“Титанік” – лихо людської гордості

"Титанік" відпливає з порту Саутгемптон. 10 квітня 1912 р. Б.

100 років тому 14 квітня 1912 р. фантастичний морський лайнер під такою назвою, який вважався дивом тих часів, зіткнувся в Атлантичному океані з айсбергом і затонув. У цій аварії загинуло 1517 осіб. Історія "Титаніка" стала леген­дарною завдяки, зокрема кіль­ком художнім фільмам, знятим за мотивами цієї тра­гедії. Останній фільм 1997 р. отримав "Оскар" і мав фено­менальний успіх у прокаті.

Вікіпедія розповідає: "Історія "Титаніка" почалася на початку ХХ ст., у період гострої конкурентної боротьби між основними транспорт­ними компаніями того часу, які здійснювали трансатлантичні переве­зення пасажирів - компа­ніями Cunard Line та White Star Line. 1902 р. компанію White Star Line викупив американський фінансовий магнат Джон Пірпонт Морган із наміром монополізувати трансатлантичні транспортні шляхи, позбутися конкуренції та досягнути загальних стандартів щодо вартості пасажирських і вантажних перевезень. 1902 р. Джозеф Пірпонт Ісмей - фінансист та син засновника компанії брав участь у продажу компанії Уайт Стар Дж. П. Морганові і залишився з новим власником як генеральний менеджер і директор компанії. Вва­жається, що ідея збудувати величезний лайнер з'явилася під час однієї вечірки, де Ісмей обгово­рював з колегами до­сягнення своїх конкурентів - компанії Кунард, яка розпочала будувати великі лайнери Лузітанія та Мавританія. На думку Ісмея, компанії було б набагато вигідніше мати один-два великі лайнери, ніж кілька дрібних, тому вирішили перевершити конкурентів із ще більшими суднами "Олімпіком", "Титаніком" і "Гігантиком".

31 березня 1909 р. кіль "Титаніка" було закладено на верфі фірми Harland and Wolff в Квінс-Айленді біля Белфаста. Судно будували за допо­могою найбільшого у світі портального крана, поряд з іншим лайнером "Олімпіком", будівництво якого розпочалося раніше. Через два роки і два місяці - 31 травня 1911 р.- "Титанік" спустили на воду, а внутрішню оснастку завершили 31 березня 1912 р. "Титанік" був дещо поліпшеною моделлю свого попе­редника - "Олімпіка". Його довжина сягала 259,83 м, а ширина 28,19 м, загальна місткість - 46,328 рег. т, а водотоннажність - 52,147 тонни при осіданні 10,54 метра. На той час це було найбільше судно у світі.

Окрім новітніх технологій того часу, "Титанік" був також розкішно обладнаний багатьма най­вишуканішими вигодами. На судні, крім звичайних для того часу зручностей, були також басейн, спортзал, турецька лазня, бібліотека та зал для гри в м'яч. Навіть каюти третього класу були кращими, ніж на будь-якому іншому кораблі, каюти ж першого класу були неперевершеними за рівнем розкоші, оздоблення та зручностей. Вони мали вишукані меблі з коштовним оздобленням, картини та приватний променад. Вартість квитка в таких каютах була приблизно 4 350 дол. - для того часу величезна сума. Також до послуг пасажирів першого класу було кафе Parisien, яке пропонувало вишукану європейську кухню в шикарно оздобленому кафе та на веранді. До послуг пасажирів першого класу були також три ліфти і один ліфт для другого класу.

Найоригінальнішою і найвишуканішою части­ною інтер'єру лайнера були Великі Сходи "Титаніка". Вони простягалися на п'ять палуб - від верху аж до палуби Е і були шикарно оздоблені різьбою по дереву дуба, мали позолоту, скульптури та годинник. Приміщення освітлювалось електричними канде­лябрами, проте також існувало й натуральне освітлення через купол скляного даху.

На "Титаніку" було сім офіцерів - троє старших і четверо молодших. Капітаном було призначено Едварда Джона Сміта - англійського мореплавця з великим досвідом. Йому довіряли як пасажири, так і керівництво компанії, незважаючи на аварію під його керівництвом, під час якої лайнер "Олімпік" зіткнувся з іншим кораблем та постраждав. Сам капітан Сміт після цього рейсу "Титаніка" планував піти на пенсію.

Пасажирами "Титаніка" був справжній бомонд того часу - мільйонери, фінансові магнати, євро­пейська знать та інші визначні особи. Найвідомішими з них були мільйонер Джон Джейкоб Астор IV, індустріальний магнат Бенджамін Гугенгайм, володар низки магазинів Ісідор Страус, Сер Козмо Даф-Гордон та багато інших. Серед присутніх на кораблі була також мільйонерка Маргарет (Моллі) Браун, яка зажила слави саме завдяки цій подорожі і порятунку під час аварії. За її хоробрість та відчайдушність американська преса назве її пізніше "непотоплюваною Моллі", її персонаж з'явиться згодом у декількох п'єсах та фільмах. Головний менеджер компанії Брюс Ісмей також взяв участь у цьому рейсі - його наміром було порівняти рівень сервісу та характеристики "Титаніка" з "Олімпіком", який пройшов випробування рік тому. До цього рейсу було запрошено також головного інженера, який будував корабель - Томаса Ендрюса та декількох інших фахівців.

14 квітня 1912 р., у неділю, в день аварії, було отримано декілька повідомлень про наявність льоду та айсбергів біля узбережжя Північної Америки. Чимало з них скупчилося набагато південніше звичайного, якраз на шляху транспортних мереж. Ще в п'ятницю і суботу надходили телеграми з попередженням від інших кораблів, які бачили айсберги на своєму шляху. Перше повідомлення про кригу було отримано в неділю о 13:40 і передано капітанові Сміту, який замість того, щоб вивісити на капітанському містку, передав його Брюсові Ісмею. Під впливом цього повідомлення і ще двох телеграм пізніше капітан Сміт змінив курс "Титаніка", відхиливши його на 16 км південніше від звичайного маршруту. Ще одна конкретніша телеграма надійшла з німецького судна "Америка" о 13:45, в ній повідомлялося про два великі айсберги значно південніше звичайного. Однак ця телеграма так і не потрапила на капітанський місток: після її отритмання радисти почали ремонтувати передавач, не звернувши на телеграму увагу та поклавши її до купи інших паперів. Ця найважливіша новина так і не потрапила в поле зору команди, і "Титанік" продовжував просуватися вперед на великій швидкості - 41,5 км/год. Хоч команда і мала численні попередження про айсберги та лід, дієвих заходів не було вжито: впевненість у технологічних ново­введеннях лайнера давала капітанові і команді надію, що лихо можна буде обминути.

Впродовж усієї неділі "Титанік" наближався до узбережжя Північної Америки на великій швидкості і команда приділяла більше уваги різкому зниженню температури та іншим щоденним клопотам, ніж заходам безпеки... Море було надзвичайно тихе, що також було небезпечним з огляду на те, що без вітру не було хвиль навколо айсберга, які можна було б побачити здалеку. До того ж, матроси у "воронячому гнізді" - оглядовому майданчику на високій щоглі - не мали біноклів. Матросів, які проглядали таким чином шлях корабля, наймали саме для цієї роботи і в сум'ятті першого рейсу забули забезпечити їх біноклями. Втім, навіть якби біноклі й були, побачити айсберг у темряві безмісячної тихої ночі на великій відстані було майже неможливо.

О 23: 40 одному з матросів у "воронячому гнізді" - Фредеріку Флітові вдалося розгледіти великий айсберг якраз по курсу корабля, і він швидко вдарив у дзвін та подзвонив на капітанський місток. Отримавши новину, шостий помічник капітана Джеймс Муді і старший офіцер терміново вжили заходів - машинному відділенню було подано команду зупинити двигун і перевести обертання гвинтів у зворотному напрямку, штурвал було повернено ліворуч до кінця. Попри це, кораблеві забракло відстані для повного повороту, щоб оминути айсберг, і той пробив обшивку вздовж борту, ушкодивши таким чином сталеві пластини нижче ватерлінії і спричинивши затоплення трюму.

Від незначного поштовху не прокинувся майже ніхто, окрім декількох пасажирів та капітана Сміта, який одразу наказав перевірити трюми лайнера. Новини були невтішними: трюм швидко наповню­вався водою - перші шість відсіків виявилися пробитими. Чим більше води потрапляло в носову частину, тим глибше ніс корабля занурювався в океан.

Вже після півночі пасажири переважно першого класу почали збиратися на палубі і розташовуватися в шлюпках. Команда корабля не була достатньо навчена цієї процедури, тому багато шлюпок наповнювалися лише трохи більше ніж наполовину. Першу шлюпку, розраховану на 65 осіб, було спущено з 27 пасажирами, переважно першого класу. Цей недогляд команди коштував життя близько 500 людям, які могли б урятуватися на вільних місцях. Деякі офіцери пізніше пояснюватимуть це побо­юванням, що шлюпки могли не витримати наванта­ження під час спуску на воду. Одне з неписаних правил вимагало, щоб жінки і діти мали шанс на порятунок першими - і команда загалом дотри­мувалася цього правила, однак деякі чоловіки (особливо з першого класу) також потрапили до шлюпок. Серед них був і Брюс Ісмей, якому вдалося врятуватися разом з жінками та дітьми. Пасажири третього класу мали найменше шансів на порятунок, а пасажири чоловічої статі загалом ще менше. Серед загиблих був сам капітан Сміт, головний інженер Ендрюс; з 56 мільйонерів першого класу тільки декільком вдалося врятуватися - інші або не змогли, або вирішили закінчити своє життя "з честю".

О 2:10 ночі вода в носовій частині заважила стільки, що почала занурювати ніс і піднімати корму з води. О 2:17 корма вже була піднята з води під кутом в 45°, і це призвело до обвалення димових труб і затоплення центральної частини лайнера через пробитий скляний купол. У цей час серед уцілілих пасажирів вже почалася паніка - меблі, незакріплене устаткування почали перевертатися, згасло світло. Навіть масивні котли внизу не витримали на­вантаження і, відірвавшись, проломили декілька перегородок трюму. О 2:18 корпус корабля, не витримавши навантаження, розламався навпіл. Носова частина залишалася вертикально на плаву ще хвилину, а о 2:19 теж пішла під воду.

Після того, як корабель затонув, сотні людей лишилися в холодній воді. Деякі загинули зразу від травм або потонули, однак більшість померла від холоду. Холодна вода знижувала температуру тіла настільки, що це зупиняло кровообіг і паралізувало діяльність багатьох органів, у першу чергу легенів. Тим часом деякі пасажири у 18 шлюпках вагалися, чи не варто було повернутися й підібрати вцілілих з моря. Було побоювання, що в паніці шлюпки будуть переповнені і теж підуть на дно. Тільки пізніше п'ятий помічник капітана Гаральд Лоу пересадив пасажирів в інші шлюпки, вивільнив два човни, повернувся і таким чином врятував життя ще декільком людям. Однак не всі врятовані змогли вижити - для кількох із них переохолодження організму вже було не сумісним із життям.

Декілька пасажирів та членів команди стверджу­вали, що бачили в темряві вогні іншого корабля, але він не відповідав на заклики про допомогу по радіо і не реагував на ракети з "Титаніка". Пізніше з'ясувалося, що це було інше американське судно "Каліфорніан", яке зупинилося на ніч через велику кількість айсбергів навколо і побоювання зіткнення. Оператор радіо на його борту пішов спати і не чув закликів про допомогу з корабля, що тонув. Таким чином, тільки "Карпатія" поспішала на допомогу, проте на час її прибуття багатьом уже не вдалося вижити. Після трагедії з "Титаніком" було прийняте положення про безперервний радіоефір.

Отримавши сигнали CQD та SOS із "Титаніка", значно менший корабель "Карпатія" під керівництвом капітана Генрі Ростона вирушив на місце аварії і прибув до місця катастрофи близько 3:35 ночі, однак тільки о 4 годині вдалося розгледіти в темряві зелений факел, яким офіцери "Титаніка", що вижили, сповіщали про своє місцеперебування. Через п'ять годин усіх вцілілих пасажирів було підібрано на борт "Карпатії", і о 9:10 ранку судно попрямувало до Нью-Йорка.

Історія про те, як затонув такий досконалий корабель, як "Титанік", та загибель такої великої кількості людей стала головною новиною ще до прибуття "Карпатії" до Нью-Йорка. Однак новини були спочатку помилковими та з великими не­точностями. Тільки з прибуттям врятованих пасажирів почала вимальовуватися справжня картина трагедії: з 1324 пасажирів і 899 членів екіпажу "Титаніка" лише 706 вдалося врятуватися. Пізніше 320 тіл було знайдено на поверхні океану; загиблих підбирало загальне судно, зафрахтоване компанією White Star Line. Їх поховали за рахунок компанії в місті Галіфаксі...

Випробування, проведені на "Олімпіку", довели, що на поворот "Титанік" витратив 37 секунд. Також було виявлено, що якби його двигуни працювали на перехідний хід, то корабель встиг би відхилитися від айсберга (увімкнення заднього ходу значно зменшує керованість корабля). Суднобудівники з Белфаста кажуть, що лайнер не затонув би, якби отримав весь удар айсберга на форштевень; звісно, для пасажирів, що перебували в носовій частині, це було б миттєвою загибеллю, адже ніс судна увігнувся б на 30 метрів...

"Титанік" і його загибель залишалися в центрі громадської уваги десятки років. За мотивами цієї трагедії було написано декілька романів і доку­ментальних досліджень. Перші книги про те, як потонув корабель, з'явилися всього за декілька місяців після аварії і намагалися подати свої версії того, що сталося. Свідки трагедії - помічник капітана Чарльз Лайтоллер та пасажир Джек Тайлер теж написали книги зі своїми версіями подій. Трагедія "Титаніка" також стала сюжетом багатьох при­годницьких романів, найвідоміший з яких роман Клайва Касслера 1976 р. "Підняти "Титанік" дещо фантастично описує підняття корабля під час двобою радянських і американських спецслужб у часи холодної війни. Ще кілька відомих книг описували події на лайнері, деякі з них були екранізовані в чисельних фільмах".

В історії з "Титаніком" ми бачимо людей, для яких найважливішою метою життя було матеріальне збагачення. Такі люди шукають різні способи, щоб стати багатшими за інших, щоб осягнути певну ціль, вони використовують всі можливі й неможливі засоби, вони готові без ваганнь іти по трупах без найменшого жалю і співчуття.

Людська гордість, яка є головним гріхом і причиною багатьох нещасть, війн, непорозумінь в родинах, між народами, опановуючи людське серце, засліплює людину, робить її духовною калікою.

Саме багатство ще не є гріхом. В житті святих Божих угодників ми зустрічаємо дуже багатих людей: це святий великомученик Юрій, Димитрій, Святитель Николай, великомучениці Катерина і Варвара, свята Олександра. Вони мали багатство, владу, славу, гроші, але ці речі не були найважливішими у їхньому житті. Ці святі не допустили мамони, яка б заволоділа їхнім серцем, розумом і душею. Коли прийшов час свідчення віри, вони на ці речі навіть не звертали уваги, хоча могли подвоїти, потроїти свої матеріальні статки, бо їх їм дарували їхні гнобителі, але їхнє серце вибрало не земні скарби, а вічне життя, не царювання на землі, а Царство Боже на небесах. Людина без віри, без Бога все своє життя женеться за матеріальними скарбами, і цьому немає меж і краю, до цього її заохочує, в цьому їй потурає безбожний, грішний, зматеріалізований, секуля­ризований світ.

Інженер, який будував "Титанік", після за­кінчення робіт на запитання репортерів, наскільки безпечний буде цей чудо-корабель, з іронічною зухвалістю відповів: "Тепер навіть Господь Бог не зможе його потопити!" В цих словах ми бачимо, наскільки матеріальний прогрес засліпив очі людини, що їй вже не потрібне Боже благословення, опіка Матері Божої і Ангелів-хоронителів, вона вважає себе і техніку богами. Але, відкинувши Господа Бога, людина далеко не заїхала на своїй гордині, амбіціях, своїй гордості.

Хай цей сумний, але повчальний приклад, який стався з "Титаніком", буде напімненням усім нам, хто ми є, для чого живемо, яка остаточна ціль і мета кожної людини. Проста істина, яку мають знати усі люди на землі: "Без Бога - ані до порога".