поселення була заснована 1433 року на грунтах Львівського архиєпископства. Король Владислав Ягайло надав їй німецьке право.*
Час виникнення парафії у Рясному точно невідомий. Шематизм Львівської латинської архидієцезії вказує дату: "перед 1400 роком Божим", а польський "Географічний слов-ник" (SGKP) подає: "перед 1614 роком". До цієї парафії належали села: Брюховичі, Рокитне, Рясна Польська і Рясна Руська. Спочатку в Рясному існувала, напевне, тільки дерев'яна капличка. Про первісну дерев'яну святиню нічого не відомо, швидше всього під час турецького нашестя її було спалено. Проте вже 1672 року мешканці Рясної Польської свій храм відбудували. Новий костел мав три вівтарі: головний - Пресвятої Тройці, один бічний Матері Божої, другий Святої Малгожати. Наступна дерев'яна святиня була побудована 1742 року. У ній на головному престолі вже був образ Святих Верховних Апостолів Петра й Павла. Мурований храм звели 1895 року за проектом Яна Каєтана Яновського в "перехідному" стилі (неоромантизм з елементами неоготики). Настінний розпис святині виконав маляр Ян Доманський.
Історія образа Матері Божої Потіхи невідома. Отець Болеслав Дратва пише, що серед місцевого населення здавна ходило про нього таке передання.
Один хлібороб у Брюховичах орав поле. Як відомо, хліборобська праця важка, і людина втомлюється за плугом. Воли, які тягли плуг, стали. На перший погляд, тут нічого дивного, бо тварини також потребують відпочинку. Можливо, що й чоловік, який ходив за плугом, також втомився, тому він не квапив волів, сам бажаючи хоч трошки перепочити. Спершись на плуг, він стояв, опустивши очі зазвичай в землю. І раптом у певний момент тварини несподівано попадали на коліна. Це вже був знак, що вимагав від хлібороба рішучих дій. Мабуть, він спершу подумав, що тварини розлінувалися і їх слід покарати. Але, підвівши голову вгору, побачив на найближчому дереві образ, з якого била незвичайна ясність. Звістка про таку подію скоро розходиться між людьми. Не знати, чи сам хлібороб, чи його сім'я, а можливо, священик чи навіть мешканці села вирішили, що такий образ не годиться тримати в хаті, а слід відвезти в місто і подарувати його в храм Божий.
Господар нарихтував воза, гарно запакував образ і везе його до Львова. В таких випадках їхав, мабуть, не сам, а в супроводі близьких людей. Не виключено, що могла бути й невелика процесія вірних. Дорога пролягала через Рясну Польську. І ось там воли зупинилися, попадали серед дороги і не хотіли йти далі. Господар вирішив, що тварини втомилися, і дав їм перепочити. Після того знову стали поганяти волів, але вони не вставали. Тоді привели іншу пару і запрягли до тих, але й ці тварини поводилися так само, як перші. Господар і люди, які були з ним, зрозуміли, що це не просте лінивство, що тварини виконують не свою волю, а волю Того, котрий над ними. Усі сприйняли це як знак Божої волі. Провидіння Боже бажає, щоб цей образ Матері Божої з Дитятком-Ісусом залишився в Рясному. І люди побудували на тому місці дерев'яну капличку на честь Пречистої Діви Марії. А коли пізніше був споруджений дерев'яний храм під назвою Свв. Верховних Апп. Петра й Павла (1742), цей образ помістили до святині. Згодом 1895 р. Б. його перенесли до нового мурованого храму під такою ж назвою.
Документи свідчать, що до образа Матері Божої Потіхи численно прибували прочани з різних околиць - Бібрки, Городка, Зимної Води, Рудного, Львова. Відпустові урочистості тривали тут два тижні кожного року у вересні. Люди отримували великі духовні ласки, а також тілесні оздоровлення. Оскільки Рясне того часу було підльвівським селом, то парафія належала спочатку до парафії Матері Божої Сніжної у Львові (нинішня церква Матері Божої Неустанної Помочі). У місті були великі храми, монастирі, в яких також були різні образи Матері Божої. Монахи і священики духовно працювали над їх культом і поширенням побожності серед народу, видавали книжки, різні набоженства - і так поширювався культ того чи іншого відпустового місця.
Парафією у Рясній Польській опікувалися єпархіальні священики, серед яких також бувають різні люди. Хтось мав жертвенну, гарячу любов і побожність і ревно працював над поширенням культу Матері Божої Потіхи, а хтось так собі, прохолодно, тому поволі він занепав і перед Другою світовою війною залишався тільки місцевим культом.
Образ Матері Божої Потіхи намальований на полотні в традиційному стилі українського сакрального мистецтва, як зазначає священик Болеслав Дратва у своїй книжечці "Санктуаріум Матері Божої Потіхи в Конрадові" (1981). Припускають, що цей образ походить із ХVII століття. На ньому Божа Мати зображена як Владичиця світу в усій Своїй маєстатичній величі. На лівій руці Вона тримає Дитятко-Ісуса, а в правій - царський жезл (символ влади). Лице Матері Божої дуже виразне, осяяне легким усміхом, риси чіткі. Дитятко-Ісус звернене до Матері і підносить праву руку для благословення. Образ було оправлено в спеціальний мідний оклад, від другої чверті ХVIII століття ця шата покрита сріблом з оздобленням штучними камінцями. Над головами Пречистої Діви Марії і Дитятка-Ісуса бачимо срібні позолочені корони, а навколо голів - з такого ж матеріалу дванадцять зірок. Подібний образ Матері Божої на феретроні був у Новому Місті біля Добромиля і в головному вівтарі в Стоянцях біля Судової Вишні.
У Рясненській мурованій святині образ Матері Божої Потіхи містився на правому бічному престолі. На лівому бічному престолі був образ Найсвятішого Серця Христа-Спасителя, а в головному вівтарі - образ Святих Верховних Апостолів Петра й Павла (маляр Станіслав Вогна).
Останнім римо-католицьким парохом у Рясній Польській перед Другою світовою війною був отець Франциск Ксаверій Вєжбіцький. В 1945 році в рамках репатріації священик і вірні покинули село і виїхали на Захід Польщі, взявши з собою Чудотворний образ Матері Божої Потіхи. Священик прибув до Вельгова, але в травні опинився у Пшиточній Гожовського воєводства, де був призначений парохом. Вірні, що приїхали з ним з Рясного, поселилися в інших місцевостях. Привезений образ Матері Божої Потіхи отець помістив у плебанії, оскільки в храмі вже був образ Пресвятої Богородиці. Тримав його у своїй спальні, мав до нього велику набожність і часто молився перед ним.
Після смерті отця Вєжбіцького 1959 року Чудотворний образ Матері Божої Потіхи, колись такий почитаний і шанований у Рясній Польській, виносять на стрих і про нього забувають. Священик, який знав історію цього образа і пережив страшне лихоліття Другої світової війни, надзвичайно дорожив ним. Та ось прийшов новий парох зі своїм баченням, своїм підходом до душпастирської праці, своїми вимогами. Цей образ для нього нічого не означав, тому він вирішив винести його на горище...
На жаль, не вдалося докладно довідатися, хто ж першим згадав про образ Матері Божої Потіхи після всього цього: чи переселенці з Рясної Польської, які пам'ятали й шукали за ним, чи, можливо, був на це якийсь особливий знак - ніхто не знає.
1974 року Чудотворний образ Матері Божої Потіхи був переданий до Конрадова, що в чотирьох кілометрах на південний захід від Всхови (Любуське воєводство). На той час він перебував у плачевному стані: саме полотно з намальованим на ньому образом було прибите цвяхами до рами, дуже знищений, вкритий шарами бруду і сажі. Образ передали до Познані, де в 1976 році пан Пахольский здійснив його грунтовну реставрацію, а відновою срібних шат займався пан Косинський. Крім того, образ слід було оправити в нову художню рамку, за цю працю взявся й успішно завершив її пан Дудек із Влошаковіц. У серпні 1977 року образ Матері Божої Потіхи повернули до Конрадова. Відразу не могли його виставити в храмі для почитання, бо потрібно було полагодити справу власності. Образ був власністю Львіської архидієцезії, бо його привезли до Польщі з Рясної Руської, яка належало до Львівського архиєпископства. У 70-х роках осідком Львівських владик було місто Любачів. Треба було домовлятися. Як компенсацію за Чудотворний Образ Матері Божої Потіхи, парафія з Конрадова зобов'язалася пожертвувати храму, який тоді будувався в Любачеві, стації Хресної дороги. Їх намалював на полотні пан Пахольский. Свого слова парафія дотримала, і в березні 1979 року Хресна дорога була доставлена до Любачева.
Урочиста інтронізація Чудотворного образа Матері Божої Потіхи з Рясного в парафіяльному костелі в Конрадові відбулася в неділю 11 листопада 1979 року Божого. Божественну Святу Літургію відправив Гошовський суфраган єпископ Павло Соха. Був зачитаний лист ординарія дієцезії єпископа Вільгельма Плюти. Образ помістили на головному престолі, а заслоною для нього слугував образ Святого Йосифа, Обручника Пречистої Діви Марії. Така історія Чудотворного образа Матері Божої Потіхи, який походив з Рясненської парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. Вперше інформацію про образ Матері Божої, що колись славився ласками на Рясненській парафії, я прочитав у журналі "Радість Віри", який видають римо-католики в Україні. Звичайно, був дуже здивований і хотів наживо побачити цей образ, бо в журналі він був не зовсім доброї якості. Потім натрапив у кравіській книгарні на книжку "Мадонни кресів", де містилася вже детальніша історія Чудотворного образа і нашої парафії. А після цього вирушив аж за Вроцлав до Конрадова, де й мав щастя в тамтешній святині побачити сам оригінал, приклякнути перед ним на коліна і помолитися.
Не можна зражатися й дивуватися тому, що в часи воєнного лихоліття, а також у післявоєнний період ніхто з вірних, а мабуть, і зі священиків, які обслуговували парафію в Рясному, не знав про Чудотворний образ Матері Божої Потіхи, який прославився тут колись своїми щедрими ласками. Проте, слід сказати, що Марійська духовність, хоч була, можливо, дещо приглушена, але не перервалася у нас. На парафії тривалий час відправлялися Марійські богослужіння, навіть тоді, коли на ній господарювали священики з РПЦ. Вже коли парафія перейшла в лоно УГКЦ, я був вельми здивований, що дуже багато людей молилося на вервиці. Світлої пам'яті о. Володимир Бабич придбав до храму образ Матері Божої Почаївської, який досі висить над царськими вратами, на Марійські свята його опускали, і вірні йшли до цілування і мировання.
На відзначення річниці повернення парафії в лоно УГКЦ ми придбали фігуру Матері Божої, яку поставили біля храму, віддавши в опіку Непорочній Діві Марії нашу парафію. І так поволі поширювався у нас культ Пресвятої Богородиці. Вервиця, перші суботи місяця на честь Непорочного Серця Матері Божої, Параманне братство, культ Дитятка-Марії, дев'ятниці і до Богородиці, культ Многострадальної Богородиці... Всі ці Марійські набоженства, духовні практики вказують на те, що це не була якась випадковість чи звичайний збіг обставин - Мати Божа чувала над тим Своїм місцем, де була колись прославлена упродовж майже 400 років. Вона хотіла сюди повернутися, Вона хотіла, щоб ми Її знайшли, і Вона зробила це...
І от настав той час, коли Богородиця знову повертається до своїх дітей. Вважаю, що це не моя особиста воля чи заслуга - так зарядило Боже Провидіння, мені випало бути тільки немічним і грішним рабом Матері Божої і подбати про те, щоб повернулася Її давня слава на Рясненській парафії.
___________
* Німецьке право - спосіб управління судовою і виконавчою владою, привезений німецькими колоністами, які були запрошені польськими королями на свої терени після знелюднення їх в результаті татарської навали. На наших землях до цього існувало руське право. Найкращий відомий зразок німецького права - так зване право магдебурзьке.
