Дорогі брати і сестри!
На наших очах відбуваються великі зміни в українському суспільстві. Україна через трагічні події на своїх теренах опинилася і ще, мабуть, довго перебуватиме в центрі уваги світової спільноти. Яким буде завтрашній день нашої країни і народу - це закрите перед нами, хоча не можна разом з тим сумніватися в тому, що цей завтрашній день певною мірою залежить від кожного з нас, а саме від того, наскільки ми усвідомимо нашу особисту духовну відповідальність і вимолимо Боже благословення і опіку над нашою Батьківщиною і народом. Напевне, не одне десятиліття історики будуть досліджувати цей час, щоб поставити крапку над "і" й висвітлити в дусі правди, наскільки це буде можливо, нинішні події в історії Української держави.
Все, що цими місяцями побачили наші очі, почули наші вуха, стривожило, сколихнуло, мабуть, найбільш байдужу і легковажну душу. Багато людей досі не можуть прийти до тями, запитуючи себе: для чого, навіщо, чому, скільки треба людині, щоб вона була задоволена і щаслива??? Хто може відповісти на ці запитання? Психологія? Якась інша наука? Не знаю такої, але точно знаю, що чітку відповідь на ці запитання ми завжди знайдемо в Слові Божому. Христос-Спаситель - найкращий психолог, лікар, священик - на прикладі Свого життя показує нам, у якій постійній небезпеці перебуваємо ми з вами. Треба бути великим безбожником, циніком, атеїстом, щоб не побачити цієї щоденної загрози в нашому житті.
Ісус Христос після хрещення в річці Йордані йде в пустелю, де перебуває сорок днів у пості і молитві. У Нього найблагород- ніша мета - виконати Божу волю, спасти людський рід, визволити його з неволі гріха, з-під влади сатани. Що може бути на землі благородніше, святіше і шляхетніше за спасіння людської душі? Мабуть, нічого. І в цю благородну ціль Бога-чоловіка втручається диявол. Він спокушує Месію.
Господь допускає ці спокуси сатани до Свого Єдинородного Сина, щоб показати нам, немічним людям, які ми слабі і як до наших найкращих змагань може хитро й підступно влізти диявол, щоб використати наші найблагородніші цілі нам же на згубу. Він показує, наскільки в кожній справі нашого життя ми маємо звірятися зі Святим Духом і просити Його світла для наших вчинків і дій. Коли будемо прислухатися до голосу Божого, ми ніколи не вчинимо такого, з чого міг би користати сатана і за що колись будемо жаліти.
Перша спокуса Ісуса в пустині - хліб. Ісус зголоднів у пустелі. Голодна людина думає про їжу, тому диявол приступає до Ісуса і промовляє: "Якщо ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом" (Лк. 4, 3). Спокуса хліба... Це щоденна спокуса в нашому житті. Людина живе в пошуках хліба, праці, кращого завтрашнього дня. Людський організм вимагає від нас їжі, тіло - одягу, тепла, ліків... В чому полягає спокуса хліба? Часто наше життя сконцентроване, зосереджене виключно на "хлібі", поза тим у нас немає іншого життя, інших цінностей. Пошук "хліба" робить людину черствою, егоїстичною, зарозумілою, скупою, бездушною, без милосердя і співчуття.
Для багатьох людей, які відчувають "голод хліба", не існують Заповіді Божі, перестороги, приклади історії, вони самовпевнені і вважають, що їхній план ніколи їх не зрадить, не заведе, що вони передбачили всі нюанси до найменшого мінімуму. В цьому випадку пригадуються слова псалмоспівця Давида: "Коли Господь та не будує дому - дарма будують його будівничі. Коли Господь не зберігає міста - дарма пильнує сторож. Дарма устаєте рано, засиджуєтеся допізна: усе ж їсте загорьований хліб!" (Пс. 127,1-2). Така давня істина, але так мало людей дослуховуються до неї!
Брак хліба має провадити людину не до гріха, не до крадіжок, ошуканства, здирства, насильства, а до Того, хто є джерелом, хто є Подателем цього хліба, тобто до Господа Бога. Знаючи нашу потребу у хлібі, Ісус Христос навчає своїх учнів молитви, в якій просимо: "Хліб наш насущний даждь нам днесь".
Господь дає нам певність: "Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього" (Мт. 6, 8). Яка глибока наука! Ми тільки можемо зібратися зі своїми думками, щоб попросити в Бога о ту чи іншу потребу, а Він вже знає наш стан і наше благання. Тому Христос запевняє нас: "Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш тіло - не більш одежі? Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них нє вартісніші? Хто з вас, журячись, спроможне добавити до свого віку хоч один лікоть? І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломону всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?" (Мт. 6, 25-30).
Брак довіри до Господа Бога часто провадить нас до відчаю і розпачу. Ми занадто переймаємося, беремо глибоко до свого серця усі наші проблеми, так, немовби наше життя залежало виключно від нас самих. Брак довіри і уповання на Бога з нашого боку - це найбільше засмучує нашого Творця, адже Господь не тільки хоче, але й вимагає від нас і чекає нашої дитячої довіри до себе: "Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться. Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха" (Мт. 6, 31-34).
Проблема людини в тому, що вона не довіряє Господу Богові. Не довіряти - значить мати у своєму серці неправильне розуміння і уявлення про Бога. Однією з причин вигнання наших прародичів з Едему була недовіра до Творця. Вони думали, що Господь справді щось приховує від них, а спокусник їм допомагає і хоче бачити їх "щасливими". Недовіру в їхніх серцях розпалив не хто інший, як сам сатана. Таким чином, люди піддалися спокусі й потрапили під владу князя цього світу. Так само й нас недовіра до Господа Бога приводить під владу старого змія, ворога людського роду.
Господь знає потребу кожної людини. Слово Боже запевняє нам, дає більшу гарантію від будь-якого світового банку, що Бог ніколи не забуде про Своїх дітей, його опіка завжди над нами. Ця гарантія з боку Творця не робить нас лінивими, байдужими чи легковажними - кожна працездатна людина має працювати, але в розумних межах. Нерідко доводилося спостерігати, скільки клопотів після смерті тієї чи іншої особи мають її близькі: з речами, одягом - одне роздають, інше спалюють, ще інше машинами вивозять... Це свідчить про те, для чого людина жила на землі, яка була її мета. Тому Господь допомагає людям у міру їхньої потреби, але коли в житті починається захланність, заздрість, зловживання - в таких випадках годі надіятися на Бога.
Часто бачимо в житті, що людині "замало" того хліба, який дає їй Господь Бог, і вона правдами й неправдами здобуває для себе інший хліб і в інший спосіб. Той спосіб буває несправедливий, підступний, фальшивий, віроломний, але людина для нього знайшла іншу форму висловлювань: мовляв, вона така кмітлива, прагматична, далекоглядна. Від неї ще треба вчитися, як жити і заробляти на хліб щоденний. Здобування хліба в нечесний і непристойний спосіб завжди провадить до деградації особистості і втрати найважливішого в житті - Божого благословення.
Багато людей на застановляються над цим неоціненним даром Божого благословення для себе, своєї родини, дітей, онуків, а навіть і найдальших поколінь. Ми заробили, придбали, це належить мені і моїм нащадкам. Ми не питаємо себе: а в який спосіб це зароблено? Людей можна ошукати, обманути, вийти сухим з людської крові і кривди, але Господа - ніколи. Бог ніколи не поблагословить брехні і фальшу, людської кривди і знущань. Про це мають усі пам'ятати - бідні і багаті, молоді і старші.
Пригадується один випадок з моєї душпастирської праці. З однією нашою парафіянкою приходить мама, яка слізно просить о молитву за свого сина. З її сином відбувається щось неймовірне: він зненавидів останнім часом свою рідну матір. Не приймає від неї їжі, замкнувся сам у собі, сама присутність мами вдома його дратує, він виганяє її з хати жити в село, бо вона йому заважає жити так, як він бажає. Хлопець розумний, студент університету - звідки, чому така страшна відраза до рідної мами?..
Поговоривши з мамою, також можна її зрозуміти: вона боїться залишити хлопця самого в місті, адже є різні товариства, компанії, небезпека опинитися в якійсь неформальній молодіжній тусовці, а він у неї єдиний син. Мама - викладач, має професійну практику підходу до молодого покоління, студентів. Виховала не одне покоління дітей і давала собі раду з чужими, а з рідним сином не може знайти спільної мови. Син то виганяє маму з хати, то погрожує, що сам залишить помешкання...
Важко було щось зарадити в цій ситуації. Двоє нормальних осіб, мама і син. Обоє без жодних психологічних відхилень. Кожен відстоює свою точку зору, свою позицію. В чому ж причина?
Це питання мене досить тривожило, хотілося взнати ту найголовнішу причину цього сімейного конфлікту. Знайти джерело, стержень зла. Одного разу в розмові парафіянка, яка привела до мене свою знайому, проговорилася, що, можливо, причина цього зла - у несправедливому ставленні до сусідів. Справа з сусідами була такою.
Вони проживали в гуртожитку. Сусідка, яка мала кімнату поруч, після розпаду Радянського Союзу, втративши працю, пішла жити в село до батьків, займалася господарством, щоб вижити. В той час відбувалася приватизація житла. Звичайно, викладач більш ерудований, він стежить за законами, знає всі "входи і виходи" з різних ситуацій. Неправдою, без відома і згоди своєї сусідки пані професорка приєднала її кімнату до себе. Одного дня приїжджає сусідка з села і бачить таку переміну. В розпачі не знає, де шукати правди і чи взагалі можна в цій ситуації якось зарадити, якщо твоє житло продали без тебе.
Ні прохання, ні сльози не зворушили серце професорки. Вона не повернула кімнату і не сплатила фінансове відшкодування за неї. Не раз сусідка приходила, просила, благала, але нічого не могла вдіяти - її виганяли з законної кімнати. Останнім разом, зрозумівши, що її кімната вже втрачена назавжди, сусідка зі злістю промовила: "Ти сьогодні мене виганяєш з моєї кімнати, але ти дочекаєшся того, що твій рідний син буде виганяти тебе з твоєї хати." Страшно здійснилося це "пророцтво" скривдженої жінки.
На превеликий жаль, кривдники не завжди розуміють свої помилки, не усвідомлюють того, що причина, джерело, стержень зла - їхні несправедливі вчинки, дії. Бог завжди дає нам шанс, можливість поправити кривду, відшкодувати, винагородити, надолужити. Диявол навпаки - робить людське серце твердим і закам'янілим.
Друга спокуса Христа-Спасителя: "Тоді диявол вивів Його високо, показав Йому в одну мить усі царства світу, і сказав до Нього диявол: "Я дам Тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. Тож коли ти поклонишся передо мною, вся твоя буде" (Лк. 4, 5-7). Ісус відповів сатані: "Писано: Ти будеш поклонятись Господеві, Богу твоєму, і йому єдиному служити" (Лк. 4, 8). Спокуса релігійна - диявол звертається до Святого Письма, як визначний теолог. Він використовує Слово Боже не для Бога і Божої Слави, а для ошуканства, для своєї користі і власної мети. Не для того, щоб іти до Бога, служити Богові, а для того, щоб Церкву, молитву використовувати для своєї слави.
Такий приклад спокус спостерігаємо в час передвиборчої компанії, коли кандидати від різних політичних партій приходять до Господнього храму, щоб показати себе на людях, що вони є віруючі. Часто вони навіть дають пожертви на ті чи інші парафіяльні потреби, купуючи в такий спосіб голоси для себе. Такий політик грішить проти Господа Бога, використовуючи Божу інституцію, якою є Свята Мати-Церква, не для прослави Божої, а для своєї власної слави і користі. Ніколи й нікому не вільно використовувати Господа Бога для своїх земних цілей, тому що Богові єдиному треба служити, Йому поклонятися, Його прославляти. Тому уникаймо цих різних спокус під прикриттям Церкви і пам'ятаймо, до якої найпершої місії Господь Бог призначив священнослужителів у храмі Господньому: служити, прославляти, величати Господа Бога і провадити людей до Царства Небесного, а не до царства земного. Не опускаймося до такого низького рівня, щоб ми Бога і релігію використовували для своїх примітивних земних цілей.
Третя спокуса: "Потім він вивів його в Єрусалим, поставив на наріжнику храму й сказав до нього: "Коли Ти Син Божий, кинься звідсіль додолу; писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали; і: Вони знімуть Тебе на руки, щоб ти ногою своєю не спіткнувсь о камінь" (Лк. 4, 9-11).
Ця спокуса носить політичний характер. Для багатьох людей влада має вимір виключно панівний. Той, хто при владі, робить, що хоче і що бажає, без жодних обмежень. Влада - це перемогти своїх опонентів, панувати над своїми приятелями і неприятелями, показати свою силу і всемогутність, підкорити собі народ. Влада - це пряма дорога для особистого збагачення, джерело легкого прибутку. Влада - це заспокоєння своїх амбіцій, емоцій, коли людина насолоджується тим, що зуміла осягнути те, що мільйонам не вдалося і ніколи не вдасться осягнути.
Такий підхід до влади хибний і згубний. Людина влади має розуміти всю повноту своєї відповідальності, насамперед перед Господом Богом і своїм народом: розуміти суть цієї влади, як треба жити і який приклад подавати своїм співгромадянам, бути чуйною до потреб народу, вона має стати слугою, а не паном, царем народу, бо влада - це насамперед служіння народові. Якщо б ці люди мали справжнє уявлення про мету служіння народові, тоді б народ їх шукав і просив, щоб вони ішли до влади.
Є ще одна спокуса для владних політиків. Багато з них вважає: якщо ми будемо мати владу, то розв'яжемо усі проблеми і змінимо життя своїх земляків. Дайте нам владу, і ми розв'яжемо усі ваші проблеми! У народі кажуть, що надзвичайна самовпевненість "погубила фраєра". Найчастіше такі думки походять від диявольської гордині: ніхто так не зробить, як ми. Самовпевненість, зарозумілість, брак реального відчуття ситуації, покладання надії на себе, свої сили, оточення провадять людину до згуби.
На жаль, українське суспільство ще не виховало в собі глибокого духовного розуміння присутності Господа Бога в житті народу і політичної еліти. Візьмемо таку країну, як католицька Польща, де для політиків у час Святого Великого посту організовуються духовні вправи - реколекції. Ми бачимо політичну еліту, яка йде на прощу до Матері Божої Ченстоховської не лише для того, аби там засвітитися перед камерами, але приступає до Святих Тайн. В українських реаліях присутність Бога в житті народу і в житті українського політикуму дуже поверхнева, а не раз і забобонна.
Останні події розкрили нам фальшиве розуміння Бога українським політикумом. Президент Янукович мав у своїх палацах дуже багато різних релігійних предметів, які мали б свідчити про те, що він глибоковіруюча людина. Але коли перед народом відкрили його життя, то виявилося, що ця особа нічого спільного з християнством не має. Старовинні християнські ікони не висіли там на стінах, щоб до них заносити молитви, а були гарно спаковані як матеріальна цінність - це профанація святих речей. Духовні стародруки, які мають велику не тільки матеріальну, а насамперед духовну цінність і є культурною спадщиною і надбанням українського народу, були привласнені приватною особою. Також у помешканні колишнього генерального прокурора Пшонки ми побачили домашню каплицю, мощі святих. Ці скарби свідчать не тільки про духовну сліпоту високого державного чиновника, а й про засліпленість духовних осіб, які позволяли собі "торг" святими реліквіями. Не маю на увазі те, що вони брали за них гроші, але коли їх дарували, то мали б принаймні усвідомлювати те, в які руки віддають ці духовні реліквії.
Ці люди в своїй духовній сліпоті, незнанні, забобонності (у Пшонки знайшли, крім того, літературу про магічні культи, книги на тему вигнання бісів і лікування від алкоголізму) використовували християнські релігійні символи для "захисту і покрову" своїх бандитських дій. Фальшиве розуміння Господа Бога, святих речей, використання релігії для прикриття своїх чорних справ - це велика зневага самого Творця і всієї релігії та всіх віруючих людей. Така віра без покаяння, направлення завданої кривди своєму народу, публічного визнання своїх злочинів не може спасти грішника. Господь многомилостивий, але проти волі людини спасти її не може - Він чекає нашої згоди, прагнення нашого серця, усвідомлення власних злодіянь.
В нашій країні відбувається передвиборча президентська компанія. Чи усвідомив наш народ, різні політичні партії, кандидати в президенти, що без Бога, Божого благословення і Його святої опіки ми не зможемо вийти з політичного, економічного і морального хаосу, в якому опинилися? Саму присутність священнослужителів на різних зібраннях, акціях, безперечно, слід вважати позитивним елементом внутрішньої політики, але щоб це не було черговим прикриттям Господом Богом, коли наше серце є далеко від нього. Змінити суспільство, викорінити зло, зупинити гріх, корупцію, працювати чесно, жити без хабарів, сплачувати державі податки - ці гасла чудові, але без покаяння, без благодаті Божої ми так скоро не змінимо своїх сердець. Бог є паном людського серця і душі. Він має владу над нами, Він може змінити нас, нам треба відкритися на Його благодать.
Пригадується розмова з одним політичним лідером під час нашої зустрічі в Києві. Говорили на різні теми, бо знайомі з ним давно, я вважав його дзеркалом українського політикуму. Коли запитав його, чому так відбувається з нашими політиками, він мені відповів: "Одна політика на екрані телебачення чи на радіо, інша - в реальності. Всяка ідея, політична позиція, патріотизм закінчуються там, де починається запах грошей". Я довший час перебував у шоку, не міг прийти до тями: невже в цьому світі є тільки один чинник, один орієнтир - гроші?!
Молімося, особливо в теперішній час, щоб Дух Святий змінив обличчя української землі і народу. Коли не випросимо в Господа Бога небесного світла і благодаті для народу, коли політики і народ не перейдуть через духовне покаяння, коли ми не усвідомимо своїх дотеперішніх менших чи більших злочинів перед Господом Богом і своїми ближніми - дуже важко буде знайти правильне рішення щодо виходу з тих криз, які роздирають наше суспільство.
Коли сам сатана приступав до Христа- Спасителя і спокутував його, то що вже тоді говорити нам, немічним і грішним людям! Запам'ятаймо одне дуже важливе правило - перемога над спокусою можлива тільки тоді, коли ми довіряємо Господу Богові, уповаємо на Його милосердя.
Щоб довіряти Господу Богові, потрібно навчитися молитися до Нього. В молитві ми відкриваємо обличчя Бога. Через молитву ми випрошуємо благодать для навернення і покаяння. Немає молитви, посту, добрих діл - ми не зможемо вийти на дорогу істини і світла.
