Розмова з учасником Майдану
На Сході України війна - там гинуть молоді хлопці, жінки, діти, старше покоління, Крим окупований, дипломати наввипередки пропонують методи й шляхи стабілізації та врегулювання всіх непорозумінь, але з кожним днем все більше інформації про нові жертви, вибухи, теракти, терористичні операції.
На телеекранах, по радіо, в пресі дуже багато говорять і пишуть про мир, про це розмовляють депутати і пересічні громадяни, а навіть діти.
Проблема національна, але, здається, стала глобальною. Із нею, наразі, світова спільнота не може дати собі ради. Кожен день приносить нові жертви, великі жертви.
Це важко, неможливо було уявити у нашому ХХІ столітті - війна. Так, справжня війна - зі зброєю, великими людськими жертвами та матеріальними втратами. Наш світ, такий цифровий, технічний, розвинений, мобільний, суперінформаційний та прогресивний, зненацька опустився до такого рівня - війни.
Чомусь усе летить шкереберть, і ніхто не знає, як це зупинити. А насправді все так просто і очевидно: якщо людство повністю відкине Творця, воно буде знищене, але не Творцем, а самим собою. Забули про Творця. А нам так треба сьогодні Бога, так треба...
Пан Василь Лукасевич - вірний Св. Унійної Традиції. Проживає у Винниках, приїздить на відправи у Рясне та в семінарію Непорочного Серця Матері Божої Фатімської. Батько трьох дітей, має трьох онуків. Виховує також доньку покійної сестри.
Чоловік був на Майдані в найгарячіший час і там воював зброєю молитовною. Його історія - один з тих мільйонів-мільярдів прикладів, в яких Господь показує, яку велетенську силу має молитва і яке безмірне благословення можна випросити. Пан Василь розповідає:
- Перед тим, як вирушити на Майдан, я поспішив до каплиці при Традиційній Духовній Семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської з наміром висповідатися, прийняти Св. Причастіє і отримати благословення традиційного священика Братства Св. Священномученика Йосафата. Терпеливо й уважно вислухав мене о. Богдан Чепіль. А перед тим, як благословити на такий крок, сказав мені: "Не забувайте, що найголовнішою і найсильнішою вашою зброєю є Св. Вервиця. Рушайте з Богом".
Вперше я поїхав на Майдан після 10 грудня - тих перших погромів. Ну, після студентів, а тоді вже були ті погроми на Інститутській. Поїхав з сином та зятем. Був там три дні на першій барикаді біля КМДА. Потім прихворів трохи й поїхав додому лікуватися.
Опісля був на Майдані аж після Йордану. Залишився в Києві на 16 днів. Був у Жовтневому палаці у внутрішній охороні.
Хлопці все дивувалися, бо я брав вервицю до рук і молився. Переважно в нічний час, тоді якраз виходили на чергування. Молився за прощення гріхів для тих людей, які на Майдані, для нашого народу.
Один священик з Івано-Франківська приніс посвячені вервиці, такі білі, десь із 500 штук. Вони там в Жовтневому в нас лежали.
Одного разу вночі десь о 1-2 год. розговорилися з хлопцями. Я їх просив, щоб вони менше матюкалися і взагалі менше гріха на душу брали, бо не знати, що кого чекає.
Я їм розповів про випадок, як два потяги розминулися і троє дівчат залишилися живими: перша, бо мала на собі хрестик, друга, бо мама поблагословила, і третя, бо сама перехрестилася, як виходила з дому.
Відтоді буквально за два дні дівчата, які реєстрували новоприбулих майданівців, взяли ті вервиці і поклали біля себе. І за два дні всі ці вервиці хлопці розібрали.
Коли я приїхав після Йордану, то випав такий малесенький сніжок. Десь за 45 хвилин активісти збудували на Інститутській барикаду. Ввечері полили водою. І, знаєте, вночі вдарило 23 градуси морозу! Я всім говорив, що то є Боже Провидіння.
18 лютого, коли почалися бої під Верховною Радою, я дивився вдома пряму трансляцію і неустанно молився.
Десь приблизно о 18:30 год. просто не витримало серце, бо бачив тих хлопців, які зі мною були в Жовтневому, нас було 60 у внутрішній охороні. Бачив: той лежить, той лежить - по костюмах розпізнавав.
Серце просто розривалося, надзвичайно важко було зібратися з думками, але Бог мене напоумив. Я взяв вервицю, стрітенську свічку, фігурку Божого Милосердя і поїхав. Всю дорогу молився "Отче наш" і "Богородице Діво", відмовляв вервиці.
Зі Львова ми виїхали о 1:30 вночі, приїхали 19 лютого о 10 годині ранку. Вранці на Майдані було дуже мало людей. Ми чомусь не могли тоді знайти собі місця.
Поселили нас у Хмельницьку палатку біля Чорного ангела (фігура Архистратига Михаїла на Майдані Незалежності, чомусь чорного кольору. - Авт.). На душі було дуже неспокійно. Ми були там до вечора. Тоді прийшли хлопці, і ми пішли у філармонію (приміщення Національної філармонії, Володимирський узвіз, 2. - Авт.).
Спав десь 1,5-2 години. Прокинувся біля 6 години ранку. Я помолився, і зразу в нас піднялася тривога, всі вибігли на вулицю, там зчинилась метушня. Я вже тоді бачив, що справа йде до великої напруги. Різні молоді хлопці почали керувати, я на них трохи нагрюкав...
Потім дозволили зайти до приміщення, щоб забрати речі, десь 60-70 чоловік зайшло. "Беркут" з підвалу пустив паралітичний газ. У хлопців почалася блювота, вони падали, руки й ноги крутило їм, страшні речі відбувалися. Не знаю, яким чином, але я не відчув того їдкого запаху.
Вже тоді, як вийшли на вулицю, я запалив стрітенську свічку, взяв вервицю в руки. До мене підходили хлопці: що будемо робити? В мене там-то бізнес, в мене сім'я... Я кажу їм: "На все Божа воля".
Я вийшов на барикаду біля філармонії, тримав у руках свічку і молився на вервиці. Буквально за 30 метрів у стелі сидів снайпер. Одні хлопці мене прикривали щитами, інші кричали, щоб ступився звідти. Я їм сказав, що маю захист - вервицю та свічку.
Потихеньку почали підкидати шини біля згорілого автобуса, робити прохід. Біля мене було двоє хлопців. Я молився, вони прикривалися фанерними щитами. Біля нас одночасно (!) зірвалося три гранати (світло-шумові. - Авт.). Хлопців підкинуло десь на двометрову висоту. І жоден з них не був поранений, і жодного не оглушило.
Це було просто чудо! Десь за хвилину вони прийшли до тями, і я підняв вгору свічку і вервицю і крикнув їм: "З нами Бог, хлопці! Вперед!"
Ми добігли до стели, а в цей момент снайпера, який сидів у "Бліндажі" (паб-ресторан "BlindAge", вул. Мала Житомирська, 15-б. - Авт.), підпалили. Снайпер втік. Тому нам вдалося перебігти.
Тоді весь Майдан ринув: одні побігли на Грушевського, інші метушилися, ми побігли на Інститутську. Коли ми дійшли до моста, вже почалася стрілянина. На моїх очах між мостом і годинником мертво впало чотири людини. Я спустився трохи нижче Інститутською, не піднімався догори. Певно, Господь Бог так керував.
Я видерся по схилу наверх. Молоді хлопці прикривали мене дерев'яними щитами, фанерами, бляхами. Інші - ховалися. Я сказав їм: "Хлопці, я маю свій захист".
Я піднявся догори біля Жовтневого. Неустанно молився "Помилуй мя, Боже", "Под Твою милость", "Вірую". І чим більше молився, тим більше стихали постріли.
Хлопці почали відступати. Зчинилася паніка: з готелю "Україна" стріляли, з Кабміну стріляли, з Національного Банку стріляли, з даху Жовтневого стріляли, з того синього урядового будинку також стріляли.
Чомусь не відчував страху. Тоді перейшов з іншого боку Жовтневого. Постійно закликав: "Хлопці, вперед!" В нас просто не було іншого виходу.
Побачив, як підходить все більше молодих хлопців, вони тепер були готові на все. То, певно, Господня сила була. Вони почали носити поранених. Недалеко від мене біля Жовтневого лежало чотири трупи, а поранених я просто не рахував. Там текла кров, як річка. А погода тоді була суха. Такий широкий потічок крові, по асфальту, по бруківці...
До мене підійшов римо-католицький священик з Вінниці, я йому коротко все це розповів. Кажу: "Яка ж то сила!", дружині по телефону трохи переповідав ті події.
На сходах біля Жовтневого лежав закривавлений протигаз. Той священик мене питає: "Що то є?" Я кажу йому, що це рештки тіла, треба щось робити, похоронити якось. В тому протигазі були куски шкіри з волоссям, мозок. Недалеко лежав гумовий чобіт з кров'ю. Ми все це зібрали. Я викопав яму за хрестом жертвам репресій, і ми по-християнськи поховали рештки того тіла. Я запитав священика, чи він по смерті дав розрішення. Бо ж душа ще тепла. Священик сказав, що розрішення дав.
Отаких історій, випадків, чуд Божого Провидіння було дуже багато.
Також неприємно вразило, коли після тої бійні привезли Тимошенко на Майдан і вона сказала: "Я - ваш гарант!" Ну, її ніхто гарантом не ставив. Але ще більше вразило коли Луценко дякував усім - від священиків, активістів до найменшого, хто був причетний до тих подій. А я стояв збоку і плакав: Богові подякувати забули! А Його треба було згадати найперше!
-Ви після цього ще їздили на Майдан?
- Після того я не Майдані не був, але хочу поїхати, повезти дітей, показати, що, де, як.
- Чому важливо розповідати дітям про всі ці події, приводити, показувати?
- Це дуже треба, бо то є історія нашої держави. Я вдома казав: "Не можу тут сидіти. Щоб потім моїм дітям, онукам тицяли пальцем, що от твій тато, дідусь сидів вдома, коли на Майдані вирішувалася доля твоєї держави"?
- На Вашу думку, чому Бог допустив це все?
- Два дні після тої бойні зібралося нас десь чоловік з десять з різних куточків України. Ми стояли на тому місці, де скосило перших чотирьох хлопців, і аналізували: чому так сталося? Я сказав: "Не знаю, чи будете зі мною згідні, я нікому своєї думки не нав'язую, але послухайте. За 23 роки незалежності - 42 мільйони абортів. Офіційно. А скільки їх реально було? Це знищена ще одна Україна. Напевне, Бог поклав на нас місію, щоб наші люди своєю кров'ю змили ті гріхи. Ісус Своєю кров'ю змив наші гріхи, і ми мусили своєю". Знаєте, майже всі як один погодилися з тим. Бог то милувати не буде.
-Попри всі події, на Сході України і в Криму досі багато проросійськи налаштованих громадян. Як Ви вважаєте, що зможе стабілізувати ситуацію в нашому краї?
- На мою думку, те, що вже сталося, стабілізує ситуацію в країні. Бо коли йшли бої на Майдані - вони (люди східних районів та кримчани. - Авт.) того не відчували. Але зараз це дійшло до них. Прикро. Проте розум доходить вже після того, коли спіткає недоля. Бог керує. І Він покерує найкраще.
Оті всі сепаратисти - то ж злодюги і бандити. Ми говоримо так багато про боротьбу з корупцією. Певно, Бог так допускає, щоб просто їх винищити. Я особисто іншого способу викорінити те зло просто не бачу.
Треба дуже багато молитися. Особливо за душі тих, що загинули, і через їхню жертву просити ласки для нашої країни.
