Потреба молитви
Як відомо, тільки той буде спасенний, хто помре в стані освячуючої ласки. А цією ласкою Бог наділяє тільки тих, які просять її у Нього, тобто тих, які моляться. Хто не молиться, той не може сподіватися великої ласки від Бога. Іншими словами: молитва - це знаряддя, конечно потрібне до спасіння. "Без Мене не можете нічого чинити", - каже Божественний Спаситель. Отже, треба просити нам помочі від Нього.
"Хто молиться, спасеться напевно, хто не молиться - пропаде безумовно. Хто молиться безнастанно - освячується". Ці засади проголосив св. Альфонс Лігуорі. Він хоче, щоб усі належно перейнялися ними. "Якщо ти позбавиш себе молитви, - каже св. Йоан Золотоустий, - то зробиш те саме, що витягнеш рибу з води, тому що як для неї потрібна вода, так для тебе - молитва".
"У житті трапляються хвилини, - каже св. Фаустина Ковальська, - коли душа перебуває в такому стані, що не розуміє людської мови, все її дратує і ніщо не може заспокоїти, крім палкої молитви. У палкій молитві душа зазнає полегшення і, навіть якщо б хотіла пояснення створінь, вони її тільки ще більше занепокоять".
Людина в своїх духовних і тілесних потребах потребує Господа Бога на кожному кроці. Тому мусить вона безнастанно благати Божої помочі, пам'ятаючи слова Христа Спасителя: "Треба завжди молитися і не переставати" (Лк. 18, 1). На думку св. Томи з Аквіну, людина без молитви подібна до вояка, який опинився на полі битви без ніякої зброї, і то в дуже небезпечному місці. Св. Йоан Ліствичник називає молитву муром, який боронить нас перед спокусами. Тому, якщо хтось перестає молитися, він стає остиглим і занедбує добрі постанови, а лихі пристрасті пробуджуються в ньому зі щораз більшою силою. Отже, молитва дуже допомагає нам впорядкувати наше життя. І неможливо знайти людини, яка б відзначалася великими чеснотами, а не пильнувала б молитви. Св. Лаврентій Юстиніян виразно каже, що без молитви не можна надіятися на вічне життя, бо вічне щасливе життя залежить від Божого Милосердя, а на Боже Милосердя годі надіятися без молитви.
"Душа озброюється для будь-якого бою молитвою. У якому б стані душа не була, вона повинна молитися. Мусить молитися душа чиста і прекрасна, бо інакше вона втратила б свою красу; мусить молитися душа, яка прагне чистоти, бо інакше до неї не дійшла б; мусить молитися щойно навернена душа, бо інакше знову би впала; мусить молитися грішна душа, що потопає в гріхах, щоб могла піднятися. І нема душі, яка не була б зобов'язана молитися, бо всяка ласка спливає через молитву", - каже св. Фаустина Ковальська.
Велике єдине моління утворюється у глибині серця. Серце людини чує, чого йому треба, воно хоче вийти з духовної нужди, тому наполегливо просить Бога допомоги. Такі благання не обов'язково мусять бути словами, цілими зверненнями та поставою. Лише саме серце кличе та лине до Бога.
Мало, дуже мало богомольців не змішують обманливої видимості з дійсністю. Вони дуже шкодують та бідкаються, коли "їхні моління" невдалі. А їхня молитва складалася з вишикуваних думок та побожних почувань, з викликання в їх серці захопливих зворушень та витисканням з очей сльозинок розради.
Та ось їм докучають розсіяння і тривожать спокуси, серце їхнє висохло і душа порожніє. Молитва їм не вдається. Вони сумують, переконані, що їм далеко до святості, і готові все залишити. Які ж вони немудрі! Адже ми тим краще молимося, чим більше відчуваємо свою нікчемність, та й лиш Христос Бог, що живе в глибині нашої душі і молиться за нас, здатний це нам пояснити. За висловом св. Павла, "сам Дух заступається за нас стогонами невимовними", що пронизують небо і зворушують Боже Серце.
"Є в житті хвилини, - каже св. Фаустина Ковальська, - коли душа тільки у глибокій молитві знаходить заспокоєння; дай Боже, щоб душі вміли у такі моменти витривати у молитві, це важлива річ".
"Часто буває, що наші молитви безрезультатні, - каже мати Тереза з Калькутти, - оскільки ми не зосередили своїх думок і серця на Христі, через якого наші моління можуть дійти до Отця. Буває, що один сповнений гарячої любові погляд на Христа стає найпалкішою молитвою. Я дивлюсь на Нього, й Він дивиться на мене - ось найдосконаліша молитва".
Наша молитва передусім тоді Богові мила, коли ми молимося з чистим серцем. Тож заки маємо щось важливого в Бога просити, погляньмо найперше в наше серце, чи воно чисте, а як ні, то найперше поєднаймося з Богом у святій сповіді. Що сказали б, коли б хтось прийшов до високопоставленої особи з великою просьбою, але з брудним лицем, брудною одежею і нечесаний? Треба, щоб наша совість нічого нам не закидала, і щойно тоді кликати Божої помочі, і кликати не недбало, не з розсіяним на всі боки умом, бо хто так молиться, не тільки не отримує того, чого просить, але ще гірше - гнівить Бога. Бо коли хтось стоїть перед володарем і з ним розмовляє, робить це з великим страхом: і зовнішнім оком тіла не водить на всі боки і внутрішнім оком душі боїться небезпеки. Наскільки ж більше перед Богом треба стояти зі страхом і трепетом та весь ум мати звернений на Нього одного, а на ніщо інше не зважати. А якщо ти через неміч людську не можеш молитися без розсіяння, то, наскільки можеш, перемагай себе і витривало стій перед Божими очима.
У "Щоденнику" св. Фаустини читаємо: "Ісус дав мені пізнати, якою вірною молитві повинна бути душа, незважаючи на муки, очерствіння та спокуси, бо саме від такої молитви залежить іноді здійснення великих Господніх намірів. А якщо ми не вистоїмо в такій молитві, перекреслюємо те, що Бог хотів через нас або в нас здійснити. Нехай ці слова запам'ятає кожна душа: "у важкі моменти довше молися". Я таку молитву завжди продовжую настільки, наскільки мені стає сили та згідно з обов'язком".
Ми роками по-приятельськи розмовляємо з Ісусом Христом, а ще й досі не знаємо того, що чим більше просимо у Бога, тим більше Бог задоволений. Ісус Христос ремствував на Пилипа напередодні Своїх Страждань, що так мало знав Його, хоч роками дружив із Ним. А який закид чекає нас, що знаємо таємницю Його Мук і Божественної Євхаристії та змалку гойдаємося на колінах доброго Учителя? Просімо сили полюбити Ісуса, подібно як св. Павло, та не сумніваймося в цьому. І поволі дорівняємо великому Апостолові, адже Господь прещедрий у Своїх дарунках. Він навіть жаліється, що ми Його не просимо.
"Любімо молитву, - навчає Мати Тереза з Калькутти, - відчуваймо потребу частої молитви протягом дня, берімо на себе молитовний труд. Якщо хочете молитися краще, моліться більше. Молитва побільшує серце, щоб воно могло вмістити Бога, який Сам Себе приносить в дар. Просіть і шукайте, і тоді ваше серце стане настільки великим, що зможе прийняти Бога і зберегти Його назавжди".
Господь вірно вислуховує й найменшу молитву з серця смертної людини. Та молитва має десь у світі відгук, відповідний до її натуги: або відгук на користь цієї самої людини, або для якогось грішника, або для Святої Церкви. Той відгомін може бути за двадцять літ або й за сотню. Божа Премудрість і Доброта задовольняє благання або інтерпретує його на краще.
"Коли ти молишся і будеш вислуханий, - каже св. Йоан Золотоустий, - то далі молися, щоб Богові подякувати. Якщо не будеш вислуханий, то не залишай молитви, щоб бути вислуханим. І не говори: "Я багато молився і не був вислуханий", тому що це часто буває для твоєї користі. Бог знає, що ти лінивий і самовпевнений та що, коли отримаєш потрібне, відійдеш і більше не будеш молитися. Тож самою потребою Він змушує тебе частіше з Ним розмовляти і віддаватися молитві".
Чи ж не зухвало та й не по-дитячому вимагати від Господа здійснення наших немудрих забаганок? Можливо, що Господь Ісус бере до уваги ваші прохання та додає до них ще багато інших ваших прохань, і цю сукупність зберігає на майбутнє. А як спіткає вас велике випробування і прийде грізна спокуса, то досить буде цієї сукупності молінь для перемоги. Тому не уточнюймо Господові, як має нас вислухати, адже відома Його милість і не зашкодить Він нашому духовному добру. Треба тільки твердо бути переконаним, що Господь завжди вислухає молитву в міру її вартості. Св. Йоан Золотоустий каже: "Молитва багатьох не вислухана. Чому? Бо просять про речі некорисні. В такому випадку ліпше бути не вислуханим, ніж вислуханим. Тому, коли будемо вислухані, не будемо радіти з того, і коли будемо не вислухані, будемо прославляти Бога за те".
Молімося покірно та не покладаймося на себе, а це дуже важко чинити людській злиденності. При молитві ми часто, таки хоч трохи, спираємося на власну здатність, і цього майже ніколи не спостерігаємо, хіба вже після всього, коли жаліємося невдачею або гріхами.
Надія на Господа - це богословська чеснота, її ж підмуровує Божа могутність, доброта та вірність. Якщо туди додати хоч пригорщу чогось людського, то зараз входить туди гордість і псує успіх. Але Христос-Цар досконало оволодів людиною на звалищах її самолюбства та довершено молиться з душею і в душі.
Може, ти, християнська душе, добровільно холодна для Бога та зневірилася тривалими невдачами й розчарована труднощами духовного життя та святості? Послухай ось такої поради: вже від сьогодні починай життя молитви. Спочатку, можливо, твоя молитва буде несміливою та недовірливою. Однак молися далі, проси та наполягай. Поволі усвідомиш свої духовні недоліки, і нечутно Господь наділить тебе силою любити і просити про силу любові. Що більше поступиш, то відчуєш більшу потребу молитись.
Митрополит Андрей Шептицький навчає: "Нам треба довгої і ревної праці, щоб зрозуміти потребу та як слід оцінити значення того, що є найкращим вицвітом християнського життя і воднораз найбільшою потребою цього життя, а саме - молитву. Не переможе гріха той, хто не цінить молитви, не любить її і достатньо не молиться. Не покається, хто не випросить собі цієї ласки. І не переможе спокус та не уникне зла, хто не випросить собі цієї ласки... Вічного спасіння не осягне, хто собі цієї ласки не випросить... Молитва є найзагальнішою і найуспішнішою дорогою до Божої ласки".
Якщо виявиться, що тобі важко молитись, ще і ще раз проси: "Ісусе, прийди до мого серця, молися в мені і зі мною, щоб я міг навчитись від Тебе, як слід молитися". Чим більше молишся, тим краще молишся. Під час молитви приклич на допомогу всі свої почуття.
Спочатку молитва - це тиховодний потічок, і ти навіть не уявляєш собі, що на його хвилях твій човен запливе аж до океану. Може, і посміхаєшся з тих, що намовляють тебе сідати у кораблик та починати плисти. Мандрівка пішки виглядає вигіднішою. Та струмок непомітно ширшає і згодом переростає у річку. З різних боків вливаються в нього гірські потоки, і струмок стає річищем, яке збільшується, врешті стає великою рікою, якою твій човен швидко пливе до океану.
Так само і з твоїм шляхом до досконалості. Якщо ти поступила вперед, то й швидше несуть тебе хвилі до святості. Врешті, ти не зможеш стриматись, бо річка Божої благодаті та любові несе тебе з собою. Тоді треба іти вперед. Господь Бог вислухав тебе, і доти не будеш мати спокою, доки Він не заспокоїть тебе у безмежному Своєму Океані.
(Далі буде)
