Молитися побожно означає відбувати свою молитву з великим совокупленням, увагою та зосередженням духа. Наша побожність при молитві має бути зовнішня і внутрішня.
До зовнішньої побожності належить відповідна постава тіла. Для вияву пошани при молитві потрібно скласти руки - цим ми визнаємо, що не маємо жодної сили, що ми неначе зв'язані; бути навколішках - так ми засвідчуємо, що ми є малими перед Богом; биттям себе в груди визнаємо, що ми заслужили на биття, яко грішники. Для ще більшої пошани, коли молимося приватно, можна мати піднесені руки, що є ознакою гарячої любові до Бога, а також свідченням того, що ми молимося в ім'я розп'ятого Спасителя. Так молився Мойсей під час битви жидів з Амаликитами (Вих. 17, 12), так молився Соломон при посвяченні святині (ІІ Цар. 6, 12), так і сьогодні молиться священик при Службі Божій. Катерина Емеріх у своїх об'явленнях описує, що Ісус Христос у такій поставі перебував на молитві цілі ночі. Також можемо лежати хрестом на землі, аби зазначити, що ми супроти Бога є порохом. Так молилася Юдита перед тим, як податися до ворожого табору (Юд. 10, 1), так молився Ісус Христос на Оливній горі.
У 1853 р. помер відомий французький вчений, адвокат і професор Антін Фрідріх Озанам - практикуючий і глибоко віруючий католик. Він заснував Товариство Св. Вікентія а Паульо, яке опікується бідними людьми. Помер в опінії святості, і в його справі ведеться беатифікаційний процес. Будучи студентом, він пережив велику кризу своєї віри. Маючи багато сумнівів щодо віри, він одного разу зайшов до церкви помолитися. У храмі нікого не було, крім однієї особи, яка скромно й побожно клячала перед престолом Пречистої Діви Марії. Це був славний фізик А. Ампер. Його віра і побожність назавжди утвердила у вірі молодого студента Озанама.
Один місіонер, що довго працював на місіях у Японії, розповідає, як одного разу прийшов до нього старший віком японець і висловив бажання охреститися. "Я вже читав багато католицьких книжок, - сказав він, - і пізнав вашу релігію, тож хочу належати до Католицької Церкви". Священик запитав його, чому він хоче навернутися до Католицької Церкви. "Про це я вже давно думав, - відповів японець. - Багато років тому мене вчив у школі католицький священик. І кожного дня, коли в полудне дзвонив дзвін на "Ангел Господень", він негайно все полишав, складав руки і побожно молився. Його побожна молитва справляла на мене дуже сильне враження. І я собі сказав, що релігія того чоловіка мусить бути правдива. Відтоді я все більше пізнавав католицьку віру, а тепер хочу прийняти Св. Тайну Хрещення".
Зовнішня пошана не є чимсь істотним при молитві. В потребі можна б усе те пропускати. Коли хтось хворий чи дуже втомлений, то може молитися сидячи або лежачи. За великого браку часу можна винятково відбути свою щоденну молитву дорогою на роботу чи при праці.
Внутрішня побожність полягає у повному совокупленні духа, коли душа і тіло повністю зосереджені на молитві і зайняті тільки молитвою. При такому совокупленні духа весь світ для нас мовби перестає існувати. Таку повну увагу ми переживаємо, коли, наприклад, читаємо дуже цікаву книжку. Тоді ми в ній так занурені, що про все забуваємо. Або, коли хтось дуже любить грати на якомусь інструменті, то при грі він нею так занятий і так нею живе, що ні про що навіть не спроможний думати. Тим більше повинні ми, коли молимося, спрямовувати всі свої думки до Бога.
Молитва - це розмова не з людиною, а з Господом Богом. Тому побожної молитви вимагає її святість та пошана Господа Бога. Коли ми з кимось розмовляємо, то займаємося лише ним; так само і при молитві маємо звернути нашого духа виключно до Бога (на Бога думати ?- звідси і "набожність").
Подумаймо тільки: хто Він, а хто ми? Коли йдемо на аудієнцію до дуже визначної особи, наприклад Святішого Отця, президента держави чи єпископа, то приходимо до них з найбільшою пошаною. Наша поведінка на такій аудієнції сповнена уваги і пошани. А наша щоденна молитва - це наша щоденна аудієнція в самого Господа Бога і наша найважливіша діяльність кожного дня. Легковажного і недбалого прохання ніхто не схоче вислухати. Тож яка наша молитва, такий і її успіх.
Не один почитає Бога лише устами, а його серце далеко від Бога. Він думає при молитві про свої земні справи або молиться так, як мовби говорив до стіни або до підлоги. Хто молиться розсіяно або байдуже, отже без набожності, не отримає нічого у Бога. Св. Кипріян каже: "Як ти можеш жадати, щоби Бог звернув на тебе увагу, коли ти сам не звертаєш уваги на Нього?" "Хто зле молиться, а попри те сподівається, що його Бог вислухає, той подібний до чоловіка, який сипле до млина погане зерно, а сподівається доброї муки", - каже св. Вернард.
Один святий під час відправи в церкві мав дивне видіння. Він бачив, що коло кожної особи стояв Ангел і записував молитви. Одні Ангели писали золотом, інші сріблом, ще інші звичайним чорнилом, а деякі чистою водою. Він запитав одного Ангела, що таке писання має означати. Ангел пояснив, що вони записують молитви людей відповідно до того, чи хтось молиться побожно і з увагою, чи розсіяно і без уваги. Варто, щоб ми деколи запитали себе, чим наш Ангел-Хоронитель записує наші молитви: золотом, сріблом, чорнилом чи водою, що висихає і сліду не лишає. Св. Єфрем Сирін каже: "Хто молиться у совокупленні, той проганяє злих духів, а хто молиться розсіяно, з того злі духи сміються".
Не обов'язково, однак, відчувати набожність, тобто зазнавати при молитві особливіших потіх і розкошів. Така набожність є надзвичайною ласкою, найчастіше нагородою Бога і не додає вартості самій молитві. Так само не робить молитви гіршою неохота або сухість, яку часом відчуваємо при молитві. Навпаки, така молитва має більшу заслугу, бо з'єднана з терпінням. Богу миліша така набожність, до якої треба приневолювати себе. Отже, не треба занедбувати молитви, коли відчуваємо при ній неохоту і сухість. Злий дух хоче нас таким способом відірвати від молитви, а Бог допускає такий стан, аби ми пізнавали нашу неміч і були більше покірними. "Навіть якби ми при молитві нічого більше не зробили, а тільки відганяли розсіяння і спокуси, то незважаючи на це, наша молитва була би доброю, бо Бог має уподобання в нашій добрій волі", - каже св. Франциск Салезій.
Що потрібно робити для того, аби побожно молитися? Щоб молитися з набожністю, до молитви слід приготуватися, під час молитви чувати над своїми почуттями і вистерігатися нешанобливої постави тіла.
Найперше треба йти на молитву з відповідним настроєм душі і старатися забути про всі клопоти нашого щоденного життя. Один святий, йдучи на молитву, мав звичай говорити до своїх справ і клопотів: "Ви почекайте тут під дверима, а я піду помолитися".
Дуже важливо, аби ми завжди були свідомі того, перед ким стоїмо і до кого промовляємо, або іншими словами: щоб ми при молитві пам'ятали про Божу присутність. Правда святої віри каже, що Господь Бог всюди присутній. Отже, Він присутній і при нашій молитві. Св. Василій Великий запитує: "Як зберегти совокуплення на молитві?" і відповідає: "Переконанням, що Бог перед очима. Бо коли хтось, стоячи перед начальником чи настоятелем і розмовляючи з ним, дивиться на нього уважним оком, то наскільки більше той, хто молиться Богові, повинен мати уважний ум, адже він стоїть перед Тим, хто "вивідує серце, випробовує нутро" (Єр. 17, 10).
Кожного разу, коли починаємо молитися, хай нам здається, що це вже наша остання молитва в житті, бо по ній Господь Бог покличе нас до себе. Якщо б ми з Божого Об'явлення дійсно знали, що ця наша молитва остання в житті, то без сумніву, що вона була б, направду, побожна і ревна. А той день у нашому житті колись прийде, і можливо, скоріше, ніж ми того сподіваємося.
Під час молитви стараймося зберігати великий спокій і молімося поволі. Каже один святий: "Одне "Отче наш", проказане поволі й побожно, значить більше, ніж багато "Отченашів", які ми промовляємо поспішно й бездумно". При молитві треба зберегти зовнішнє і внутрішнє совокуплення. Прикро дивитися на людей, які приходять до церкви і ніби моляться, а при цьому безнастанно оглядаються, все хочуть бачити. Така поведінка свідчить не тільки про брак побожності, але й про брак віри в те, що ми перебуваємо на святому місці і перед Св. Тайнами.
Молімося з гарячим серцем, або, як ми звикли говорити, з набожним серцем, тобто розігрітим Божою любов'ю. Бо з серця, як із джерела, випливає молитва, і тому Бог дивиться на серце. "Люди, - каже св. Григорій, - дивляться на серце після слів, а Бог дивиться на слова згідно з серцем". Коли наше серце гаряче, то хоч слово було б і невправним, молитва все-таки є досконалою. Коли з нашої вини серце холодне для Бога і прив'язане до гріха, а слова красномовні, то така молитва фальшива й огидна Господу Богу, бо сам Бог скаржиться через пророка: "Цей народ устами тільки зближається до Мене й губами тільки Мене шанує, а серце своє віддалив від Мене" ( Іс. 29, 13).
Але в чому полягає молитва серця? Чи в ніжності почуття, яке проявляється у сльозах і зітханнях? Справді, читаємо, що багато святих проливало немало сліз на молитві, але попри те сльози і зворушення не є ознакою досконалої молитви. Бо часто така чулість походить із вродженої ніжності серця, з живої уяви чи з дуже сильного враження, і тому не завжди є ділом ласки, ані знаком правдивої побожності. Часом трапляється так, що якась душа ніби молиться гаряче і ревно, однак її молитва не є досконалою. А причиною цього є те, що правдива побожність полягає в розпалюванні серця любов'ю до Бога і в готовності волі, яка походить з того, аби чинити все, чого Бог від нас вимагає.
"Молитва - це пахуча троянда, але треба молитися з чистим серцем, щоб чути її запах", - сказав св. Йоан Марія Віаней. Св. Тереза від Дитятка-Ісуса ніколи не відважилася просити Бога про потіхи на молитві, вважаючи за велику ласку вже те, що Господь Бог дозволив їй стати у Своїй присутності. Вона радить душам не бути квапливими в пошуках потіх, але міцно триматися хреста.
Отже і ти завжди проси про правдиву набожність, і тільки умовно про потіхи, кажучи: "Якщо Тобі, Боже, подобається". Потіхи зазвичай є безупинним кормом досконалих душ. Однак часто Господь Бог дає такий корм душам, які є початківцями у службі Йому. Він годує їх, як малих дітей, молоком своїх грудей, щоб потягнути їх до погорди світових потіх і до любові хреста. А як тільки вони підростуть і полюблять хрест, забирає їм ці потіхи - чи то за кару надужиття, чи то без причини - аби тільки очистити або випробувати їхню душу. Влучну науку дає тут свята Тереза, а сааме - як вживати потіхи на молитві, а стерегтися неуміркованих поривів і чутливості: "Нехай душа навчиться зосереджувати в собі свою любов, щоб не уподібнюватися до води в банячку, яка дуже сильно кипить, виливається і бризкає на всі боки через те, що забагато дров накидано до вогню. Зменшити дров - означає усунути причини, тобто стримати думки і почуття, з яких вибухнуло це навальне полум'я, нехай старається погасити його сльозами, але сльозами солодкими і тихими, а не насильно здобутими, які родяться з тих непогамованих почуттів і завдають немало шкоди".
