Революція Гідності, яка відбулася в Києві на майдані, охопивши також усе українське суспільство, поставила перед нами велику і надзвичайно важливу проблему: змінити лице рідної країни. Все частіше ми чуємо: "люстрація". Вперше я почув це слово в польській телевізії. Воно означало шлях, яким польське суспільство, особливо патріотично настроєне, або, можна сказати, польська політична правиця, прагне вказати людям історичну правду, а також виявити кривду, завдану народові в минулому за часів правління комуністів. Чи дала бажані плоди ця люстрація в такій країні, як Польща? Частково дала, бо зібрані тисячі томів свідчень живих свідків, які зазнали "радощів комуністичного раю", відкриті справи тих, що співпрацювали з польською Службою Безпеки проти свого народу. Але ніхто не відважиться сказати, що люстрація в Польщі завершена остаточно. Причин на це багато. Чимало громадян, особливо лівих політичних поглядів, вважає, що немає потреби ворушити минуле, оскільки люди, причетні до тих чи інших подій, які відбувалися в державі, вже майже всі відійшли у вічність, більшість з них старшого віку і т. д. Польське суспільство у цьому питанні поділилося на два табори.
Слово "люстрація" походить від латинського lustratio, що означає буквально "очищення через жертвопринесення". Термін "люстрація" також використовувався у греко-римській міфології, ним називали ритуал очищення від моральної скверни.
У політичному розумінні люстрація - це заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво займати високі урядові посади, працювати на державній службі. Цей термін особливого значення набув на теренах Східної Європи у посткомуністичних державах наприкінці 80-х років ХХ ст. Люстрацію тоді застосовували щодо високопосадовців комуністич-ного режиму, колишніх агентів таємної поліції, деколи до всіх членів комуністичної партії. У Східній Європі люстрація була проведена в Чехії, Польщі, Угорщині, Німеччині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії...
Після проголошення незалежної Української Держави в нашому народі на вищому державному рівні не було поставлене питання: а яким же чином втримати і зберегти найцінніший дар для народу - його свободу і незалежність, за яку впродовж віків українська нація проливала кров у нерівній боротьбі з різними окупантами? При владі не було українських патріотів, людей, які б усім серцем і душею переживали за майбутнє нації і держави. У державі панувало двовладдя, вона була поділена на сфери впливу спочатку різних угруповань рекету, а відтак політичних та економічних кланів, які зосередили в своїх руках не тільки владу, а також і увесь бізнес, керували економікою, яка стало їх особистою справою, а не загальним добром держави і народу. Навіть якщо якийсь відсоток патріотів потрапляв у владу, то їм не давали можливості працювати, а часто державні чиновники не мали відповідного інтелектуального і професійного рівня, щоб бути добрим прикладом для українського суспільства.
Візьмемо для прикладу таку країну, як Чехословаччина. Перший чехословацький, а від січня 1993 р. перший чеський президент Вацлав Гавел, а також увесь уряд мали чітке уявлення, як треба будувати свою країну і які цінності в ній мають бути пріоритетними. Тому закон про люстрацію, який набрав чинності у жовтні 1991 року, не викликав жодних потрясінь у чеському суспільстві. Якими були засади цього закону? Високим чинам комуністичної партії, працівникам служби безпеки, заборонялося займати керівні посади на державній службі, в армії, балотуватися до виборчих органів усіх рівнів, виконувати інші виробничі функції. Дія закону не поширювалася на громадян, які народилися після 1 грудня 1971 р. Президент Вацлав Гавел і уряд переживали за країну і працювали над тим, як зберегти майбутнє для свого народу. Подібні люстраційні закони прийняли Болгарія (1992), Латвія і Литва (1993), Угорщина (1994).
На превеликий жаль, українські державні чиновники не брали прикладу з урядів країн Східної Європи, а наслідували свого "вірного товариша і сусіда" Росію. А як виглядала справа з люстрацією там? Одним з ідеологів проведення люстрації в посткомуністичній Росії була Галина Старовойтова. В 1992 та 1997 роках вона подала проекти законів про люстрацію, які, на жаль, були відхилені. В листопаді 1998 р. цей державний діяч була вбита за нез'ясованих досі обставин. Українських політиків, патріотів, які прагнули утвердження, зміцнення і процвітання української держави, чекала така сама доля, як і Галину Старовойтову: справи їхніх убивств не розкриті понині.
Комуністична ідеологія втовкмачила в свідомість народу, що тільки комуністи і ті, які покинули лави партії, але в душі залишалися комуністами чи приятелювали між собою, здатні до управління землею, фабриками, заводами, навчати наших дітей, студентів, що без їхньої участі в керівництві українська держава пропаде. Вони скоро зорієнтувалися в політичних процесах, що відбувалися в Східній Європі і Росії, але вибрали орієнтацію на Росію, зв'язавши нас ще на два десятиліття з російською хунтою. Питання люстрації піднімали деякі політики в минулому, але загалом суспільство не ставилося до цієї теми серйозно. Заклик до проведення люстрації в Україні набув значного поширення після Помаранчевої революції 2004 р. і приходу до влади Віктора Ющенка. Проте, як відомо, гасло тодішнього Майдану "Бандитам - тюрми!" так і не було реалізоване в українському суспільстві. Український дисидент, народний депутат Левко Лук'яненко оголосив про внесення відповідного законопроекту, який передбачав "обнародування, перевірку, облік і амністію осіб, причетних до протиправних дій недемократичного режиму". Інший законопроект запропонував народний депутат Олег Тягнибок у березні 2005 року. За ним передбачалося заборонити обіймати державні посади особам, які до 1 січня 1992 р. працювали на керівних посадах у Комуністичній партії СРСР чи КДБ СРСР. Питання люстрації з новою силою постало під час Революції Гідності 2013-2014 рр.
Чи потрібна сьогодні люстрація для України? Спостерігаючи за всіма політичними процесами, які відбуваються в нашій країні, вважаю, що люстрація необхідна для встановлення історичної справедливості, без якої держава і народ не можуть рухатися вперед. Жоден народ у Східній Європі не зазнав стільки кривд і репресій, як наш, український. Варто згадати геноцид 1932-1933рр. - штучний Голодомор, організований більшовиками в нашій державі. Він по сьогодні до кінця не досліджений на державному рівні і не вивчається в наших навчальних закладах у належному історичному світлі. УПА, яка боролася за встановлення Української Держави, обороняла українське населення від німців, совєтів, а також хід акції "Вісла" не подаються в українських підручниках, часто правда про них викривлена.
Не знаючи правдивої історії, ми не матимемо духовних сил розібратися в усіх політичних процесах, які відбуваються в нашій державі і з нашим народом. Тому в Україні найдовше стояли пам'ятники вождеві пролетаріату Леніну. Їх обороняли, до них носили квіти, під ними проводили мітинги, вихваляли ганебні подвиги комуністів. Як треба не поважати себе, свого народу, своєї землі, своєї культури, релігії, своїх предків, щоб чинити такі дії! Це рівнозначно тому, якби німці поставили пам'ятник Гітлерові і вшановували його пам'ять. На руках більшовиків кров ні в чому не повинних мільйонів людей. Тисячі вбитих і замордованих у жахливий спосіб священиків, монахів, монахинь і віруючих людей. Зруйновані тисячі храмів, монастирів, хрестів, каплиць, які мали історичну цінність, втрачено навіки ціні шедеври мистецтва, які належали до світової спадщини. Спалено безліч духовної та історичної літератури, яка зберігалася в храмах і в різних бібліотеках. Зруйнована християнська родина, часто діти задля ідеї "світлого майбутнього" зрікалися своїх батьків, родин, які плекали християнські цінності. Потрібно бути направду сліпим, неграмотним, черствим, щоб сьогодні захищати пам'ятники Леніна. Народ у деяких регіонах України був духовно відсталий, сплячий, історично не просвічений, це було вигідно певному політичному клану в нашій державі, а також нашому сусідові - Росії, яка використала цей час для утвердження своїх проросійських ідей і принципів.
В Україні після офіційної публікації почав діяти закон "Про очищення влади". Документ передбачає заборону обіймати посади в органах влади чи новникам режиму Януковича. Верховна Рада прийняла документ 16 вересня, а президент Петро Порошенко підписав його 9 жовтня. Люстрація має заторкнути всі гілки влади. Прем'єрміністр України Арсеній Яценюк раніше заявив, що під дію закону потрапляє вся вертикаль влади, а саме близько одного мільйона осіб. Народний депутат, один з авторів закону Юрій Дерев'янко пояснив, що документ передбачає обмеження права для чиновників режиму Януковича обіймати посади в органах державної влади на 10 років. Це стосується урядовців, керівників центральних органів виконавчої влади, командування Збройних сил, голів та заступників облдержадміністрацій, голів райдержадміністрацій, які працювали під час президентства Януковича сукупно не менше року, а також тих, які працювали під час Майдану і не звільнялися за власним бажанням.
Вважаю, що історична правда має просвітити наш народ, а особливо молоде покоління. Ми маємо право знати, вивчати, плекати правдиву історію свого народу. Треба молитися о ласку світла з неба для нашого народу, о духовне прозріння і відродження України. Також маємо не допускатися помилок у політичних і національних процесах, які відбуваються в нашому народі. Адже кожну нашу помилку, кожен неправильний крок, рішення, всі вияви негідної і недостойної поведінки використовують наші неприятелі проти нас. Влада і гроші для кожної людини - це велика спокуса. Люди, які будуть задіяні в процесі люстрації, мають завжди керуватися не тільки державним законом, але також і Божим законом, ніколи не керуватися особистими амбіціями, прагненням помсти, бажанням показати комусь свою владу і силу. Такий підхід неправильний і шкодить не тільки тій чи іншій людині, а й усьому суспільству. Ми можемо мати найкращі бажання, прагнення справедливості, любов до народу, національні ідеї, але якщо їх провести зверхньо, нахабно, вони не дадуть бажаних плодів. Тому в такий важливий час для Української Держави молімося, щоб Святий Дух керував нашими чинами і діями.
Боже, допоможи нам у цьому!