Слава Ісусу Христу!
Мій син потрапив на Схід України під час другої хвилі мобілізації. Ще тоді в травні-червні ніхто і не думав, що все це перейде у справжню, страшну війну. І коли його відпустили з військової частини на вихідні додому, щоб попрощатися з рідними, я буквально в останній момент встигла купити в церковній крамниці звичайний хрестик і медалик Матінки Божої. Посвятити хрестик і медалик вже не було коли.
Хоч син і був хрещений, але до церкви ходив вряди-годи і хрестика на шиї не носив. І коли я на звичайній грубій нитці повісила йому на шию хрестик разом з медаликом, він його зірвав зі словами: "Та що ви вішаєте, ще тою ниткою вдушуся". "Синочку! - прошу я, - хоч носи його отут в нагрудній кишеньці форми навпроти серця разом з військовим квитком". Так і зробили.
Минуло два місяці... Про те, що ми пережили за ці дні, можна велику книжку написати. Зеленопілля, Бірюкове, Довжанськ, Ізварине. Це все на кордоні Донецької області. Із новин по телевізору і з газет ви, люди добрі, пригадуєте, що там діялося...
Господи, дякую Тобі! Мій син повернувся додому живий! Живий! І в нього на шиї, на тій же простій нитці висів простенький хрестик та медалик Матінки Божої. І зараз у мирному житті він не знімає хрестика з шиї.
А тут таке велике свято - Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста. "Дай, - кажу, - синку, я освячу твій хрестик. Якраз на це свято хрести святять". А він посміхається: "Мій хрестик, мамо, Путін "градами" освятив". Ісусе, Матінко Божа, дякую вам за милість до мене, грішної!
Слава Ісусу Христу!
Вірш присвячений українському солдатові від дитини
Ти стоїш на державнім кордоні,
Ти та інші вкраїнські сини.
Ти - вояк, не у вражім полоні,
Не скорили тебе вони.
На обличчі твоїм горить мужність,
Хоч підступний за спинами кат,
Та великого серця потужність
Підірве і мільйони гармат.
Знаєш ти, як любить Україну
І віддати їй серце своє.
Знаєш, як не тікать на чужину,
Знаєш ти, що честь в тебе є.
Я пишаюсь тобою, солдате,
І пишатимуся завжди.
Адже так Україну кохати
З-поміж тисяч зумів лише ти.
