Не може мати Бога за Отця той,
хто не має Церкви за матір.
Св. Кипріян
Церква - мама... Рідна матір - дбайливаопікунка для своїх дітей. Вона дає добру поживу длязростання в чеснотах, у хвилю недуги знаходитьпричину. Церква-Матір не зрадить, не покине ускрутну годину. Вона ж бо - рідна. Заблукана дитиназавжди може повернутися додому, до матері, дверіїї оселі завжди відчинені. Рідна ненька в будь-якугодину готова прийняти у свої обійми зболену,розшарпану і стомлену душу своєї дитини. СвятіТайни Матінки-Церкви - гожий лік на всяку рану.Вона вчителька: попереджає про небезпеки - пастки,розставлені ворогом на душу її рідної дитини, даєсилу і мудрість, аби вибратися, якщо через остиглістьвсе-таки потрапило її дитя в небезпеку. Церква -колиска для душ вірних. Пригортає їх, новонароджених, у Святій Тайні Хрещення, і так до кінця: востанню дорогу у труні-колисці переводить у молитвів інший світ, вічний, Божий... Та навіть по смертімолитва - колискова полегшує терпіння в чистилищі.Така вона, мати, наша рідна Греко-КатолицькаЦерква, обмита кров'ю і сльозами.
Сьогодні вона святкує 25-річчя виходу зпідпілля. З цієї нагоди 21 грудня відбулася урочистаАкадемія в місті Новояворівську. Чудовий спів -молитва хору з Рясненської парафії ВерховнихАпостолів Петра і Павла переносить присутніх у тітрагічні часи підпілля:
Поглянь ласкаво на нашу Вкраїну,
На ввесь наш нарід із-за синіх хмар...
Слухаючи пісні підпільної Церкви, складаєтьсявраження, що вони укладені про наше трагічне сьогодення. Страждають діти - терпить Мати-Церква.
Незмінним ведучим (направду, отець вів насстежками трагічної долі нашої Церкви) урочистоїАкадемії був настоятель храму Святих АпостолівПетра і Павла та духовний батько всіх традиційнихпарафій - отець Василій Ковпак. Крім любові доісторії, у нашого настоятеля є чудове вміння донестидо слухача факти історії із глибинним аналізом подій,тісним зв'язком між ними, і все це у доступній, чіткійі зрозумілій формі. У рефренах настоятеля - біль ітривожний відгомін тих страшних часів ГолгофтиУкраїнської Греко-Католицької Церкви 1946-1989років. У його роздумах - неспокій і за нинішнюситуацію в Церкві, за цілеспрямоване (хоча ціль якасьзавуальована і таємнича) погордження скарбами ідосвідом Церкви-Мучениці.
Болюча сторінка історії... Псевдособор, йогопередумови, терор, насильство над сумліннямдушпастирів, мученики та ісповідники віри, гарячімолитви на Арбаті... Все це було... Чи цінуємо!?Чи бережемо пам'ять, чи вдячні тим, хто не зріксясвоєї страждучої Церкви-Матері, зберіг красупобожних практик і Богослужінь, чи своїм щоденнимжиттям свідчить про приналежність до неї? Хайкожен особисто дасть відповідь на ці, такі актуальнісьогодні, питання. Від них залежить майбутнє нашоїЦеркви і народу. А нині ріжуть немов ножем по серці:"Яка різниця?", "Не робіть із того проблеми", "Коженсам (без знань з історії, без жодної прочитаної книжки,без досвіду попередніх поколінь) вирішує і вибирає".Цікаво, що лежить в основі, у фундаменті такоговибору? Невже немає різниці між люблячою рідноюмамою і чужою та байдужою мачухою?Молодь традиційних парафій під вмілимпроводом священиків підготувала драматичнедійство, присвячене тим трагічним сторінкам історіїнашої Церкви.Псевдособор... У свідомості зринає "псевдореферендум", "псевдореспубліки". Тісамі технології, бо автор той самий, астиль його - брехня. Псевдособор -узаконення злочину. Найкоротший вісторії церковний собор. Він триваввсього шість годин. Так розпочиналасяпонад сорокарічна Хресна дорогаУГКЦ. Запам'яталися слова ведучої:"Тоді очам "визволителів" відкриласяшокуюча картина:греко-католицькихпарафій у ЗахіднійУкраїні виявилосябільше, ніж православних у всьомуСРСР". Поспіхомліквідовують Богословську академію,всі єпархіальні духовні семінарії, друкарні. Митрополит АндрейШептицький пише: "Всі розпорядження, які приходять від совєцької влади, спрямовані на те, щобнас знищити". Ось такі вони, "визволителі" і"спасителі". Історія повторюється: нинішні "спасителі русскоязичних" порядкують на Донбасі задопомогою псевдоармії та псевдоінформації, а їхняцерква благословляє (як і робила впродовж всієїісторії існування імперії) на грабунок, розбій, безжодної згадки про Заповіді Божі: "Не пожадай нічого,що є власністю ближнього твого", "Не кради", "Невбивай", "Не свідчи ложно"...
На тлі кривавих репресій проти Церкви доглибини серця зворушили сцени з життя блаженногомученика Олексія Зарицького. Його велика, воістинусвята любов до Бога, Церкви і народу має бутисправжнім світлом для молодого покоління унинішньому світовому феєрверку фальшивих"світелок". Минуло понад п'ятдесят років, а йогопередсмертні слова такі актуальні: "Невідомо, щонас чекає далі... Приносьте щодня свої терпіння,молитви і слези, щоб Господь воскресив нашу Церкву.Прощайте тим, які вам зло чинять, а за тих, що васпереслідують, моліться... ревно моліться... ХайВсемогутній і Милосердний Господь дасть силивитримати у вірі, а за ваші терпіння заплатить вамвічною нагородою".
На завершення урочистої Академії прозвучалидуховні настанови отця-настоятеля: живімо вірою,плекаймо її, користаймо зі Скарбів Церкви, Слова Божого, доброї книжки.Не даймо літеплості,байдужості, клопотамсвіту згасити в нас вогонь віри. Любімо своюМаму-Церкву, підготуймо свої серця у Святій Тайні Покаяння доприходу Дитятка-Ісуса,щоб Він знайшов у нихмир, живу віру, непохитну надію на перемогу і святу любов.
Урочиста Академія, присвячена двадцятип'ятиріччю виходуГреко-КатолицькоїЦеркви з підпілля, завершилася спільноюмолитвою за тих, хтозберіг і передав святу віру, за мир в Україні, за нашевійсько, терплячих, полонених, за провідників народу,за всіх людей доброї волі і за перемогу добра.
