31 липня перестало битися чесне й гаряче серце великої Галичанки, вірної дочки свого народу і своєї Церкви Ірини КАЛИНЕЦЬ. Тяжка тривала хвороба виснажила її тіло, але не зламала духа, який безнастанно вдивлявся у Бога, жив Ним, прагнув Йому служити.
Її ім'я - символ українського патріотизму. Символ самої нашої Незалежності. Незалежності держави України і Греко-Католицької Церкви. У 90-х роках ХХ ст. голос Ірини лунав майже в кожному селі і містечку, кожна людина в Галичині, особливо старшого й середнього покоління, вимовляла це ім'я з пошаною і гордістю. Їй вірили, за нею йшли.
Її боротьба за національне визволення розпочалася ще в тоталітарну добу минулого століття, за що більшовицький режим ув'язнив безстрашну жінку на 10 років таборів. Коли подружжя Калинців - Ірину й Ігоря - заарештували, їхня єдина донечка Дзвінка пішла в перший клас, а коли їх у 1981 році звільнили, вона вже закінчувала десятий. Ця дитина вже знала, що таке цькування й приниження. І знала, що за волю і правду необхідно боротися.
Петиції, відозви, колективні звернення в усі світові інстанції у справі легалізації нашої Церкви, у будь-якій державотворчій справі - все це щоденні клопоти Ірини. Вона їх автор і ініціатор. Тоді, на початку 90-х, на учасників мітингів напускали загони ОМОНу із собаками. Ірину не раз хапали і не раз ув'язнювали... Але поруч із нею ставало вже нове покоління борців.
Поетеса, прозаїк, публіцист, футуролог, літературознавець, громадський діяч. І в усьому вона щира, справжня, талановита. Студіювала славістику у Львівському університеті імені Івана Франка (1959 - 1964), працювала у львівських школах, у незалежній Україні очолювала управління освіти Львівської області (1990 - 1992). Створення гімназій, ліцеїв, зокрема ліцею імені Героїв Крут, коледжів, авторських і приватних шкіл - ось де знадобилася її енергія. У 1990 - 1994 рр. була депутатом Верховної ради України першого демократичного скликання, де очолила підкомісію з питань шкільництва. З 2002 р. - доцент, а з 2003 р. - професор кафедри української літератури Львівського національного університету імені Івана Франка. 1998 р. за активну громадську діяльність їй присвоєно титул "Героїня світу" (США), 2000 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (Україна).
У 1993 р. Ірина Калинець та Ігор Калинець публікують книгу духовної лірики, яка називається "Це ми, Господи". У ній вміщено цикл Ірининих релігійних поезій "Оранта", а поезії Ігоря Калинця творять другу частину книги "Розп'ята церква". Перу Ірини належать також "Тренос у Тисячоліття Хрещення України" і молитовний триптих "Андрей Шептицький" у книзі вибраних поезій "Шлюб із полином" (1995). Активно й плідно працювала вона над дослідженням релігійно-церковного та духовного життя України. Одна за одною виходили її книги: "Гуни - нащадки Ізраїля" (1997), "Студії над "Словом о полку Ігоревім" (1999), "Загадки Хрещення України-Руси. Науково-популярний нарис" (2000), "Епоха гунів та її передісторія: у світлі біблійних джерел" (2007), "Близьке далеке" (2007) та ін.
Ірина Калинець дуже вболівала за Святу Унійну Традицію УКГЦ, бачачи, до чого веде модернізм і лібералізм - до остиглості серця, руйнації віри й занепаду християнської моралі. Не боялася підняти публічно свій голос на наш захист. Творчо співпрацювала з нашим журналом "Дзвін з Фатіми", відвідувала відпустові Святі Літургії на парафії Свв. Верховних Апп. Петра й Павла, була гостею наших духовних урочистостей і свят.
Сумуємо з приводу цієї великої втрати разом з родиною покійної, разом з усією Україною. Просимо у своїх молитвах безмежності Божого Милосердя для неї і ласки оглядання Господнього Лиця у Небесному Царстві.
О Ісусе, Божий Сину, дай їй вічний відпочинок!
